Студентка технічного коледжу ім.  І. Пулюя Тамара Вощило на захисті дипломного проекту презентувала практичну розробку руки, яка говорить через смартфон. Рецензент винаходу Олег Назаревич каже, що ідея геніально проста, а перспектива величезна. За наявності інвестицій, розробка відкриє можливості спілкування людям з вадами мовно-слухового апарату.

Як виглядає ця рука та звідки ідея, розпитали в авторки Тамари. Дівчина закінчила четвертий курс технічного коледжу. Отримала диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «обслуговування комп’ютерних систем і мереж». Свою чудо-розробку показала журналістам «Доби».

– Ця рукавичка озвучує мову жестів. Підключається вона до телефону через Bluetooth. Коли людина показує жест, з рукавички дані відправляються на телефон. Смартфон, маючи встановлену програму, обробляє інформацію і озвучує фразу.

Кожна фраза має порядковий номер, телефон ці номери записує і відповідно до цифри озвучує конкретну фразу. Програму на телефон Тамара також писала сама. Каже, дуже довго шукала смартфон, який міг би говорити українською мовою. За день до захисту дипломної отримала саме такий.

Минулого року студентка теж робила схожу рукавичку. За тим же принципом вона озвучувала запрограмовані жести. Спочатку це були букви. На розробку такого проекту був обмежений час, лише один рік. Запрограмувала Тамара десять букв з яких можна складати слова. Перша рукавичка була призначена для глухонімих.

Цього року проект дещо змінився. Рукавичка орієнтується на людей, які тимчасово не можуть говорити. Тепер кожен може самостійно програмувати жести й фрази. І рукавичка вийшла менша за розміром.

Сьогодні винахід Тамари поки є лише прототипом. Щоб хтось користувався, – потрібні інвестиції. Дівчина робила усе самотужки, вкладала власні кошти. Ціна одного датчика 700 гривень, а потрібно їх аж 5. Тамара купила деталі для створення пристроїв і з’єднувала їх паяльником. Таким чином, обійшлись датчики всього за 15-20 гривень. Але вони не довготривалого користування. Дротики ламаються.

– Цей проект варто доробляти. Важливо знати конкретний інтерес і потреби, тоді відповідно залучати кошти. Рукавичка може цілком запрацювати за півроку, зараз приблизно потрібно п’ять тисяч на самі механізми, не рахуючи власні затрати, – каже випускниця.

Перспективи неабиякі. Людям, які не можуть спілкуватися, і не знають мови жестів, – рукавичка полегшить життя. Керівник дипломного проекту Андрій Недошитко розповідає, що в технічному коледжі створюють команду зі студентів і викладачів. Разом втілюватимуть в життя проекти, які дозволять людям з обмеженими можливостями почуватися повноцінно.

– Тамара – одна з талановитих наших студенток. Насправді, робіт таких у нас багато. Дуже приємно, що студенти на ентузіазмі готові працювати не лише на теорії, а й на макетах. Звісно, надалі потрібно вкладати у розробки кошти, але це того вартує, – каже Андрій Григорович.

Ідея проекту рукавички зародилася в коледжі. Викладач сказав, що до курсового проекту потрібен макет, для прикладу розумний дім. Тамара обдумала, чому б не зробити механізм, який би озвучував мову жестів. Запитала викладача чи реально втілити таке в життя. Ідею схвалив,  в обох почали працювати над реалізацією. Закінчили через рік, на захист курсової роботи. Пізніше зрозуміла, що потрібно доробити й удосконалити макет на дипломну роботу. Вийшло так, що попередню рукавичку розібрала повністю і заново працювала на другою.

Подібних проектів уже є декілька в світі, два зробили хлопці з Донецька. Ціна, щоправда, висока, від трьохсот до п’ятсот доларів. Тамара вклалася лише у тридцять доларів.

Звідки таке захоплення у тендітною дівчини? Тамара має старшого брата. Сміється з того, що тато виховував її змалку, як хлопчика. Мабуть тому вступила до технічного коледжу. Світ техніки захоплює, два місяці була на практиці та ремонтувала комп’ютери. У сервісі з ремонту доробляла і свій проект, неодноразово просилася на паяльну станцію.

– Хтось любить вишивати, готувати, я теж таке роблю, але душа лежить до технічних розробок. Буває затримуюся допізна в коледжі, спішу на репетиції, бо подобається також і театр.

Тамара Вощило грає у Тернопільському народному драматичному театр-студії "Сузір'я". Але надалі своє життя все ж хоче поєднати з технікою. Зараз вступає на бакалавра в ТНТУ. Згодом планує і на магістратуру.

– Якщо буде все дуже-дуже добре, – сміється, – то можна й на доктора йти.