цікава стежка кожна...
Але до рідної землі
збайдужитись не можна...
В. Коломієць
Мала батьківщина! Cлово, яке з глибокою шанобою і гордістю промовляємо ми, молоде покоління Заліщанщини. Чарівний Дністер і тихі вулички, новобудови і старі будівлі в центральній частині міста, розкішні каштани і сумні верби, пшеничні лани і блакитне небо – усе це моя рідна земля. Кожна людина, як рослина, глибоко пускає свої корені там, де народилася і живе. Ми свято бережемо свій родовід і дбаємо про майбутнє рідного краю, який виростив, обдарував нас своєю любов’ю, батьківським теплом, материнською ласкою. Заліщанщина – край, де я народилась, де пройшло моє дитинство. Це один із найчарівніших куточків України. У ландшафті цієї землі дивовижним мереживом переплелись поля й ліси, сади й гаї, луги й затоки тихоплинного Дністра, який в’ється змійкою між Буковиною і Тернопіллям, створюючи між ними природний кордон. В одному місці він вигинається, утворюючи величезний меандр, посеред якого лежить місто – колишній польський курорт № 1, а сьогодні – просто райцентр Тернопільської області. Заліщики відомі своїми мінеральними джерелами й цікавою історією. Назва, наймімовірніше, походить від проживання перших поселенців, які жили «за лісом». А можливо, і від слова «ліщина», адже в Х–ХІ столітті по Дністру проходив важливий шлях між Галичем та Молдавією, а купці начебто, відпочивали в заростях ліщини. Унікальність Заліщиків полягає у тому, що тут , внаслідок незвичних природних умов, формується характерний для цієї місцевості середземноморський клімат. Якщо вам доведеться побувати у нашому краї на початку весни, то побачите, що за рікою, на вершинах залісених гір, ще біліє сніг, а в місті вже цвітуть абрикоси, черешні.Приємно пройтися алеями парку колишнього будинку відпочинку – справжнього зеленого музею, заснованого ще в середині ХІХ ст. Це окраса міста. Тут росте понад чотириста дерев близько п’ятдесяти видів і форм, є навіть справжнє ботанічне диво – гінкго дволопатеве, батьківщина якого – Китай та Японія. У парку можна оглянути також софору японську звичайної і плакучої форми, бундук канадський, сосну австрійську, дуб червоний і великоплідний. Центральна вулиця Заліщиків носить ім’я Степана Бандери. У невеликому сквері стоїть пам’ятник Т.Г.Шевченку(встановлений у 1961 р.) У 1914р.,коли прогресивна громадкість Галичини відзначала 100-річчя з дня народження Кобзаря, заліщани на власні кошти спорудили до ювілею письменника Народний будинок (тепер пошта). На його стіні було встановлено меморіальну дошку з написом « 1814 – 1914.В соті роковини уродин Тарасові Шевченкові Заліщицька земля ». Шанують заліщани пам’ять про українського письменника, критика і громадського діяча Осипа Маковея, який тривалий час жив у нашому місті. Тут же він і помер (похований на міському цвинтарі).У 1956 р. навпроти колишньої вчительської семінарії, директором якої був О.Маковей, встановлено погруддя письменника, його ім’я носить також одна з вулиць міста та середня школа. Цікаві факти з життя міста і району докладніше можна дізнатись у Заліщицькому краєзнавчому музеї. Цей культурно-освітній осередок щороку відвідує близько 30 тисяч екскурсантів. З давніх-давен славиться край народними талантами. Кожному, хто приїжджає сьогодні у Заліщики, місто дарує неповторні краєвиди, гарний настрій. Я поділяю захоплення багатьох відомих людей цим місцем. Тут жили Осип Маковей і Ян Каспрович, Михайло Гайворонський і Петро Ковальчук. Наддністрянщиною захоплювались Олена Теліга та Олег Ольжич, Євген Маланюк та Ірина Вільде, Дмитро Павличко і Роман Лубківський… Минуле Заліщанщини нікого не залишає байдужим. Проте я впевнена, що майбутнє також буде гідним, перспективним і важливим для мешканців міста. Повірити в це, до речі, не важко, знаючи унікальні переваги цього маленького містечка. По-перше, Заліщанщина обдарована рідкісними природно-кліматичними умовами та багатою сировинною базою. По-друге, особлива історико-архітектурна та природна спадщина. Зважаючи на це, Заліщики в майбутньому мають шанс повернути статус курортного містечка. По-третє, наявність працьовитих, достатньо кваліфікованих мешканців краю, на мою думку, остання перевага, яка є запорукою успішного майбутнього Заліщанщини. Тому я переконана, що нам, молодим, потрібно вже сьогодні думати про перспективи відновлення туризму та краєзнавчої роботи на теренах нашого міста. Багато хто з дорослих не вірить у майбутнє нашої країни , вважає, що Україна відстала від цивілізованих європейських держав на цілі десятиліття, що нічого світлого попереду немає. Але молодь України так не думає! Я вважаю, що доля України в наших руках, і нам вирішувати, яке майбутнє чекає нашу Вітчизну. Шляхів вирішення, на мою думку, є два: перший, це те, що може статися, якщо нічого не робити. А другий – той, яким пройдемо самі,зовсім інший.Такого прагнули у свій час Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, його оспівували у творах Леся Українка і Ліна Костенко, за нього боролися шістдесятники і ті, що 24 серпня 1991 року проголосили Україну незалежною державою. Кожна людина повинна бути духовно сильною і морально чистою, творити добро на землі, хоча б маленьке: посадити дерево чи квітку в парку, щоб природа рідного міста була багатшою; очистити джерельце; вийти на трудовий десант по прибиранню вулиць рідного міста, допомогти у відновленні пам’ятного знака, меморіальної дошки… Такими вчинками ми вжеже принесемо користь місту. Не бути байдужим до того, що відбувається навколо, – теж крок у майбутнє, яке залежить лише від нас самих. Ми прийшли в цей світ, і не від нас залежало, яким він був до нас. Та майбутнє будувати саме нам. Змінити його – наше завдання.
Вільні діти твоєї родини У майбутнім прославлять свій край. І простори твої, Україно, Перетворять в справжнісінький рай.
Переконана, що навіть після закінчення гімназії також турбуватимуся про своє місто, і моя майбутня професія неодмінно принесе користь рідній землі.
Галина Микитюк, Заліщики
заліщицька державна гімназія