Редактори міфів: “сплавлені Дністром” дерев'яні церкви

БЛОГ АНДРІЯ МЕЛЬНИЧУКА 

Топ-3 краєзнавчих легенд Тернопілля:

1) про підземний хід від нашої криївки до сусідського замку (інфа 100 %);

2) на нашім ставку до рибки прикрутили дюбелем дзвіночок, рибку згодом злапали у найближчій річці;

3) нашу стареньку дерев'яну церкву  в давнину сплавили з Карпат по Дністру.

 Дністровський каньйон, велика вода 2010. Фото Андрія Мельничука

Жити в Дністровському каньйоні  - мов на схилах вулкану Кракатау.

Благодатні земля/клімат дають можливість селянам збирати багаті врожаї -  але раз на кількадесят років Дністром Велика Вода забирає і благодатну землю, і врожаї.

А буває, що й  самих селян.

Особливість повеней на Дністрі в тому, що вони приходять влітку, на готовий врожай.

Своєрідним захистом від руйнівної сили повеней є меандри Дністровського каньйону.

Коли повінь впирається у вертикальну кам’яну стінку, то гальмує, а снікерсувати мусить заново, по новій силі; Ріка на таких заворотах викидає все, що вкрала у селах вище за течією. Дерев’яні церкви зокрема.

Дністер, бере свої витоки у Турківському районі, набирає сил на Бойківщині, вбирає води річок зі схилів Східних Карпат (Стрий, Свіча, Мізунка, Лімниця, Молода та ін.)

річка Молода, Східні Карпати, фото Андрія Мельничука

Кожна з повеней по Дністру оплетена цікавими сюжетами "очевидців". Про повінь 1941-ого розповідали, як по Дністру вночі проносило бойківські хати, крізь  шибки яких світилися каганці, або очі.

В типовій бойківській хаті того часу люди жили під одним дахом з худобою (так тепліше), на даху  - стратегічний запас сіна. Враховуючи описаний антропологами тип бойка, як ідеального інтроверта,

у мікрокосмі цього плавучого ковчега принципово могли не брали до голови, що відбувається поза його межами.


Бойківська хата з с. Либохора у музеї «Шевченківський гай» (фото з Вікіпедії)

Легенда каже, що повінь 1767-ого принесла до села Добрівляни (трохи нижче Заліщиків Тернопільської області) дерев'яну церкву - мало того, в ній правилася Служба Божа! З церкви висипала ціла купа бойків, які взяли церкву на плечі - і понесли назад у сині гори.

В історії зафіксовані повені на Дністрі в: 1767, 1780, 1816,1821, 1829, 1837, 1843, 1845, 1856, 1864, 1871, 1893,1900, 1903, 1906, 1911, 1913, 1927, 1941, 1948, 1955, 1969, 1980, 2008, 2010 роках.

церква в Добрівлянах. Фото з архіву Андрія Романчука



церква в с. Зелений Гай (Жежава), Дністровський каньйон. Старий вигляд


Вже наступної повені 1780 року з Бойківщини, у ту ж-таки церкву якій не сиділося на місці, встигли застрибнути одержимі вирватися з цих синіх гір дівчата -  скермували церкву просто до Добрівлян.  І цього разу ніхто нічого не повертав.


церква в Добрівлянах. Фото з архіву Андрія Романчука

Так у Заліщицький район Дністром почалося нашестя дерев’яних церков-втікачок з богомзубатих гір до благодатного Поділля. Із повінню 1780-ого легенда пов’язує також з’яву церкви в с. Зелений Гай (“Жежава” по старому), а також в селах Синьків та Зозулинці (всі - Заліщицького району).

Зелений Гай (Жежава) Рисунок церкви. Автор Ґерд Маєр, 1 липня 1915 р.фото з decerkva.org.ua

церква св. Параскеви в Жежаві в 2012, фото Андрія Мельничука

У селі Кулаківці над маленькою річкою Серет стверджують, що Їх Дерев’яна Церква, безперцево(с), теж водоплавна, прибилася берега у 1862. А в Сухоставі сухопутнього Гусятинського району дерев’яну церкву, згідно  легенди, спочатку сплавили по Дністру з Карпат до Заліщиків, а вже звідти перевезли гужовим транспортом.


