У школі, маючи зріст 180 сантиметрів, мене було видно, але не чути. Мені приємно згадувати шкільні роки. Я була тихенькою, чемною, непримітною, але, як і всім учням, мені хотілося втекти з уроків. Зараз не маю часу, щоб самостійно малювати ілюстрації до своїх книжок. Тільки у першому фотоальбомі-казці для новонароджених „Казка твого народження” повністю все моє - ідея, текст, верстка, обкладинка і навіть малюнки. Мої діти, Настя та Дмитрик, є першими слухачами й рецензентами. Я дивлюсь на їхню реакцію, іноді щось редагую. Проте, не кожну казку вони можуть сприйняти. Ніколи не думала, що мене доля занесе в бібліотеку, де працюю й до сьогодні. Дуже задоволена, що спілкуюсь з такими ж самими дітьми, для яких я пишу. Пишу жіночу прозу, а ще маю дві пісні, першу присвятила моєму дідусеві. Дідусь - з переселенців, з Лемківщини. У пісні я намагалась передати тугу та біль за рідним краєм. Я подарувала свій вірш співачці Лесі Горлицькій. Два роки тому, перед «Дзвонами Лемківщини», вона зателефонувала мені й сказала подивитись фестиваль, адже саме тоді відбулася прем’єра пісні, яку співачка поклала на музику. Друга пісня є доповненням до альбому «Книга мого роду». Вона називається «Родинний рушник». На музику її поклала теж Леся Горлицька. Співачка акапельно виконує пісню на презентаціях й зустрічах. Разом з Богданом Івановичем Мельничуком я написала п’єсу  «Козацький скарб». Її поставили в ТЗОШ №22. І постановка, і костюми, і переходи між діями були чудовими завдяки чудовій постановці. Зараз ми працюємо над продовженням цієї п’єси. Видавництво «ІрМа» - це я. Ідеї, написання, верстка, друк, розповсюдження. Видано кілька книжок. Вільний час для мене специфічне поняття. Їдучи в потязі, маршрутці, я читаю, пишу. Тобто використовую будь-яку можливість. Моєму чоловікові більше подобаються автомобілі, а мені - живі коні. У «Старій підкові» я займаюсь з інструктором. Мені подобається їздити верхи. Фламенко – мій танець. Я завжди марила тільки ним. Шукала уроки фламенко в Львові та в Києві. Коли почула, що й у Тернополі можна навчитися танцювати, то одразу ж записалася у групу. Коли я була вагітна, у мене виникла ідея створити альбом для немовлят. Так народився фотоальбом-казка для новонароджених „Казка твого народження», адже 9 років тому таких альбомів українською мовою було тільки два.  «Книга мого роду» подана на номінацію – «Книга року». Я хотіла створити книгу, в якій можна було записати не тільки родинні зв’язки, а й її історію. Тут  є і родинні рецепти, і календар, в якому потрібно записувати те, що поєднує родину. А ще я автор книги – велетеня «Казки із Дивокраю», яку ми створювали в Центральній дитячій бібліотеці  м. Тернополя, де я зараз працюю разом з бібліотекарями та дітьми мікрорайону Дружба. У розвороті вона має 1,8 метра на метр. Ідея створення прийшла випадково, коли прийшла на роботу в дитячу бібліотеку. Одного дня попросила чоловіка, він завіз 8 листів картону, які знайшлися в мене від видавничої діяльності, у бібліотеку. Діти долучилися, вони малювали маленькі малюночки, які вставлялися в текст. Виникла ідея подати на книгу рекордів. Прийшла позитивна відповідь. На «Бібліофесті» ми отримали сертифікат від Національного реєстру рекордів України, який підтверджує, що ця книга є найбільшою в Україні рукописною книгою. Можливо, у майбутньому візьмусь за романи. Зараз я намагаюся дати життя творам, які я написала. Крім того, хочу видати дорослу книжечку з новелами. [gallery] Фото особистий архів Ірини МАЦКО Іванна КАНАК