На своєму кар’єрному шляху Роман Скрипін став співзасновником двох медійних проектів всеукраїнського масштабу: «5 каналу» та «Громадського телебачення». Однак журналіст залишив кожен із них через редакційні непорозуміння. В травні відбулася перша річниця авторського проекту Скрипіна, і на цьому він зупинятися не збирається.

Фото зі сторінки Романа Скрипіна, автор — Роман Пазюк

Що мотивувало створити концепцію нового проекту після конфлікту з «Громадським»?

По-перше, у мене немає конфлікту з «Громадським». Це у них зі мною конфлікт. Вони ж його зробили, не я. Для мене це не конфлікт, а насправді удар нижче пояса. Я думав, що у людей вистачить глузду не виносити в публічний простір те, що не призначено для третіх осіб. Коли чоловік і дружина розлучаються, вони ж не розказують, як вони в ліжку себе поводили? Тут подібна ситуація. Не тому, що мені є що приховувати. Я все сказав, воно є на моїй сторінці у Facebook. Були тисячі шляхів для того, щоб все узгодити не у формі публічних звинувачень, бо вони безпідставні, а нормально, як це роблять люди, які розходяться. Всім місця вистачить в медійному просторі.

Для чого проект Skrypin.ua? А що мені робити? Що мені треба було вчепитися зубами за «Громадське» і казати: «Воно моє?».

А як щодо роботи на інших телеканалах? Чи ви не хотіли повертатися в систему дотаційних медіа?

В систему залежності повертатися не хочеться. На телеканалах мене, по-перше, ніхто не візьме на роботу. Домовлятися про рівень лояльності до власника зі мною важко. А по-друге, з мого боку немає зацікавлення до роботи по найму на якомусь телеканалі, тому що коли ти маєш своє − це не порівнювальні речі. Це як знімати квартиру і мати свою квартиру, а ще ліпше будинок. А коли ти винаймаєш, ти залежиш від власника. В один прекрасний день він прийде і скаже: «Всьо, з’їжджай». А з твоєї хати тебе ніхто не вижене. І ти там, що хочеш, те й робиш. Хочеш картину повісити – то вона тут і висітиме. Хочеш пофарбувати стіни в жовтий колір – вони будуть пофарбовані в жовтий. Хочеш сказати те, що думаєш – ти говориш те, що ти думаєш. Це просто щастя бути вільним. Десь так. Я зараз от реально собі думав, чи хотів би я працювати на якомусь телеканалі. Ні, не хочу. І були пропозиції. А я кажу, що не можу своє кинути і піти до вас в найм. А моє ж загине…  Нащо я тоді це робив? А я бачу прекрасні перспективи проекту.

Що стало основним поштовхом до повноцінного запуску Skrypin.ua?

Рік тому, після таких важких часів і ударів, я не розумів, що робити. От де себе застосувати. Відновлюватися якось ж треба, правильно? Поштовхом було те, що ми поїхали в Одесу, зробили там ефір, присвячений другому травня. А після цього ефіру, коли ми побачили кількість глядачів, ми зрозуміли, що є запит. І тоді вже радилися із Сергієм Грішиним. Він сказав тоді: «Ну ти бачиш, треба виходити». Було питання: «Коли?» Я написав Грішину смс-ку: «От Євробачення 14-го травня. Будемо дивитися фінал». Він сказав, що це фігня. Ми хотіли робити якісь знакові ефіри, як одеський: 2 травня – це ж річниця пожежі у будинку профспілок. Але потім Грішин розказав, як сидів за родинним столом і тему Євробачення підхопили рідні. Тобто людям це цікаво. Так і вийшов ефір 14 травня. Випадково. З власної квартири − там, де я ніколи не думав, що це трапиться.

Потім стало зрозуміло, що після одного ефіру потрібен другий, третій… Вирішили, що будемо робити щотижня. Найскладніше було зібрати техніку. Раз на тиждень її треба було привезти, потім повернути власникам.

З якими складнощами та викликами ви стикнулися протягом року роботи?

