«Довела усім: «пол денс — ніякий не стриптиз», — тренер Лілія Ліхновська

Тернополянка Лілія Ліхновська не займалася спортом до 29 років. Престижну посаду в банку змінила на пілон. Через гору критики й несхвалення Лілія Ліхновська стала успішним тренером з пол денс. До того ж є Кандидатом у майстри спорту з жиму лежачи. Своїми злетами й падіннями, які мотивували вдосконалюватися, та як вдалося переконати усіх, що «пол денc  ніякий не стриптиз», розказала журналістам «Доби».


Вона далеко не строга, як здається на перший погляд, навпаки, добра й щира, бо ж, найперше, Ліля  мама двох діток. Спортивний шлях почала 5 років тому. У школі, в університеті з фізкультурою не дружила через проблеми зі здоров’ям. Виросла в селі на Борщівщині. До роботи батьки привчили змалку. Після закінчення вишу, заміжжя, народження дітей  почала займатися пол денс. Три роки назад вона ризикнула, обравши пілон основним заняттям.

Завітавши вперше у фітнес-зал, від адміністратора дізналася про пол денс. Перші асоціації, ніби щось на підлозі. Мені пояснюють: «Бачиш оті дві труби, от на них потрібно робити різні трюки». Одразу подумала,  стриптиз. «Ні,  переконують,  прийдіть і спробуйте».

«Куди ти ходиш, ноги вічно сині, що ти там робиш?»

У Тернополі цей спорт був мало відомим. Вдома переглянула різні закордонні відео, вразили мене акробатичні трюки: крутки, перевороти… Зрозуміла, це ніякий не стриптиз  це круто, це акробатика на пілоні. На першому занятті, коли тренер Аня показала декілька елементів, сказала,  це порушує усі закони фізики. Спробувала я, але навіть ноги не могла закинути. Думала, мені ніколи не вдасться. Все ж заняття відвідувала й помалу вчилася. Вдячна тренеру Ані Кузьмі за знайомство та прив’язану любов до пол денс.

Перші виконанні елементи давали щораз більшу мотивацію. Я гордилася своїми синяками та мозолями на руках. Чоловік питав: «Куди ти ходиш, ноги вічно сині, що ти там робиш?». Він спершу не розумів.

«У тридцять – кардинально змінила своє життя»

Ходила на пол денс півтори року. Зрозуміла, що можу спробувати себе у ролі тренера. Працювати почала в іншому фітнес-залі, який досі є постійним місцем роботи. Тоді одночасно поєднувала і роботу в банку, і пол денс. Додому приходила пізно, було важко. Вирішила йду з банку. Рішення усіх шокувало: як на роботі, так і в сім’ї. Але вірила, що на правильному шляху. У тридцять я кардинально змінила своє життя.

«Довела всім – це ніякий не стриптиз»

Переломний момент  майстер-клас у парку Шевченка на Галицькій дефіляді. У ЗМІ написали замітку. Пам’ятаю, двісті негативних коментарів, майже всі одного ґатунку. Тоді сказала собі: доведу всім це ніякий не стриптиз. Після занять залишалася, тренувалась, вчила нове.

Впертість і настирливість  доказ мого успіху в пол денс. За три роки я виросла, відгуки змінилися, чоловік в захваті, гордиться мною. Я задоволена собою. Приємно, коли тебе впізнають.


«Діти на пілоні, як мавпочки»

Усіх клієнтів зацікавлює те, що витворяю я, вони хочуть також навчатися. Існує багато напрямів у пол денс. Мені до вподоби поєднувати танці з акробатичними трюками. Люблю, щоб це було круто. А дівчата є різні, хтось більше любить танець, хтось елементи. Я намагаюся давати і те, і те. У пол денсі важлива постановка. Намагаюся танцем показати настрій. Вчу й інших поєднувати елементи, чудити… Одна з моїх дівчаток уже працює тренером.

Багато працюю з дітками, вони сприймають пол денс, як розвагу. Вони енергійні: крутяться, скачуть, перевертаються. Коли вилазять на пілон, поводяться, як мавпочки. Я не встигаю за ними дивитися. Щось виходить,  тішаться, як слоники. Мені з ними весело. Буває трохи сварю, але в кінці завжди хвалю і роздаю солодощі, як нагороди за працю. Моя дочка теж відвідує пілон, їй подобається. Та, на жаль, не завжди має змогу, бо, окрім цього, Валентина навчається в художній школі. Колись і я малювала, але талант не розвинула. Здібності до малювання побачила в неї. Тому, хай не втрачає можливості, згодом обере сама, що їй ближче до душі. Як не дивно, син Назарій теж малює.

«Я стала борцем, знаю, немає нічого неможливого»

Пол денс відкрив мене, я стала іншою,  впевненою у собі, більш комунікабельною. У моїй сім'ї повністю змінено раціон, харчуємося лише здоровою та корисною їжею. Я стала борцем: фізично сильною та характером. Я знаю свої недоліки, є ще над чим працювати. Але тепер переконана,  немає нічого неможливого. Головне себе не жаліти. Кажуть: «Тааа, це треба бути професіоналом, займатися цим». Так, ніщо легко не здобувається, потрібні зусилля, важка праця, але те, що бажаєш, реально досягнути.



Наталя Колодій

Опис відсутній


Читайте також