Де синь голубіє над краєм,

Такої не стрінеш краси…

Під небом щасливим лунають,

 Шумлять заводські корпуси.

В. Дутчак

         Історія моєї батьківщини – це історія містечок і сіл України, великих і маленьких, з значним історичним минулим і зовсім невеликим біографічним доробком. Саме жителі міст великих і малих , жителі сіл і хуторів творять історію, історії мого народу, історію моєї держави. Містечко Борщів що на Тернопільщині теж має цікаву і багатолику історію.. Його назва, очевидно, походить від слова «борщівник» - високої трав'янистої рослини родини зонтичних молоде листя і стебла якої вживають у їжу Ця назва є поширеною на всій території України, особливо на Поділлі, Волині і. Прикарпатті. Згідно з 26-ти томною «Історією міст і сіл Української РСР», Її носять 26 населених пунктів. Легенда також пов'язує назву з часами татарського лихоліття, коли мешканці нібито втопили татарина в казані з борщем. Але то лише епізод багатовікової і багатостраждальної долі міста. Перша письмова згадка про місто походить від 1456 року, У кінці XV ст. (1498 р.) почалися турецькі напади на Поділля, водночас почастішали набіги татар Кримського ханства. Нападники неодноразово його спустошували. У 1629 році Борщів одержав магдебурзьке право на самоврядування. Місто отримало свій герб — золотий сніп на тлі поздовжніх кольорових смуг. Геральдика відображала хліборобський характер краю. Згідно з указом вводилися щорічно по три ярмарки і кожного четверга — базари. На початку XVII ст. для захисту від ординців споруджений замок у Борщеві. Його руйнували і відбудовували кілька разів. На початку XVIII ст., коли відпала загроза нападу з півдня, замок перебудували в палац. Оборонні мури і палац не пощадив буремний час. Згадка про давню фортецю збереглася у назвах кількох місць Борщева: Замкова криниця, Замковий потік, Замковий ліс. Укріплення містилося над потоком на території нинішнього ринку, включаючи костьол, вулиці Довбуша і частково Шевченка. Велика кількість підвалів і розгалужених підземних переходів свідчить про значні розміри і обороноздатність замку. Та ще багато чого вам розкажуть історичні документи та знахідки , що містяться у залах Борщівського краєзнавчого музею. Мова піде не про місто, історія якого сягає періоду середньовіччя, а про частину міста, вірніше селища, що появилось на мапі міста у 1959 році. Розповідь про селище цукрового заводу, історія якого ще не така давня, але напрочуд  цікава. Це історія його жителів, яких об’єднав цукровий завод і з будівництвом якого творилась історія моїх бабусь і дідусів, моїх батьків, історія мого містечка ,а отже і моя історія. Будівництво Борщівського цукрового заводу розпочалося в 1959році, як комсомольська будова. Разом  з   підняттям корпусів цукроварні виростало   поблизу селище, де мали проживати його працівники. Спочатку це були невеличкі вагончики, а потім гуртожитки , приватні будинки та навіть жилі п’ятиповерхівки. Першими директорами заводу були: Підіпригора С.С.(1959-63 р.р), Тучинський Р.В.( 1963-68 р.р), Дмитраш А.С. ( 1968-71 рр), Богатчук Є.В. ( 1971-1975 р.р), Крупенко А.М.(1975-78 р.р), Лебідь Б.Х. ( 1978-87 р.р.), Космацький В.С. ( 1987-1991 р.р).Саме завдяки їм зростав завод і будувалось селище. В заводські цехи прийшли працювати юнаки та дівчата з навколишніх надзбручанських сіл, а також приїхали спеціалісти після закінчення спеціалізованих учбових закладів. Біографія будівничих була різномаїттю: були тут будівельники із центральної та східної України. Вони заселяли новозбудовані будинки. Селище ставало все більше і більше. Поруч житлових будинків були збудовані: середня школа (1966 р), у 1967 році прийняв своїх перших вихованців дитячий садок-ясла на 185 місць, побудовано відділення зв’язку, спортивний комплекс, стадіон, щороку виростали житлові будинки. При клубі працювали гуртки художньої самодіяльності. А який драматичний гурток діяв. Очолював його Дутчак Володимир Петрович. Він був ініціатором створення Театру цукровиків. І театр жив. Його трупа складалась із самодіяльних акторів ( 126 аматорів ). Їхня майстерність була визнана публікою. Довгі роки на аматорській сцені виступали:Гуменюк Я.А., Ковдриш М.С.,Семионик О.М., Юрійчук Г.І., Чайка М.Д.. Театр гастролював по району, виступав на підмостках професійних театрів Тернополя і Чернівців. Врешті, за високу майстерність колективу у 1973 році присвоїли звання «народний самодіяльний театр ». Жителі селища були завжди його прикрасою, чи то простий робітник, чи борщів’янин, який працював на теренах батьківщини. Селище може пишатися своїми односельцями. Найвідоміші із них: Прядко Микола Олексійович - проректор Київського інституту харчової промисловості (перший начальник ТЕЦ цукрового заводу), поет Астаф’єв – який навчався і закінчив середню школу цукровиків, Андрійчук М.І – професор, диригент, викладач університету ім. Поплавського та багато інших, всіх і не перечислити. Сьогодні селище живе своїм життям. В центрі селища красується новозбудований Храм Святого Івана Хрестителя. На майданах відкрито  пам’ ятники світочам української нації - геніальній поетесі Лесі Українці ( 1991 році) та першому президентові Української Народної Республіки Михайлові Грушевському ( у 1993 році) У 1998 завершено будівництво спортивного комплексу Жителям селища є чим гордитися. Особливою гордістю сельчан є середня школа №2 та її учні. Ось уже на протязі останніх шести років школа займає перше місце в районі за успіхами в районних олімпіадах з базових дисциплін. У 2007 -2008 навчальному році троє учнів були призерами обласних олімпіад та учасниками республіканських. За ці роки цукровий завод з допомогою жителів селища перетворився у велике сучасне, автоматизоване, комп’ютеризоване підприємство. Але, на жаль, зараз в цукровій галузі виникли труднощі, що відбилося і на наших  працівниках цукрового заводу та жителях селища. Але будемо надіятися, що це тимчасові трудності і пройде не так багато часу, як наш завод знову запрацює на повну потужність. Робітниче містечко ще більше оживе, наповниться радісним сміхом малечі, яка буде достойною заміною кваліфікованим робітникам цукроварні.   Ростик Щур, Борщів ЗОШ №2

Аби проголосувати за цю роботу, зареєструйтесь на нашому сайті за допомогою клавіші „Реєстрація” – в правому верхньому кутку головної сторінки. Після цього залиште коментар будь-якого змісту в полі коментарів, під  публікацією. Від однієї людини приймається лише один голос за конкретну роботу.