Ми випробували себе в різних ситуаціях. Досвід здобуваєш, коли мацаєш руками і відчуваєш. Минулого літа ми поїхали на Z-games і вели мовлення з пляжу. Z-games − це фестиваль екстремалів, який відбувається в Затоці Одеської області. Було питання, чи ми можемо зробити трансляцію з пляжу. Ми її зробили. Виклик є? Є. Ми його задовільнили? Задовільнили. Це можливо? Можливо. Водночас ми постійно дивимося на реакцію аудиторії, на кількість переглядів. Я на цифри дивлюся. А цифри показують зацікавленість аудиторії. Більше нічого. Власне, ними я і керуюсь.

Потім восени ми поїхали до Львова. На Форумі видавців нам безкоштовно надали приміщення добрі люди. Це була авантюра величезна.

(Ефір каналу Skrypin.ua з пляжу під час Z-games)

Який найбільший здобуток за рік існування Skrypin.ua?

Я тут буду для вас дуже нудний, тому що я дивлюся на цифри. І лише на них. Емоційно для мене робота мало відрізняється, бо вона щоденна. Емоційно я себе почуваю добре. Не можу сказати: щось було найкраще, а щось було найгірше. Нам лише рік, і ми йдемо навмання.

Наша робота справді щоденна авантюра, тому що запуск нових форматів − це теж авантюра. З’ясувалося, що стрибати по тижню – не вихід, і треба виходити на більший обсяг. Порахувавши числа і витрати, почали шукати офіс. Зараз ми щодня виробляємо програму в прямому ефірі. Скоро з’явиться ще одна: «Цивілізація» з Данилом Яневським. Точно стане лінійка. Нас вісім людей тут, а виробляємо ми 16 годин щотижня. Для такого колективу 16 годин на тиждень виробляти − це багато. Можете піти на інші медіа або канали і побачите, що там менші обсяги виробляє більша кількість людей.

Який новий виклик перед командою Skrypin.ua?

Етап запуску ми пройшли. Більше проектів додавати не будемо, хоча в голові у мене їх мільйони, але на все свій час, і треба бути готовим до старту нових програм. Я тепер хочу нестудійні проекти. Треба не лише мати ідею, але й знайти людей. А от людей шукати важко, тих, які відповідають вимогам і хочуть щось робити. От у нас був не дуже вдалий запуск проекту «Метро на Троєщину». Просто люди втомилися і вичерпали свій ресурс. Насправді, програма поки поставлена на паузу. Він буде перезапущений в трохи іншому вигляді з більшою кількістю людей.

Наш проект експериментальний, тому що ми намацуємо формати. Хочеться це спробувати – спробували. Це не пішло – закрили, або піде в іншому вигляді. Я коли казав в Тернополі на мистецькому фестивалі «Ї», що медіаринок − це пустеля, то це справді так. Куди ти прийдеш, поставиш палку − вона виросте. Поливай головне. З дерева створюється оаза. Всьо, більше нічого не треба робити в Україні. В Україні конкуренто ринок вільний. Головне, щоб ти усвідомлював, що ти робиш, як ти робиш, для кого ти робиш. Тобі цікаво чи нецікаво? Робити те, що тобі нецікаво  взагалі забороняється. Воно одразу приречене на провал. А те, що тобі цікаво, виявляється, може подобатися тисячам-тисячам людей.

Як розробляєте концепцію нових програм?

 Проект «Історія з м’ясом» з’явилася взагалі випадково. Вперше Ден (Данило Яневський – ред.) запросив істориків на дах ще на Львівській площі. І воно зайшло, нам цікаво було слухати. А потім ми щось сиділи, я їв і паралельно запитував: «Як Київ з’явився? З чого все почалося?». Ден почав мені розказувати, що це був один із форпостів на шляху на південь. Тобто там ніякої місії не було. Люди просто торгували. Після цього ти починаєш по-іншому дивишся на події. Так з’явилась «Історія з м’ясом».

