«Братів Гадюкіних» в Україні пам’ятають. На мою думку, найбільше в Тернополі. Я досить часто спілкуюся з людьми з цього міста. Кілька разів навіть їздив туди, грав трансові вечірки, знайомив людей з електронікою. Навіть трошки повернув їх свідомість у нове русло.

Прощальний концерт перед розпадом «Гадюкіних» відбувся в Тернополі. Запросили, заплатили і ми тут відіграли.

Щодо пісні «Файне місто Тернопіль». Я розповім про цю дівчину після її смерті. Щоб не було проблем. Це автобіографічна пісня. Тексту я вже не пам’ятаю.

Я ніц не знаю про політику. Я особисто на виборах ніколи в житті не голосував. Я дуже далекий від цього всього. Впевнений, що все розвивається так, як мусить розвиватися, і фактор людини у цьому всьому мінімальний.

Дружина працює в галузі інформаційних технологій. Зараз пише кандидатську. Дуже розумна жінка.

В Україну повертатися не хочу. Я щойно закінчив ремонт у своїй квартирі. Та й те, чим я займаюся у Москві, поки що на такому рівні тут не дуже потрібне.

Київ — не моє місто, але й не чуже, у мене тут найбільше друзів, але жити не виходить, бо доводиться весь час боротися за існування.

Що довше живу в Москві, то більше вона мене пре. Всі, хто скаже, що я не правий, - можуть іти на… Москва - це енергетичний центр, що притягує людей, які прагнуть реалізації. Там дуже багато людей різних національностей, які приїжджають з інших міст. І це, як правило, енергійні і талановиті особистості. Це цікаво, тому що йде обмін інформацією, енергетикою на одному рівні. Тобто ти не лише віддаєш, а й отримуєш. Я там не виживаю, а цілком нормально живу. Ні в чому себе не обмежую. З розвитком Інтернету усе більше пофіг, де жити.

Про Львів говорити багато не буду. Про мертвих або добре, або нічого. У Львові я народився, тут моя школа №52 і так далі. Дуже хотілося б, щоб тут усе стало по-іншому. Зараз якось усе надто сіренько. Може тому, що багато людей звідси поїхало.

Будь-яке місто стоїть на якійсь енергетичній точці. Що стосується Львова, то, можливо, з нього кудись пішла енергія, а потім вона повернеться. Це вже стосується езотерики.

Ностальгію за Україною лікую пивом ”Оболонь”.

У нас насправді дуже дивна країна. Це сміх, горілка за шість гривень вважається легальною, а це ж неймовірно страшна отрута! А якийсь косяк трави вважається підсудною річчю, хоча він набагато здоровіший для організму, аніж та горілка.

Люди погано розуміють, що наркоман і той,  хто 10 років як зіскочив, - це різні речі. Я у розвідку взяв би тих, що зіскочили, - їх одиниці.

Я вже досить доросла людина, мені вже 44 роки, і тому я не можу казати, що у моєму житті є алкоголь, наркотики і дівки. Колись це було, звичайно. Зараз я майже не п’ю, наркотиків не вживаю вже понад п’ятнадцять років – з 1994 року. У мене чудова молода дружина, так що дівок мені також вже не дуже потрібно.

Думаю, що розуміння цього всього приходить з віком. А щодо інших музикантів, то я не знаю, чи всі через це проходять, але спосіб життя музиканта спонукає до цього. Якщо це гастролюючий бенд, то тяжко витримати усі ці напруги. Тим більше, що рок – це специфічна музика. Людина на сцені віддає енергію. І не кожна людина вміє потім те, що віддала, поповнити по-іншому, аніж наркотиками чи випивкою. А часто їй просто не дають можливості зробити це іншим способом. Той, хто навчився це робити, той виживає, а хто ні – вмирає. Я навчився.

Гурт «Брати Гадюкіни» займає четверте місце по-важливості у моєму житті. Перше — дружина, звичайно. Далі — моя музика, мій комп’ютер, за яким я зріс, а потім уже «Гадюкіни».

Рок-музику я не слухаю взагалі. Слухаю, здебільшого, європейську музику. Усе, починаючи від джазу і закінчуючи … всім.

Я не знаю, чи держава взагалі повинна втручатися у справи музики. Навпаки – вона вбиває все. Усі ж бачать, на що перетворюється рок-музика завдяки нашій державі. Вона якщо втручається, то тільки заважає – ангажує, купує. А коли з’являються гроші –закінчується мистецтво, це ж зрозуміло.

Мене особисто також можна купити. Конкретної суми не назву, все залежить від обставин. Скажу одне – це великі гроші.

Заробляю тим, що сиджу вдома за “компом” цілими днями. Інколи роблю якісь “халтури” за гроші, пишу музику.

Найбільше грошей приносить нафта.

Після того як Пугачова запросила нас на «Різдвяні зустрічі», мене часто про неї питають.Я взагалі полюбляю молодших жінок. Та і її ж, напевно, Кіркоров охороняє. І ще — Галкін. Загалом у нас з нею дуже мало спільних тем, щоб спілкуватися. Так що я бачу її, як і ти, по телевізору і ближче бачити не хочу.

З телеверсії «Різдвяних зустрічей» виступ «Гадюкіних» вирізали.Уявлення не маю чого. Я “торчав”, нічого не пам’ятаю. Мені тоді все було “по барабану”.

«Розпались» тому, що у нас був директор групи, який казав: “Завтра їдемо туди-то”. Ми збирались і їхали виступати. Потім нам за це платили гроші. Мало грошей. Тому ми вирішили більше не їздити.

Стосунки з колишніми учасниками гурту підтримую. Єдине, що Міша-барабанщик трохи “випав”. Ну, він “торчить”, абсолютно безнадійний, вже на що тільки не переходив.

Коли “бидло” бачить для себе щось незрозуміле, відразу каже: “То всьо наркотики”. Знаєш, треба свій мозок розвивати, щоб розуміти і більш тонкі матерії. Оце і все.

Текст: Артур БОБРИК

За матеріалами: Gazeta.ua, Music.com.ua, Високий замок, ZIK, RIA плюс.