Там всі красиві дівчата, всі розумні. Тобто ти маєш бути на голову вище від всіх, аби досягти результату. Планів у мене стільки, що, здається, й всього життя не вистачить аби їх втілити. Треба дуже багато працювати над собою. Я хочу в Києві себе попробувати, бо завжди можна вернутися назад, але коли боятися, то так і не будеш знати чи варто було. Ми з мамою часто розмовляємо по скайпу. Ми часто сваримося, але просто ми з різних поколінь. Але вона завжди мене всіляко підтримує, бо хоче, щоб я була успішною. Як би це страшно не звучало, але я ще незнаю, що робитиму далі. В мене дві вищі освіти – маю «магістра» по туризму, а от на юриста мені ще чотири роки вчитись в Києві в академії МВС. Там  треба 7 років на навчання потратити! Та я якби знала це раніше, то б навіть не поступала. Легше – це не для мене, це для лінивих. Я би можливо, хотіла бути телеведучою, чи робити щось, що з акторством пов’язане. Така думка до мене прийшла під час останнього конкурсу (це був телепроект «Королева України» на Першому національному каналі), ми дуже багато працювали на камеру. Після конкурсу Міс України-2011, я не планувала іти більше на жоден конкурс, думала всерйоз зайнятися юриспруденцію. Але тут мені запропонували просто заповнити анкету, потім кастинг в Києві, до якого я навіть не готувалася. Коли до мене дійшло, що я попала в півфінал і їду в Крим, то почала серйозніше ставитися до цього. Я не боялася, бо спокійна. Дівчата деякі надто емоційні, вони настільки сильно хочуть перемогти, що коли працюють на камеру, то ті всі переживання видають їх. Коли був конкурс талантів, то в мене з цим була дуже велика проблема. Просто я дуже талановита і не знала що й показати. Всі співали, танцювали – стандартно. Я вирішила зробити ляльку-мотанку своїми руками, що мені, на мій власний подив, добре вдалася. Коли я приїжджаю в Тернопіль, то мене, іноді, роздирають – всі щось від мене хочуть. Але я не жаліюся, це набагато краще, ніж нічого не робити. Я сама не раз чула себе в записі і мені те, що я чула не подобалось – нуль сценічного мовлення, неправильне дихання і т.д. Зараз я відвідую спеціальні уроки постановки голосу в Києві. Підходили до мене люди, запитували чи я, бува, корпоративів не веду. Якщо чесно, то мені в Києві дуже добре, бо там я зосереджена на роботі. А тут якщо мені кажуть: «Йдемо погуляємо?», то я можу забути про роботу, лишити все і піти. Я люблю дуже столицю, мені вся це метушня подобається. Красивим не живеться легше, так як всім. Важко приходиться, хіба що, через постійні приставання з боку чоловіків. От їду я в метро, спокійно читаю собі щось з української літератури – чи Ліну Костенко, чи Шкляра, а на тебе з величезними очима дивляться не то з подиву, що ти читаєш, не то, що українською, не то ще чогось. Чоловіки в столиці значно нахабніші, ніж в Тернополі. Пристають з такими пропозиціями, що і не снилося. Мене взагалі так дивує, коли дівчата комплексують через свою зовнішність, або не можуть вийти «в люди» не нафарбованими. Я такого не розумію, бо сама знаю, що хлопці цінять більше природну красу, ніж «бойовий розкрас». Іноді ми, разом з модельним агентством «DMG-models», ходимо в клуби, то часто спостерігаємо за тим, як смішно веде молодь, яка називає себе «золотая молодёжь», туди ж приходять і такі дівчата, які своєю привабливістю хочуть отримати все і зразу – вони просто ліниві, тому й такі нехитрі методи використовують. Для мене ідеал чоловіка – це хлопець, який мене розсмішить, другий фактор – це посмішка - якщо вона щира, то це признак того, що хлопець хороший. В стосунках різниця у віці допустима. Серед моїх знайомих дівчат є такі, які шукають собі чоловіка на 10-15 років старшого за себе. Можливо, це пояснюється тим, що доросліші мужчини вже вміють краще спілкуватися з дівчиною, бо хлопці нашого віку тепер такі, що звикли аби дівчата самі за ними бігали. Для мене головне, щоб хлопець мені не забороняв самореалізовуватися і займатися улюбленою справою. На жаль, зараз часто таке зустрічається, що хлопці просто закомплексовані і бояться, що його дівчину може відбити кращий за нього. Дівчата з модельного середовища не такі вже й прості - кожна з них вже має якусь «зірочку» над головою. Проте, є певні стереотипи про моделей, нібито, всі вони пафосні і їздять лише на шикарних машинах, а утримують їх старі, пузаті дядьки. Не правда, це все залежить від кожної людини особисто. Я дуже багато читаю української літератури, аби мати великий словниковий запас. Якби мені запропонували роботу на каналі, де потрібно вести програму російською, то я б, скоріш за все, відмовилася – це не для мене. Минулих президентських виборів я голосувала за Ющенка, він патріот, як і я. На рахунок Юлії Тимошенко, то скажу одне – її я не підтримую, але, якщо вже на те пішло, то практично вся влада у нас – бандити. Тому, якщо садити за грати, то