Рідний край!Скільки величі, краси та доброти втілено в цих двох словах. Адже рідний край – це немов би батькова колиска, яка безсмертно жевріє вогником у наших серцях. До якої ми готові щодня і щоночі припадати серцем і радіти душею. У снах і наяву ми бачимо свій рідний край  в довершеності і неповторній красі, адже він для нас найкращий, наймиліший, найрідніший. На повні груди вдихаємо повітря рідних земель, подихи знайомого вітру і красу місця де змалечку пізнавали життя. Рідний край – це наша Батьківщина, якій ми вдячні за безмежні і вільні ліси і поля які довго стогнали під тягарем неволі. Це немов би наша домівка, яка завжди захистить і дасть притулок! У кожного з нас є своя батьківщина, проте допоки ми живемо і, вдивляючись в небо, розуміємо, що воно в нас спільне, допоти ми будемо вірними патріотами нашої землі! Куди б нас доля не закинула,  і де б ми далеко не знаходилися від свого рідного краю, ми завжди будемо душею і серцем з батьківщиною, і крізь сон десь серед ночі наші мрії будуть поринати у наш рідний край, де, ще жевріють наші сліди і наші щирі посмішки ледь знайомим нам людям! Рідний край завжди буде символом материнської любові, батьківського захисту, незламної української душі та ніжним співом солов’їв.  Ще з сивої давнини наші предки войовничо, мужньо та впевнено боролися за вільні безкраї землі для того, щоб ми зараз могли гордитися ними і нести їм подяку із роду в рід. Тепер, вдихаючи вільне повітря в груди, ми просто зобов’язані бути героями нашого краю, щоб по собі залишити помітний слід на землі. Вустами припадаючи до рідної землі розуміємо, що кращої нам не знайти, а хто шукає, той немов сліпий старець, який серед ночі шукає сонячного проміння. Тому любімо наш рідний край, несімо йому хвалу, честь і будемо гідними називатися дочками і синами нашої Батьківщини!!! В мальовничій долині річки Золота Липа розкинулося місто Бережани, той рідний куточок,  в якому моє серце завжди  зможе зігрітися материнською любов’ю. Бережанські краєвиди своєю мальовничою красою можуть змагатися з наймальовничішими куточками природи України. Бережани входять до географічної зони Опілля, що є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільського плато. Бережани належать до найдавніших українських поселень. Перша письмова згадка про місто датується 1375 роком. Спочатку  це було звичайне село, привілеєм князя Владислава Опольського передана у власність бояринові Васькові Тептуховичу. Не один раз місто зазнавало великих руйнувань і пожеж від розбійницьких нападів. Та незважаючи на це, завдяки працьовитим рукам селян і ремісників воно росло і розвивалося. У 1554 році в Бережанах закінчується спорудження небаченого в цій окрузі кам’яного замку, який згодом – у 1570 році було зміцнено й розбудовано. Цікавою пам’яткою середньовічної архітектури є замковий костьол. Незважаючи на змішання стилів, спричинене перебудовами, краса архітектурних ліній, гармонійне співвідношення форм, досконалість окремих деталей дають підстави віднести його до найкращих пам’яток костьольного зодчества, що збереглися на території області і до наших днів. Бережанський замок відіграв неабияку роль в обороні Поділля від чужоземних зайд. Жодного разу  нападники не змогли здобути його: захищаючи твердиню, люди відстоювали рідну землю. За що низький вам уклін дорогі земляки!!! З Бережанами пов’язані імена багатьох діячів науки та культури: Андрій Стечинський, Владислав Плошевський, Антоніна Осипович, Василь Юрчак, Катерина Рубчакова, Йосип Вітошинський, Масляк В.І., Панкевич Ю.І., Кульчицька О.Л., Твердохліб С.А., Яричевський С.Г. , Григорович І.Г., Франц Коковський, Нижанківський Н.О. Тому незважаючи на всі прикрощі й упадки, які спідкали рідний край  потрібно і до нині відстоювати честь і гідність Бережан, як це робили наші предки. Ми ж тут зросли, сміялись і сумували, падали і піднімалися і знову йшли вперед,  нам тут і вмирати. Ми ж люди, неначе ті рослини, які пускаємо коріння на рідній землі для того щоб вижити. Я переконана, що кожна людина в світі має свій рідний куточок до якого хочеться повертатися знову і знову, і без нього не бачить свого життя. Нехай і не завжди ми знаходимось на тій рідній землі, на якій наші думки окриляють наш розум , проте наша воля і серце десь в глибині душі буде подумки летіти в рідні місця, де нас завжди чекають і зустрічають в щирі обійми. Любімо наш рідний край, шанобливо ставимось до нього,  адже кому як не нам , і коли як не сьогодні потрібно це зробити. Ми жителі своєї Батьківщини, і лише об’єднавши наші зусилля в єдине ціле зможемо все подолати і йти до поставленої мети, щоб залишити по собі гідний слід для наших дітей, онуків та правнуків. Я пишаюсь тим, що я українка і мешканка такого чудового, рідного містечка Бережани, яке завжди окрилює мене, дає натхнення і сили для чогось нового, щоб не стояти на місці а йти вперед до окриленої вершини мрій! Ірина Бандура, Бережани Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України « Бережанський агротехнічний інститут »          

Аби проголосувати за цю роботу, зареєструйтесь на нашому сайті за допомогою клавіші „Реєстрація” – в правому верхньому кутку головної сторінки. Після цього залиште коментар будь-якого змісту в полі коментарів, під  публікацією. Від однієї людини приймається лише один голос за конкретну роботу.