Сухостав, Церква Різдва Пр. Богородиці XVII ст.


Кулаківці, церква св. Дмитра, 1862 

На жаль, церква в Синькові згоріла 30 травня 1941 року. Церкви в Добрівлянах та Зозулинцях знищили за часів радянської влади, сліди затерті (годі знайти старі фото). Церкви в Зеленому Гаї і Кулаківцях, спотворені ремонтами, цікаві хіба для найзятятіших(с) поціновувачів дерев’яної архітектури.

"Замели сліди" дерев’яної церкви у с.Вовківці (Борщівського району) - саме село переназвали на “Дністрове”, а церкву, збудовану 1688 р. (не сплавлену, місцеву!) перевезли в село Урмань аж Бережанського району. Там вона, страшненько відремонтована, і досі чекає на Ґодо.



Церква Св. Апостолів Петра і Павла, 1688 с. Урмань Бережанського району, фото з http://decerkva.org.ua




с. Губин Бучацького району, церква Усікновення Голови Св. Івана Хрестителя 1849

В Губині місцеві мешканці розповідають, що деревину для спорудження церкви сплавляли Дністром з Карпат - справді, зруб зроблений зі смереки. А в Луці (району Городенківського),  вище Губина за течією, розповідають, що цю церкву сплавили не з Карпат - а саме з Луки, а з Карпат сплавляли смерекову церкву саме вони!

В Губині можна почути історію, як в 1989 року в цій смереці завівся шашіль -  настільки активно взявся до пожирання деревини, що хруст стояв, немов від зйомок реклами сухариків “хрусteem”.

Саме тоді церкву екстрено вкрили оцим непривітним коричневим кольором, щоб клятий жучок повиздихував.

Щоб “не затрачати багато зусиль на перевезення”, метод сплаву використовували в  в селі Петрилів, на прикарпатському боці Дністра, а також в селах Межигір’я та  Тростянці Монастириського району, 1864 р. 1911 р. відповідно.

Щоб “не затрачати багато зусиль на перевезення”, метод сплаву використовували в  в селі Петрилів, на прикарпатському боці Дністра, а також в селах Межигір’я та  Тростянці Монастириського району, 1864 р. 1911 р. відповідно.



с. Межигір'я, церква Покрови Пр. Богородиці 1865 і церква Прсв. Трійці,  1912 в с. Тростянці фото з decerkva.org.ua




Акварель Антіна Вариводи, 1936 р. з decerkva.org.ua Церква Св. Кузьми і Дем'яна, 1892

А дерев’яною церквою в Сокирчині (1760 р). взагалі, замінили кішку. В давнину ґазда пускав кішку (бороньБоже не кота!) на ґрунт, дивився, де та ляже - і там починав будувати зруб. А тут люди зрубали дерево, вкинули в Дністер - на тому місці, де воно прибилося, поклали і церкву, і село Сокирчин (бо рубали сокирою). Хоч село згадується 23 листопада 1453 року в книгах якогось “Галицького суду”.


с. Сокирчин, церква Св. Кузьми і Дем'яна, 1760

***

Коли люди чують чудернацьку легенду про сусідське село -  вигадка захоплює їхню увагу, а невдовзі - і історичний простір під їхнім селом, витісняючи реальні перипетії.

Чи взагалі міг мати місце прецедент сплаву дерев’яних церков, що на його основі розмножився такий живучий міф?

*

В давнину практика купівлі-продажу дерев’яних церков була звичною справою. Будували новий храм, шукали купців на старий, церкви постійно возилися туди-сюди. Іноді за сотні кілометрів.  


церква Церква Прсв. Трійці, 1728 року перевезена в с. Майдан Гусятинського району 1913 зі с.Скородинці, Чортківського району. Ця угода спричинила до тісного культурного зв’язку та співробітництва, зокрема в 1940-і роки.

Часто купляли не церкву як “проект”, а кубІками, як зруб. На новому місці колоди складали способом “точно таяк було”, іноді втрачаючи старовинні розписи.