всіх підряд, а не одну нещасну жінку. А те, що вона зараз в тюрмі – ще один доказ того, що її бояться і вона становить загрозу можновладцям. Я така людина, що коли бачу людей, які просять грошей – я ніколи не пройду мимо. І мені байдуже чи це цигани, чи якийсь алкоголік, мені їх просто шкода. Я можу віддати, навіть, останні гроші. В мене є мрія – побудувати притулок для тварин. Якби я мала більше грошей, то я б обов’язково в Тернополі відкрила дім для них. До конкурсу усі моделі худають, в обморок падуть від недоїдання – аби не набрати зайву вагу. Але тільки як конкурс закінчується – всі починають страшно їсти. Коли останній раз я відпочивала в Турції, то поправилася на цілих 5 кілограмів, але там неможливо по іншому. Зараз мене всі сварять, тому я знову скидаю вагу. Різко худнути мені не вдається – мені треба хоча б місяць. Останнім часом я вже почала задумуватись над тим, що я б і не проти сама вже мати власну сім’ю, крім того, мені дуже подобаються діти. Можливо, навіть все це би закинула. Модельний бізнес і сім’я – речі несумісні, бо і дитина, і він потребує 100% віддачі. Оптимальний вік для початку модельної кар’єри – 18 років, за два тижні можна скинути скільки завгодно зайвої ваги. Я в 2006-му році, коли ще вчилася в модельній школі в Тернополі, поїхала на конкурс Міс Ізмаїл, це був мій найперший конкурс. Пам’ятаю, тоді я отримала в нагороду ще золото і перлину, чим дуже тішилась, як дитина. Після того конкурсу, я то закидувала цю справу, то знову поверталася. Конкуренція – небезпечна річ, бо дівчата, іноді, готові заради перемоги на необдумані вчинки. Зі мною такого ще не траплялося, але я чула, що буває всіляке. Улюблена їжа – паста, я дуже люблю італійську кухню. Я б три рази на день їла пасту. З українських страв люблю борщ і вареники з сиром, капустою і грибами. Сама я не готую, бо їм переважно салати чи ще щось легеньке, від чого не поправляєшся. В спортзал не ходжу, шукаю аналог – зайвий раз по екскалаторі піднімусь, пішки ходжу. Крім того, часто відвідую дискотеки – можна спалити кілька сотень кілокалорій танцюючи. Я це люблю. Буває, що привозять мені квіти з доставкою додому невідомо від кого. Моя мама такого не любить, бо ж різні люди і з різними намірами можуть ті квіти подарувати, тому вона каже, аби такі презенти я краще до церкви відносила. Я дуже марнотратна на рахунок грошей. Можу купити духи попередньо не понюхавши їх, чи ще щось. Потім, що не підійшло – друзям і знайомим дарую. Шопінг я не люблю – мені весь одяг купляє мама закордоном. Ми з нею носимо одинаковий розмір одягу і взуття, тому цим я забезпечена цілком і повністю. Моя мама– мій особистий стиліст. Я не розумію дівчат, які просто «ведуться» на тих афроамериканців і арабів, котрі приїжджають в Тернопіль вчитися. Я не є якась расистка, але вестися на куплений за 50 гривень коктейль? Для мене це дико! Фотосесія втомлює більше, ніж спортзал. Там постійно потрібно включати фантазію – як правильно стати, щоб приховати недоліки, як урізноманітнити пози і ракурси під час фотографування і т.д. Голою знятися для якогось журналу я б, напевно, не змогла. В дівчині має бути якась загадка, навіщо все виставляти на показ? Відколи я приїхала в Тернопіль (вже тиждень), я день в день на дискотеці – жодного вечора ще не відпочила вдома. Одного разу в поїзді я їхала в купейному вагоні. Мене попереджали, що це небезпечно, але я поки сама не переконалася – не вірила. Була така ситуація, що я була єдиною дівчиною на весь вагон. Фанати футболу (це був період Євро-2012) від самого Києва почали розпивати алкоголь і чіплялися. Двоє хлопців за мене заступилися, і, навіть, побилися. Тоді я вперше дійсно була налякана. У мене були пропозиції прийняти участь в різних телешоу, але досі я так і не спробувала себе там. Думаю, все ще попереду. Зараз в мене є хлопець, ми вже більше чотирьох років разом. Правда, відстань Тернопіль-Київ не дуже позитивно впливає на це. Фанатію від автомобілів  марки BMW – чудові машини. Проте, ні – ще є Audi A6! Там такі фари гарні. Кумирів у мене немає. Я вже й сама ловила себе на думці, що може я якась неповноцінна, але що зробиш? Серед ведучих м ені дуже подобається Ольга Фреймунт, а серед акторів мій улюблений – Роберт де Ніро. Переважно дивлюся комедійні фільми, але востаннє бачила картину «Дівчина з тату дракона». Потратила дві з половиною години, нічого не зрозуміла і думаю, навіщо я його дивилася? Телевізор я взагалі не дивлюся, в мене вдома його просто немає. Ми його подарували бабусі. Для мене – це дурна трата часу. Єдине, що варте уваги – це випуск новин, все інше – низькопробні серіали, від яких деградуєш. Ніколи і нікому я б не могла сказати, мовляв, купи мені те, чи інше. Навіть, якби я страшно цього хотіла. Все тому, що я люблю сюрпризи і неважливо що це буде, головне – щоб від душі. [gallery]  розмовляла  Лілія КУЛЕНИЧ