Ця програма освітня насправді. Там говорять про нудні в школі речі, а саме обговорюють історичні події. Головне, як ти це обговорюєш. У людей є запит на таку інформацію, якої нема на телеканалах або в медіа. Кому цікаво подискутувати, якою є українська історія? Ми беремо підручник і читаємо, а там все дуже просто: цей хороший, вони всі боролись за незалежну Україну. А вони люди були, жили людським життям. Хтось був поганою людиною. Грушевський, за словами Яневського, був не дуже доброю людиною, але таку справу зробив в історії. І треба це розглядати в людському факторі. А що його спонукало до таких дій? А які в нього були взаємини з різними людьми? А в яких умовах він жив? З такої точки зору історія цікава. Це як discovery, але хіба що усно. Це не документальна стрічка, а інтерпретація істориків, які знають матеріал, які сидять в архівах.  

( Фото − Skrypin.ua )

Вас люблять називати в медіа скандальним журналістом. Чи вважаєте ви себе таким? Чи є це частиною вашого іміджу?

Я некерований. Причому тут скандальність? Мені вже чхати, як мене називають. От реально тепер байдуже. Після того, що сталося, тепер байдужі чужі оцінки, думки, звинувачення. Воно не прилипає і не прилипне, тому що воно там, де прилипло, там і відсохло. Раніше я дуже переймався. Нещодавно репутаційно нанесли удар величезний, і ти думав, що репутацію відновити неможливо. Виявилося, що репутація відновляються просто роботою. Просто показуй, що ти можеш робити. Не треба слів. Не треба бігати і казати: «Я хороший». Я не хороший. Я звичайна людина зі своїми вадами і своїми поганими звичками, зі своїми поглядами. Хай вважають, що скандальний. Я знаю, що я некерований, і мною керувати дуже важко. Обслуговувати чиїсь інтереси − це точно не моя професія.

Якщо ви назвете скандал, то я погоджуся. Якщо не назвете, то нехай це залишиться на совісті тих, хто поширює такі думки. Скандалу я не прагну, чесно кажучи.

Скандальність часом вбачають у вживанні ненормативної лексики в ефірах.

А якщо ми матюкаємося в житті? В чому скандальність? Скандальність в тому, що вжив ненормативну лексику? Ну це не скандальність, якщо по-іншому нема як сказати в цей момент і мені дозволяє формат це зробити. На ефірах UMN (Ukrainian Media Network) я ж не матюкаюсь, тому що ми там серйозніші і дотримуємося певних правил. Правила встановлюють люди. Я собі встановив такі правила. Не подобається вам – не дивіться, ідіть додому, робіть із себе святих, німб собі приліпіть, крила. Але справа в тому, що люди такими не є.

 Просто у нас є суспільна травма. У нас всі хочуть бути ліпшими, ніж вони є насправді.

(Фото з офіційної сторінки UMN у Facebook)

Багато хто аргументує свою позицією тим, що вживання лайки журналістом суперечить стандартам BBC.

Справа в тому, що в нас є спотворене сприйняття стандартів BBC. Тобто це возведення їх в культ. Знаєте, це як селянам дали комбайн, а вони замість того, щоб збирати врожай, поставили б його на постамент і почали приносити жертвоприношення. Комбайн має працювати. BBC ставиться до стандартів як до інструменту. В нас це перетворили на культ. Ви відкриваєте першу сторінку стандартів BBC… Не читайте далі, першу. Там є вступне слово очільника BBC, який каже, що наші журналісти керуються в першу чергу здоровим ґлуздом і відчуттям власної відповідальності за написане сказане і так далі. От два стандарти є. Далі це опрацьовані рекомендації. Рекомендації редакцій, в яких дуже складна структура. В Україні у жодного медіа нема такої складної структури. Як постійно діючий орган, от ця от редакція дає відповіді на питання і виклики: а що робити в цій ситуації? Життя непередбачуване. Немає рецепту на всі випадки. Стандарти BBC виникли в Британії в умовах прецедентного права. Це не римське право. А наші ставляться до стандартів, як до римського права, як до кодексу. В Британії, якщо був прецедент і на нього була дана така відповідь або рішення суду, воно лягає в суть, в тіло законності. І вони дивляться, чи от був такий прецедент. Був. Так от вони тоді вирішили. Тобто у нас є підстави знову вирішити так само. Стандарти BBC – це прецедентне право.

