В мережі "Вконтакті" почав набирати популярності квест: піти на самовбивство та зробити перед смертю фото – такі умови участі гри у "групах смерті". Це квест-гра, яка складається із продуманих завдань. Пройшовши одне, підліток має виконати наступне. На кожне з них виділяється певний відрізок часу. В кінці гри учасник має піти з життя.

Відомий тернопільський священик Євген Заплетнюк в статті "Що вам варто знати про “Море китів” і дитячі самогубства?" висловив свою думку щодо того, чому підлітки долучаються до цих груп.

– Я відчуваю, що чимало людей будуть протестувати проти того, що я зараз напишу. Читати це страшно, але це правда. Тому скажу, що до цього пункту я й сам дійшов не одразу. Вивчаючи навіть досить поверхово відомі історії дітей, які наклали на себе руки начебто під впливом суїцидальних пабліків, дуже легко можна дійти до висновку, що усі ці діти виховувалися у неблагополучних, або прямо проблемних родинах. У них були очевидні труднощі з батьками, однолітками та з самими собою. Нагадаю, що середнє «класичне» самогубство від задуму до реалізації виношується близько чотирьох місяців. За цей час людина шукає підтримки від рідних і людей поруч, які б змогли їх відмовити від цього. Очевидно, за цей час чимало людей відмовляються від такої ідеї, принаймні на якийсь час. І тільки коли сподівання отримати підтримку виявляються марними, і дитина вкотре переконується, що ніхто з тих, кого вона вважала найближчими для себе взагалі її не чує та не бачить її страждань, вона хоче припинити діяльність власної свідомості кардинальним способом. Може зробити це показово, на публіку, а може цілком щиро. Самогубство – це завжди спосіб привернення уваги, хоча б до мертвої себе. Людині з суїцидними настроями завжди бракує не те, що любові та безумовного прийняття, але й елементарної уваги, – йдеться в статті. 

Автор вважає, що батьки також є причетними до смерті дитини.

– Справжні винуватці трагедії, передусім батьки, ніколи не визнають того, що це вони причетні до смерті дитини. Однак, для того, щоб заперечити свою особисту причетність (через пасивність, байдужість, а то й відверту та явну агресію щодо своєї дитини), у численних інтерв’ю, виступах і взагалі громадській діяльності вони відкрито виступають проти певних пабліків. Очевидно, звинувачуючи сторонніх людей, вони насправді роблять щось зовсім інше – намагаються таким чином зняти з себе відповідальність за все те, що відбулося. Найчастіше така підміна відбувається несвідомо, бо той, хто зміг би збагнути свою активну чи пасивну причетність до смерті дитини, раніше міг би й помітити в неї явні психічні чи психологічні проблеми, якщо вони були. Отже, наявність таких пабліків – чудова нагода зняти відповідальність за власну байдужість: це не ми вбили власну дитину її ж руками, це зробили злі дядьки з Інтернету. Якщо б їх не було, їх потрібно було б видумати спеціально, – вважає автор.

Читати матеріал повністю: "Що вам варто знати про “Море китів” і дитячі самогубства?"

Читайте також: Піти на самовбивство та зробити перед смертю фото – шокуюча правда про смертельні квести

Смертельний квест: Через "групи смерті" у соцмережах дітей доводять до самогубства