. Я ж 1963-ого року народження. Прожив в СРСР – тоді взагалі виїхати нікуди не було можливо. Тепер є час, можливість, а грошей багато не потрібно. В Пассау, де була найвища повінь в Європі, туди поїздами доїжджав, то в місто приїхав десь пів дванадцятої ночі. Якось я знайшов дорогу, але кудась там драпатись можливості не було, і ще була така погода, що намічався дощ. Була вертикальна стіна якоїсь будови, на висоті один метр - навєс без перил. Якийсь пісок, бетон, будівельне сміття і так далі. Ну а мені куда діватися? Кидаю спальний мішок, кидаю карімат, лягаю і сплю. Рахуйте, що це мало не посеред міста. Там ще якісь німаки їздили на велосипедах, заглядали, що це за чудо спить. В них народ в тому плані дуже толерантно ставиться, ніхто підходити до тебе не буде. Ще в мене був такий випадок, під вечір намічався дощ, я поставив намет, він був мокрий весь, коли дощ скінчився, то я якось видряпався, зайшов до найближчого німецького міста, до найближчого місця, де був навєс. Знайшов автобусну запинку, витягнув намет і почав його сушити. Доки дощ йшов, то нічого не було, а коли дощик перейшов, то з’явились німці. Один німець каже: „Давай я тебе кавою напою”, інший німець каже: „Пішли до мене ночувати”. Вони бачать, що іноземець, хочуть допомогти, мабуть я трохи незвично для них виглядав. Чому я ночував в наметі... Ночівля на кемпінгу коштує приблизно 10 євро, за ці гроші я можу купити продуктів на три, чотири дні. Для мене це було просто дорого. Мені вся подорож обійшлася в 270 євро, з них я тільки на проїзд поїздом потратив 150 євро. Тому витрати на харчування були трохи більше ста євро. Ну і ще такий неприємний момент в Польщі. Того я просто не знав, не підозрював. Коли я сідав на поїзд, там був абсолютно порожній перон, я вийшов з тунеля, була така спека... Я проїхав трохи більше 100 метрів на велосипеді, доки я вмивався, підійшли поліцейські і штрафанули мене на 50 злотих за те, що я проїхав 100 метрів по перону. Я підозрюю, що вони це навмисно так роблять. Там нема ніяких ні заборон, нічого, вони дивляться: українці, які їхніх законів не знають, і формально вони за це мають право штрафувати. Тим більше, я, наприклад, бачив в Мюнхені в Кракові народ спокійно їздить на велосипедах по перону, ніхто нікого не штрафує. Проїхав Польщу, Словаччину поїздом, а реально на велосипеді Австрію всю, взад і вперед вздовж Дунаєм, Німеччину, десь 500 кілометрів, Швейцарію, і по Франції десь кілометрів 300-400. Загалом мандрував рівно 4 тижні, виїхав 30 липня. В середньому за день прокручувіав 80 кілометрів. Найбільше - 176 кілометрів, це якраз після того, як ночував у Пассау. Там трохи така пригодницька подорож в Пассау була. Доки я їхав поїздом, мені не було, що пити. А де води набрати? Ну я пішов в туалет, там вода з якимось хімічними добавками, що її пити не можна, набрав собі флягу, щоб німаки не бачили, і в мене та вода лишилась. Зранку я з тої води зварив собі каву, це була десь година четверта ранку. Стояв туман, починало світати, потім сів на велосипед і поїхав, в той день я проїхав 176 кілометрів, це мій абсолютний рекорд. В мене просто не було іншої води, то я подумав, що якось переживу. Після того нічого не боліло. На тій воді вони пишуть, що її вживати не можна, там є значок, що тільки для митття рук. Це по суті то саме, що в нас народ п’є хлоровану воду з під крана. На вазі трохи економив. Взав найнеобхідніше. Одномісний намет, вагою кілограм триста, купив спеціально найлегший в світі титановий пальник, казанок з обмінником, це спеціальне спорядження, коврик з піноізолу, найлегший спальний мішок, який я міг знайти, вагою пів кілограма. Спорядження важило до десяти кілограмів, не враховуючи продуктів. Запас продуктів коливався. В мене яка була проблема, у Франції дуже важко було купити елементарні продукти, навіть хліба. Від Базиля до Мелузи, там десь кілометрів 70-80, то там було неможливо взагалі якийсь магазин знайти. Заїджаєш в село, купа людей ходить, якісь жінки з собачками, питаєш про магазин, а вони кажуть: „Нема”. Вони, мабуть, раз на тиждень їздять в супермаркет і закуповуються. В Мелузі знайшов супермаркет, шукав, мабуть, пів дня. Відповідно, я там закупився днів на 5. В нас рівень доходів не такий, як в європейців, йому пообідати за 50 євро це нормально, а я де стільки грошей візьму? Дешевше всього купувати продукти по супермаркетах і самому собі готувати. Для них це було досить дивно, я сиджу десь на велотрасі, там скамєйки, собі чай на пальнику роблю, ті підходять і кажуть: „Ти шо собі чай робиш?”. Я кажу: так. Мене питають: „Ти звідки?”. Я відповідаю: I am from Ukraine. Вони розуміли, але не всі знали, що таке Ukraine, дехто перепитутував, чи це United Kingdom. На пальнику готував, то ніхто не забороняв, бо від нього ні кіптяви, нічого нема, вогонь - 5 см. Горілку і сало з України не брав. Горілку я не вживаю, з алкогольними напоями я зав’язав 50 днів до минулого року. Сала не брав, що я з собою взяв, то вівсянку і ізюм з України. Готував в основному вівсянку і ще якісь канапки. В Франції, наприклад, мені захотілося винограду, не міг ціни знайти, я купив, а потім вже дивився, що пів кілограма винонограду коштувало 3,5 євро. Ну це дуже дорого впринципі, навіть порівняно з нами, бо ж у Франції виноград росте. Хліб коштує десь від 2.50 до трьох євро за кілограм. За дівчат можу однозначно сказати, що українські дівчата найвродливіші в світі. Француженки самі звичайні дівчата, нічого особливого. Французькі дівчата, це щось на зразок наших в часи Брєжнівського застою. Найбільше сподобалась Франція, бо там дуже приємний клімат, приємні люди, і на Україну найбільше схожа, за людьми і за ставленням. Ну і Франція доволі бідна країна, це відчувається. По Німеччині я їхав, там якийсь двохмісний кабріолет БМВ, в нас в Тернополі таких нема, то нормальне явище, на них всі їздять нема там чогось такого, а Франція живе бідніше. Ціни практично однакові, але видно рівень доходів.   Зоряна БИНДАС Фото: Олексій Пізник