Нещодавно Юрій Артеменко заявив, що Національна рада з питань телебачення та радіомовлення  завершує розробку законопроекту про Інтернет-телебачення в Україні і найближчим часом направить його у Верховну Раду. Звісно, важко говорити про неоприлюднений законопроект, але як ви ставитися до втручання держави у сферу Інтернет-медіа?

Артеменко − камікадзе. Я його вітаю. Я піду перший з плакатом і буду вимагати звільнення Артеменка. Що за ахінея? Я не хочу, щоб Артеменко жив у своїй квартирі, наприклад. Те, що не стосується війни та окупанта, не можна забороняти ні в який спосіб. Різні думки мають бути.

Не треба мацати своїми руками Інтернет. Не треба, не лізьте туди. В мене дуже простий принцип: уникати стосунків з державою. Ну от паспорт дали − дякую, все, до побачення. Податки сплатив – все, ідіть, до побачення. Не хочеться просити дозволу. Я дико проти дозвільної системи, яка в нас є. Для того, щоб мовити телеканали мають ліцензію. Якщо ще по таку ліцензію для інтернет-телебачення треба йти… Та ні, не хочу. Сенсу нема, я ж у держави нічого не беру, не позичаю. Інтернет – це загальнолюдське надбання, не український винахід. Я маю просити дозвіл в держави для того, аби вести мовлення в інтернеті? Це все одно що дозвіл для того, щоб дихати.

Фізкульт привіт Артеменку! Якщо він це зробить, буде дуже великий спротив, тому що у нас люди не люблять, коли у них забирають їхню свободу. Це вже доведено 2013-2014 роками.

У Тернополі, на мистецькому фестивалі «Ї», ви сказали, що маєте амбіцію посприяти створенню в Україні медіаринку. Чому у вас виникнув такий намір?

У нас немає ринку. Це пустеля. Ринок може виникнути, коли з’являються правила. Тобто я виробляю продукт для того, щоб продати його. Як я в досяжний спосіб в Україні можу продати продукт? Ніяк. Тільки рекламою, а реклами нема, тому що рекламний ринок здувся теж. Обсяги фінансові на рекламному ринку в десятки разів менші, ніж колись. Тобто він не може забезпечити існування медіа. Тому що спотворений ринок чим? Вливаннями олігархів. З іншого боку  − грантами. Це теж гроші, які є безповоротною допомогою. Немає чинників, які б спонукали до конкуренції. Ринок існує, коли є конкуренція. Шо таке ринок, який я хочу? Це здорова конкуренція, коли всі можуть користуватися однаковим доступом до  джерел фінансування, до залучення коштів у свій бізнес. Це можливо, якби у нас був фондовий ринок. Коли я виходжу і продаю свій проект, кажу: «Купуйте акції». У нас це навіть неможливо.

Окрім Skrypin.ua, ви також запустили проект Ukrainian Media Network, глобальну інформаційну мережу для українців усього світу. В описі каналу зазначено, що UMN – це новітня система пост-революційних цінностей. Які цінності є основними для вас?

Цінностей не може бути багато. У нас мало розуміють, що таке «цінність». Свобода – це цінність. У мене все зводиться до одного слова – гідність. Колись була виставка фото відомих журналістів про свободу слова, я там літеру «Г» тримав. Це 2011 рік, може.

(Фото, зроблене у межах проекту про свободу слова, який був ініційований громадською кампанією "Новий громадянин" та рухом "Стоп Цензурі")

Свобода слова у порівнянні з 2011 роком є зараз в Україні?

Та є вона. Завжди є. Є різний ступінь тиску з боку влади і різний ступінь тиску з боку власників медіа.

Зараз тиск сильніший, ніж у 2011?

Ну в 2011 році, вибачте, почалася сваволя Януковича.

А як щодо заборони російських ресурсів? Чи це не є ознакою авторитарного лідера?

