- Вона дуже схвилювала, — розповідає Григорій Михайлович, — адже сучасникам важко повірити, що у народу була сила і сміливість гірко сміятися навіть за таких жахливих обставин. Це був сміх крізь криваві сльози, як захист для душі і як моральна зброя проти ненависного ворога. А ще — надійний спосіб зберегти у пам’яті і передати якнайбільшій кількості людей те, що тоді неможливо було надрукувати. До речі, короткі і влучні народні співомовки були ефективнішими і дієвішими за будь–які агітаційно–пропагандистські гасла лицемірної радянської влади, часто висміюючи їх. Як розповів чоловік, всю народну творчість на "голодну" тему можна розділити на три періоди: розкуркулення, праця в перших колгоспах–«тсозах» (товариствах спільного обробітку землі, або, як їх називали зручніше для вимови, «созах») і власне Голодомор. Григорій Жук погодився поділитись з читачами декількома віршами про Голодомор.   Колосочки я зібрала На колгоспнім полі, І за це мені дали Десять літ неволі! Україно моя Хліборобна, Москві хліб віддала, А сама голодна! * * * Ой Постишев, вражий сину, Всохли б тобі руки, Як віддав ти Україну На голодні муки. Встав би батько наш Махно — Не дав комуністам Хліб мужицький відбирати І в комуні їсти. * * * Сидить Сталін на престолі Та на скрипці грає. На Вкраїну хлібородну Скоса поглядає. Ой грав Сталін, Ой грав Сталін, Став перебирати: Так обдерли Україну, Що аж ребра знати. * * * Ленін Сталіну сказав: — По мені наказуй: Хліба людям не давай, М’яса не показуй. Ні корови, ні свині, Тільки Ленін на стіні, Ще й показує рукою, Куди йти за кропивою. * * * Не шукайте домовину — Батько з’їв свою дитину. З бичем ходить бригадир — Заганяє на Сибір. * * * Батько в созі, мати в созі, Діти ходять по дорозі. З черепочка воду п’ють, Молоточком воші б’ють. * * * Ой яблучко наливається, А комунська власть наживається. Ой яблучко українськеє, А з’їсть тебе рило свинськеє. * * * Нема хліба, нема моні, А ми плескаєм в долоні. Устань, Ленін, подивися, Як колгоспи розжилися: Гарба раком, трактор боком, І кобила з одним оком. * * * Мати в созі, батько в созі, Діти плачуть по дорозі, Нема хліба, нема сала, Тільки кіно та вистава, А на хаті один куль, Та й то кажуть, що куркуль. * * * Хотіли стать хазяями При совітській владі, Як залишимось живими, То будемо раді. Артур БОБРИК за матеріалами: Україна молода