Церкви перевозили за допомогою гужового транспорту.

*

В давнину ліс рубали взимку, бажано в січні. 5-7 років деревину висушували у спеціально відведеному місці. Якщо вкинути таке висушене дерево у воду - воно набере цілу купу вологи і суттєво втратить в якості.


Церкву Всіх Святих із с. Поплавники  - в Крилосі, в Музеї архітектури та побуту Прикарпаття. А згідно міфу - її забрали не працівники музею, а Велика Вода.*

Промислово вирубувати Карпати почали після 1866 року, коли австріяки програли війну німцям і карпатським лісом були змушені виплачувати їм військові репарації.

До того часу сплав лісу (т.зв. “плавачка” згідно В.Шухевича”) був спорадичною справою горян. А для подністрян взагалі, єдина традиція навігації  - на дерев’яних плоскодонках ставити сіти і ганяти гусей по мілководдю.


плоскодонка на Дністрі, фото Андрія Мельничука

1969 року сплав лісу по Черемошу припинили головне тому,  що після проведеного у воді часу свіжозрубана смерека з якісної комерційної деревини перетворювалася на дешеву технічну (ставала “брєклою”, бо набирала вологи і обчімхрувалася об річкове каміння). Переважно такий ліс йшов на спорудження шахт на Донбасі.



   сплав лісу по Чорному Черемошу. Фото з архіву Дмитра Могорука

Думати, що наші предки розбирали сухісінькі церкви, що сохли кількадесят років і вкидали таке дерево в річку - припускати, що вони гет ніц не розуміли в технології дерев’яного будівництва. Але ж “генд-мейд”-церкви наших великих предідів простояли сотні років (щоб їх “правнуки погані” обліпили церкви бляхою, після чого ті згнивають заживо).

*


сплав лісу, може і на Дністрі. фото з колекції Robert Erik

Навіть “наче достовірна” історія про сплав дерев’яної козацької церкви по Дніпру з Переволочної на Полтавщині -  до Берислава на Херсонщині (не плутати з бойківським Бориславом!) викликає багато сумнівів: от як ці дараби (плоти) пройшли дніпровські пороги (той же Ненаситець) - і головне, для чого, якщо на Наддніпрянщині того часу теж,  як і на Західній Україні, була загальноприйнятою практика перевозити церкви за допомогою возів?



дерев'яна  козацька церква, храм Пресвятої Богородиці, 1726 р. зараз в Бериславі, через “Бе”, XVIII ст. фото з derev.org.ua



пороги Дніпра, крізь які мала б сплавити церкву фото з kozaku.in.ua

Чи взагалі існують зафіксовані в архівах достеменні відомості про сплав дерев’яних церков чи їх комплектуючих? Даний розважальний текст, базований на відкритих джерелах,  написаний не шоб постібатися, а з метою “зрушити серйозні дослідження архівних черв’яків”, щоб ми дізналися, як все було насправді.

*  

Естетика старовинних церков Тернопілля майже втрачена. Добре було б їх всі оглядати років 100 тому. Дерев’яні церкви, які не були знищені комуністами за радянського союзу, масово “покращені” сучасними ремонтами. “Стара дерев’яна церква” - вже не пам’ятка архітектури та історії, а вднх сучасних будівельних матеріалів, просто місце для провадження релігійної обрядовості. Часто-густо в старих церквах вже не відправляють Служби Божі, вони  доживають віку біля церков-новобудов. Майбутнє старих дерев’яних церков - наше історичне минуле - у “підвішеному стані”.


   нова стара церква в Заболотівці Чортківського району

У Тернопільській області, з-поміж 181 дерев’яних церков, називати “збереженими” можна всього 5 шт. - дерев’яні храми в селах Сапогів, Скорики, дві церкви в Чорткові та віднедавна успішно відреставрована церква в Копичинцях.


Чортків, церква Успіння, 1635



с. Скорики, церква Св. Івана Богослова, 1700



Чортків, церква Вознесіння,1738  


Копичинці, Церква Воздвиження Чесного Хреста, 1630





Сергій Балуцький

Опис відсутній


Читайте також