Чи є намагання влади природньо хапати і робити свій вплив? Це є. Тиску немає. А от заборона ВКонтакте і Одноклассники – це національна безпека. Це не є цензура, оскільки накладені санкції на соціальні мережі. Інтернет відкритий лишився. У згадані соціальні мережі можна зайти. І це не складно. Відбулося відсікання аудиторії люмпен, яка не знає, як обійти і їй просто впадло буде цей обхід створювати. Не все корисно, що у відкритому доступі. Це все одно, що ваша дитина пішла і почала їсти лайно. Ви його прибрали. Та дитина обурилася, що ви забрали у неї право їсти лайно. Ну це отрута. Я взагалі проти заборон. Не вважаю, що це ефективний шлях, тим більше в Інтернеті. Але коли виключали російські канали, то зменшили поширення цього продукту. Ви все одно його можете дістати. Все, що зробила Національна рада з питань телебачення і радіомовлення − позбавила ворога-пропагандиста інструментарію поширення свого контенту через кабельні мережі. Ви можете дивитися його через Інтернет та за допомогою супутникової антени. Просто звузилась аудиторія, більше нічого не відбулося. Те саме ВКонтакте і Одноклассники. Правильно хтось сказав, що бракує комунікації і пояснення, для чого це зробили. Якщо бути принциповими, то тоді після цього треба заборонити транспортне сполучення з Росією, припинити дипломатичні взаємини, тому що це є ворог. Все ж дуже просто. Не можна бути трошки вагітною. У нас дивно влада діє: це можна, а це не можна. Треба було робити відсікання одразу, як почалася війна. Після війни будемо з’ясовувати, хто там поганий і який там контент.

Чи був би дієвим авторитаризм в Україні, якщо посилатися на хороші приклади в історії?

Якщо ви про Лі Куан Ю, то так, він заборонив бидлу плювати, срати, вибачте, там, де не треба це робити. Заборонив жуйки, курити заборонив. Драконівські методи. Але прекрасну країну зробили Сінгапур.

У нас би подіяли методи Лі Куан Ю?

Звісно. В нас тільки такі і можуть зараз подіяти. Тільки от так: в пику. В нас люди не розуміють по-доброму. Ми просто не звертаємо увагу, але ми живемо в гівні, я перепрошую. І ми це самі робимо. Це ж не хтось робить. Ми самі спотворюємо все це. Ми в некрасивому світі живемо. Ми його погіршуємо просто за звичкою і не помічаємо.

Я не часто виходжу на двір, не часто користуюсь громадським транспортом, бо соціопат і мізантроп. А сьогодні я йшов через трубу в метро на Майдані Незалежності. Це Шанхай. Так не має бути. Майдан − це місце, під яким відбувалася революція. А сьогодні там чувак продає сувенірку в кепці з тризубом і слухає на повну гучність: «Тополиный пух, жара, июль». Я йому кажу: ви або кепку зніміть, або виключіть музику. Він спитав, чим музика не подобається… Ей. Який «тополиный пух»? Тут людей вбивали в тебе над головою. Ти торгуєш символікою, яка з цим пов’язана і слухаєш таку музику.

Як ставитеся до того, що журналісти йдуть в політику?

Я негативно ставлюся. Це вибір кожного, але за стандартами BBC журналіст, який був політиком, вже не буде вести новини або політичні ток-шоу. Ніколи.

У вас ніколи не було думки стати політиком?

Ні, у мене немає таких амбіцій, тому що це не моя робота. Мені це нецікаво. Це робота людей, яким я делегую повноваження. Чи я хочу брати на себе такі повноваження? Ні, не хочу. Я очолював Незалежну медіапрофспілку України. Я знаю, що таке складний людський колектив, коли ти робиш непопулярні рішення.

В політиці ти або скурвлюєшся, тому що вступаєш у змову, або ти перетворюєшся на придурка-бійця і ухвалюєш непопулярні рішення, втягуєшся в якийсь безкінечний процес. Я хотів би створювати, а не боротися.