"Ти будеш моєю дружиною", - ці слова боєць спецпідрозділу КОРД Назар сказав медсестрі-інтерну, яка вперше зайшла до його палати в 2022 році, коли військовослужбовець лежав під крапельницею після восьми місяців на бойових позиціях. Тоді Назар ще не знав ні її імені, ні хто вона та звідки, але побачив та зрозумів - це його доля. Про історію неймовірного кохання поділились на сайті поліції Тернопільської області.

"До моменту їхньої зустрічі Назар уже встиг прожити кілька воєнних життів. Перший контракт підписав у 2020 році, як обіцянку самому собі. Ще школярем, у 2014-2015 роках, він ховав близьких друзів і тоді вирішив, що зробить усе, аби ця країна вистояла. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну Назар зустрів у складі 44-ї окремої артилерійської бригади: 23 лютого - виїзд, 24-го зранку - вже Київщина. Він служив в артилерійській розвідці: коригував вогонь, знаходив цілі, наводив гармати. У перший день повномасштабної війни його бригада знищила близько 40 одиниць російської техніки. Колони, які йшли на Київ, зупиняли вогнем", — йдеться у повідомленні поліції

Далі були Запорізький напрямок, Куп’янськ, Костянтинівка. Потім - 3-й армійський корпус 125-ї бригади, де Назар став командиром мінометної батареї.

"Війна стала безперервною - життя в посадках, місяці без виїздів, поле замість дому і постійні вибухи. Ціна цієї війни для Назара - не лише поранення і шість контузій. У грудні 2024 року він втратив батька - військовослужбовця 10-ї гірсько-штурмової бригади, який  перебував на Бахмутському напрямку 12 днів, а на 13-й - російські окупанти застосував газ", — йдеться у поліції.

Після цієї втрати Назарові дозволили залишити лави ЗСУ, але він ухвалив рішення та став бійцем спецпідрозділу КОРД

"Про спецпідрозділ я знав давно - читав, дивився, спілкувався з бійцями, зокрема тими, хто воював разом з "кордівцями" ще в Маріуполі. У серпні я звільнився з армії, а вже в жовтні розпочав службу в омріяному спецпідрозділі", - каже Назар.

Кохання, яке розпочалось з палати інтенсивної терапії.

"Її звати Єлизавета. Вони познайомилися не в кав’ярні чи на прогулянці. Він - на лікарняному ліжку в Запоріжжі. Вона - лікарка-інтерн, яка тоді працювала медсестрою. Вісім місяців без ротацій, без нормального сну та харчування, постійні бої зламали організм чоловіка, але не дух. Назара винесли з позицій і доправили до лікарні. Вона зайшла зранку ставити крапельницю, а він подивився їй в очі й сказав: "Ти будеш моєю дружиною", — розповідають у поліції.

Єлизавета спершу сприйняла це як жарт, але вони почали спілкуватися, переписуватися, ділитися думками. Він - між позиціями, обстрілами та короткими дзвінками. Вона, допомагаючи пораненим та рятуючи чиїсь життя.

"Романтики не було. Була війна. Телефон. Повідомлення. Квіти кур'єром. І рік очікування", - пригадує спецпризначенець.

Під час бою Назар травмував ногу й, перебуваючи на реабілітації, він привіз Єлизавету до Тернополя, аби познайомити з батьками. Саме тоді чоловік запропонував дівчині одружитися.

"Розписалися ми в Запоріжжі у 2023 році, за кілька днів до Дня закоханих. Чекати не могли, бо все відбувалося між моїми виїздами на бойові завдання. На церемонії були лише побратими та подруга коханої. Усе відбувалося без святкувань та гучних слів, але по-справжньому. Після урочистостей я вирушив на позиції", — згадує спецпризначинець.

"Єлизавета з тих, хто вміє чекати. Вона вміє бути поруч навіть тоді, коли страшно. Коли я потрапив черговий раз з пораненнями у госпіталь, вона приїхала до мене потягом, перебуваючи на останніх місяцях вагітності", — каже чоловік. 

Після смерті батька Назар пообіцяв матері та дружині, що не повернеться на війну. Обіцянку виконав, але частково та по-своєму. КОРД - став його шляхом, а Єлизавета - його тилом.

"Колектив у нас такий, що неважливо, яке в тебе звання чи посада. Якщо треба - їдеш. У нас немає тих, хто стоїть осторонь. І не важливо чи ти інспектор, чи офіцер. Ми всі їздимо в зону ведення бойових дій, знищуємо окупантів і робимо усе, аби пришвидшити перемогу", — каже він.

"Ти моя сила - я твій оберіг. Щоб не сталося, я завжди поруч" - слова, які для Назара давно стали символічними. Худі з таким написом - це подарунок Єлизавети. Для бійця це не просто річ, а знак підтримки, який він бере з собою туди, де особливо важливо знати, що на тебе чекають. У цьому худі - їхня історія, їхня віра і їхня тиша між боями", — йдеться у повідомленні колег.

"Коли я їхав на цю ротацію, я сказав дружині: я обіцяю, що виживу і повернуся додому, а я звик свої обіцянки виконувати. Бо там, де є любов, завжди є за що боротися", - говорить Назар. 

Сьогодні сім’я живе в Тернополі. У квітні 2024 року в них народилася донька Емілія. Єлизавета працює анестезіологом в обласній лікарні - рятує життя, поки Назар виконує бойові завдання.