Володимир Кусмарцев машиною вирушив з Тернополя до Балтійського моря. Проїхав дві з половиною тисячі кілометрів і витратив три з половиною тисячі гривень. Про поїздку, пропуск на кордоні, холодне море та смішні історії з мандрівки розповів журналістам «Доби».

«Друга поїздка закордон і перша за кермом авто»

Ідея відпочинку на Балтійському морі виникла випадково, поїздка планувалася за тиждень. Я люблю дорогу, люблю бути за кермом, тому на розмови про те, що там холодно, не зважав. З Тернополя вирушив з дружиною Марією та ще з однією знайомою. У Польщі до нас приєднався ще один пасажир. Власне, це йому знайомі поляки радили відпочити на березі Балтійського моря. Там поляки сьомий чи восьмий рік відпочивають й отримують колосальне задоволення. Щоразу тепло та позитивно згадують відпочинок.

Спочатку наш автомобіль пройшов технічне обслуговування, згодом оформили страхування на авто, ну й для себе візи чи біометричний паспорт. Також завчасно варто прорахувати витрати пального, врахувати резерв на незаплановані витрати, а також взяти до уваги те, що за кордоном ціни подекуди вищі. До того ж у Польщі платні деякі дороги – 10, 20, навіть 30 злотих.

Виїхали з Тернополя опівночі, до пункту пропуску Краківець приїхали за 3 години. Але далі довелося чекати 7 годин в черзі й годину проходити перевірку.

Наступного разу скористався б сайтом http://loda.gov.ua/karta_kordon/index.php і довго не чекав, оскільки доїхати до іншого пункту пропуску набагато швидше.

Український кордон при виїзді проходили весело – пасажири автомобілів, які стояли далеко за нами, чомусь лізли без черги, а ми стояли на місці. Для мене це була друга поїздка закордон і перша за кермом авто, тому було трохи страшно, не знав що, як, за чим...

Польська сторона все робила організовано – збирали документи, віддавали документи, черга рухалась швидко. Важливо не забути про автострахування. При в'їзді-виїзді можуть і не запитати, особливо українські прикордонники. Але поляки цікаві, коли ми заїжджали до Польщі – не запитали, при виїзді – запитали. Чому? Та тому що при в'їзді "ubezpieczenie" можна придбати, а на виїзді одразу дають штраф.

«Не бачили сенсу мерзнути на пляжі»

На пальне ми витратили близько 3500 гривень, а проїхали 2500 кілометрів. Проживали у будиночку, вартість за 3 ночі в кімнаті на двох – 100 доларів. У готелі номери набагато дорожчі, тут умови задовільні: туалети, душі, гаряча вода.

Найбільше коштів йде на харчування. Однак, купуючи делікатеси у магазині і готуючи все самому, – виходить дуже економно.

Перші дні ходили на пляж, але там вітрюган, а море як холодильник. Я правда купався, разом зі мною ще декілька сміливих зі всього пляжу. Хоча людей там дуже багато, місце не так легко знайти.
З українців були чи не єдині, усі поляки. Але…

У селищі на березі Балтійського моря повсюди звучала польська мова. Вуха звикли. Між собою, звісно, говорили українською. Повертаючись з пляжу, вирішили купити різної риби.

— Я залітаю в магазин, вітаюся: "Дзень добжий". Далі, на своїй хвилі, показую колегам рибку, кажу, ось цю би взяти й ту…

— А продавчиня до нас: "Що, хлопці, рибки захотілось?".

У тому магазині працюють три українки.

Останні два дні ходили магазинами, їздили в аквапарк та в інші міста. Не бачили сенсу мерзнути на пляжі, зрозуміли, що у поляків своє уявлення про море і відпочинок, бо людей там, справді, було дуже багато. Задоволення від моря не отримали, хіба відмітку зробили – Baltic Sea - done. Правда, позасмагали добре. Біля моря також ходили до порту, плавали на кораблі навіть кермували по-справжньому, враження зовсім інші, це ж не по озеру кататися.

«Найсумніше повертатись додому…»

З міст відвідали Владиславово, Кемпно, Краків, Варшаву. Кемпно – проміжний пункт, невеличке містечко справило неабияке враження. Рівень розвитку та культури здивував. Для прикладу, Теребовля чи Бережани у значному відриві від Тернополя, а там маленькі містечка все одно з розвиненою інфраструктурою.

Останню ніч провели у Варшаві. До старого міста всього 15 хвилин пішки, відвідали найбільший торговий центр у Європі – Аркадія. Варшава схожа до Києва, архітектура як нова, так і стара. Але атмосферно холодно. Краків запам’ятався найбільше старовиною.

Дорогою назад, під’їжджали до польського пункту пропуску. Були десь за кілометр, а вже впиралися в чергу з автомобілів. Спереду і ззаду нас лише польські номери. Думаю, запитаю чи правильно стою у черзі, можливо, черга для українців інша.

Підходжу до машини з польськими номерами та починаю демонструвати набуті знання польської:

— "Пжепрошам, дзень добжий, то ест колейка...", – не встигаю закінчити, а водій до мене:

— "Це спільна черга, такшо стій тут, ти правильно став"…

Поїздка загалом крута навіть з урахуванням моря. Не варто налаштовувати себе на якісь враження тільки через коментарі інших, треба їхати й бачити все самому. Важливу роль відіграє компанія, звісно. Найсумніше повертатись додому, за чотири дні звикнули до розвиненої інфраструктури, до якості дорожнього покриття, розмітки, знаків…