Церква заробляє на кожному українцеві-вірянину впродовж його життя близько 70 тисяч гривень. Спочатку я засумнівався в таких цифрах, проте інформація, яку я викладу далі, справді змушує задуматися, чи не за наші гроші священнослужителі їздять на дорогих іномарках. Першим на всю Україну про корупцію в церкві заявив отець Юрій, з села Вільшанка. Ось його пряма мова: « В нас все продається і купується. Наприклад, щоб стати священиком, в середньому треба викласти 500-600 доларів. Звичайно, в маленькому селі стати духовним наставником можна і за 100 доларів. А у великих містах, таких як Київ, Львів, Дніпропетровськ ціна коливається у межах 1000 доларів.» Воно й не дивно, адже у маленькому селі священику доведеться тішитися малими заробітками у порівнянні з величезною парафією, де гроші течуть рікою. В середньому, за кожні хрестини церква отримує 300 гривень, поховання обходиться у 1100 гривень, вінчання – 700 гривень. Плюс витрати під час недільних богослужінь і 12 великих церковних свят. Якщо помножити загальну суму переліченого на 56 років (74 роки – середня тривалість життя українця мінус 18 років до повноліття), то виходить, що церква заробить з одного українця 69 тисяч 400 гривень. Середня парафія – 1500 людей, - може приносити по 15 тисяч гривень щомісяця, якщо кожен вірянин скинеться хоча б по «десятці». Зрозуміло, що насправді цифри значно вищі. За даними звіту «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні за 2012 рік» у нас діє 55 конфесій, що мають пона 35 тисяч релігійних громад і більш ніж 31 тисячу священиків. УПЦ(МП) має 12 340 парафій. УПЦ(КП) налічує 4482 парафії. У греко-католиків «лише» 3700 парафій. Математика проста, помножте кількість парафій на «дохід» від однієї, і отримаєте зовсім не дитячу суму. За словами отця Юрія, у церкві діють закони, як у будь-якому суспільстві. Священик там як рядовий, патріарх прирівнюється до генерала. За його словами, гроші просуваються ієрархічно, знизу до верху. Стає зрозуміло, звідки у митрополита УПЦ(КП) Філарета 600 «Мерседес» за 200 тисяч Євро( або 2 мільйони гривень). У митрополита Володимира, який керує УПЦ(МП) автомобіль за 145 тисяч Євро. На яких машинах і які годинники носить московський патріарх Кіріл бачили всі. Звісно їх перс-секретарі розповідають, що всі автомобілі це подарунки від бізнесменів, однак тоді, за всіма канонами моралі, священики мали б відмовитися від подарунка, або продати його і виручені кошти спрямувати на благодійність. Але вони цього не зробили. За даними тієї ж телепередачі, Московський патріархат тільки на продажі свічок заробляє в середньому 65 мільйонів гривень на місяць. Київський патріархат – 44 мільйони, УГКЦ – 17 мільйонів. Це просто неймовірна сума! Куди йдуть ці гроші? На допомогу бездомним і дітям сиротам? Навряд чи… В Німеччині взагалі ввели «церковний» податок. Тобто, щоб вважати себе представником тієї чи іншої конфесії, ви маєте сплачувати чітку суму. В іншому випадку – вас не вважають членом Церкви. Нині в Україні в законі про свободу слова та релігійні організації є пункти, де вказано, що примусове стягнення якихось коштів на користь релігійних організацій заборонено. Однак Церкві повністю вистачає добровільних пожертв. Як казав один мудрий чоловік, коли священик приїжджає на літургію на Лексусі, а я на трамваї, зв’язок між нами одразу втрачається. В той же час, Світовий банк підрахував, що 25% населення Землі живе на менш ніж 1 долар на день, тобто до 2015 року на цю мізерну суму буде жити 970 мільйонів людей. Здається, наших церковних високопосадовців це не дуже хвилює, головне ж бо щоб пожертви стабільно надходили, а там, Зверху, вже вирішать, хто жив чесно. Українцям треба зрозуміти, що недільне «каяття» і пожертва не виправдовують того, що весь наступний тиждень людина зі спокійним серцем краде у держави. Православ’я нав’язало людям величезну кількість обрядів, «ідолопоклонство», як це називають протестанти. Ще великий український філософ Григорій Сковорода казав, що «має бути богомисліє, а не рукомаханіє». Це важливо, бо спонукає людину до правильних думок і вчинків, спонукає молитися будь-де, а не тільки в церкві. Людина таким чином ніколи не залишається сама, бо знає, що Бог завжди і всюди. Це дарує впевненість в собі, активну життєву позицію і найголовніше, посилює почуття відповідальності за кожен поганий вчинок. Як казав Роберт Льюїс Стівенсон: « Не кожен з нас такий боягуз як він думає, - і не такий хороший християнин». Артур БОБРИК