«Діма був звичайним хлопцем. Хоча, одна сестра-монахиня з «Дому захисту життя», що у нашому селі Писарівка Волочиського району, казала: «Я молитимуся, щоб він пішов навчатися на священика». А я з нею сперечалася, так не буде. У цей же день, я приходжу додому, ми організували сімейний пікнік, а Дмитро починає: «Знаєте, я хочу сказати…». Все. Я зрозуміла про що йдеться. З істерики почала сміятися, мама в сльози, а тато вийшов», – зовсім випадково сестра Дарина (студентка ТНПУ) розказала про свого брата Дмитра, який захотів стати монахом у свої двадцять років.

– А загалом Дмитро розумний хлопець, – продовжує Дарина, – дівчатам дуже подобався. Вони спеціально дружили зі мною, щоб познайомитися ближче з ним. Завжди ображалися на мене, коли Діма відмовляв їм. На запитання, як молодий, красивий хлопець зробив вибір стати монахом Дарина говорить: «Ти просто не була у цій спільноті. Дійсно, там відчувається присутність Духа Святого. Вони усі щирі, відверті, один одного люблять, бажають усім добра. Мені до їхнього рівня ще скакати й скакати».

Щоб дізнатися більше про кардинальну зміну способу життя молодого хлопця, поспілкувалися з братом Дмитром Концевичем. Навчається він у Папському університеті Йоана Павла II у Кракові (Польща). Є учасником ордену Товариства Святого Духа в Гданську. Про мрії стати програмістом, про кохання та сім'ю читайте далі.

Розпочнімо з того, як ти зрозумів і відчув своє покликання? Як до цього йшов, чи легко було прийняти таке рішення? Які думки тоді були?

До сьогодні не до кінця розумію це слово... Тоді я вважав, що знав більше і не любив тієї теми, а навіть вважав її трохи “банальною”. Я бачив своє майбутнє іншим, хотів стати програмістом. Інколи після реколекцій з'являлися думки про посвячення Богу, але їм я не довіряв, і про пораду ні до кого не звертався.

Ніколи не забуду той момент, момент вирішальний. Це була молитва в Санктуарію Летичівської Богородиці (прим. одна з найвизначніших римо-католицьких святинь на Поділлі) біля образу Марії. Я попросив, щоб наді мною помолилися, щоб Бог вказав мені дорогу в житті.

Чекати довго не було потреби, я сів на лавку й отримав відповідь: "будеш священиком". Це не був голос, це були близькі моєму серцю образи. Це була відповідь, я тільки її прийняв.

Звичайно, кілька тижнів відчував неймовірну радість і спокій в душі. Погодитися було легко, як з'їсти одну з таблеток Нео з фільму Матриця. А от тільки потім вибір "потребує" щоденного підсилення. А це вже не так легко. Труднощі почалися вже дорогою.

Згадай, як сприйняли твій вибір рідні, як відбувалася розмова, що сказали батьки?

Реакція близьких була різною. Батьки не були задоволені з мого раптового вибору. Вони бажають для мене найкращого життя і бачили це трохи по-іншому, зрештою, як і я до тих пір. Попри те, що намагалися порадити мені довчитися в університеті, я, на хвилі захоплення, відразу ж подався до ордену. З часом, звісно, відношення мами й тата до нового способу життя сина змінилося. Вони побачили – я тут щасливий. Тато з мамою турбуються і люблять мене, я завдячую їм всім, що в мене є. Бабуся, звісно ж, також була дуже рада. Вона найбільше хотіла, щоб в її сім'ї був священик. Для решти близьких і друзів це було надто неочікувано.

Можна сказати, що після твого рішення життя поділилося на “до” і “після”?

Я ще занадто коротко перебуваю в ордені, щоб зрозуміти так зване “після”. З моєї перспективи важко побачити кардинальні зміни. Це все триває поступово, маленькими кроками. Я все більше намагаюся піддаватися впливу Бога, а Він діє. Конкретна зміна — я знайшов компас і знаю тепер, що звузив кут пошуків.

Якщо ж згадати про час “до”... до ордену була інша перспектива на життя, абсолютно інші бажання, трохи інший погляд на світ.

Розкажи, яким було життя “до”. Який ти був у дитинстві, в школі? Чим відрізнявся від інших?

Пригадую моє життя, скажу, що все було саме так, як повинно було бути. Щасливе дитинство, супершкола, ще кращий ліцей і кілька років університету. Це все в мені залишилося, і дуже приємно згадую. Відрізнявся тим, що мало грав у футбол, читав Гаррі Поттера і вишивав хрестиком.

Твоя сестра Дарина розповідала, що дівчата спеціально дружили з нею, щоб якось зблизитися з тобою, ти їм подобався. Ти знав про це? Як сприймав? Ти не хочеш створити свою сім'ю? Чи закохувався, чи не боїшся цього?

Можливо, але я мало звертав увагу на подруг Даринки, у розумінні пошуку відповідної дівчини для себе (цим не хочу нікого образити). Зрозуміло, я шукав ту єдину для себе, і намагався здобути кілька сердець. Без кохання життя немає сенсу. Так, я закохався. Мої пошуки закінчилися, і моє серце вже зайняте, – я обіцяв життя і вірність Богу.

Я далі хочу створювати сім'ю, а навіть створюю її, тільки не сам, з братами в нашому Товаристві. Тільки це трохи інше розуміння сім'ї, ми живемо разом, як в одній родині й маємо між собою живі стосунки. Спільнота виховує і розвиває. Ми завжди підтримуємо один одного в труднощах і разом переживаємо радощі. Все, як вдома.

Як зараз твоє навчання? Як проходить твій день? Що вам можна робити, а що ні?

День починається зі спільної молитви до Святого Духа, щоб постійно з нами перебував. Допомагав ставити опір труднощам, бачити потреби інших. Далі найважливіша частина дня, тобто Свята Меса, на якій ми слухаємо щодня читання з Біблії, приймаємо причастя. Тоді, після сніданку, вирушаємо до університету.

Повертаємося додому на обід. Після маємо трохи вільного часу, потім науки, підготовки до лекцій. Кожен з нас має якісь свої обов'язки: хтось має чергування на кухні, готує їжу, хтось прибирає в домі, або інша праця, яка час від часу з'являється. Поки немає можливості займатися благодійною діяльністю, бо всі ще навчаються, а священик тільки один.

День закінчується також молитвою. Ввечері пригадуємо увесь день, дякуємо Богу за все. Намагаємося помітити наші недбалості, щоб пізніше їх викорінити.

Вільний час кожен проводить по своєму: дехто займається спортом, інші читають книги, або спілкуються в інтернеті. Кожного тижня маємо спільний відпочинок, дивимося фільми, або граємо в настільні ігри. Інколи виїжджаємо в гори, чи на якісь екскурсії.

Яка ціль, мета твого життя? Про що мрієш, чого хочеш найбільше?

Мені колись побажав мій двоюрідний брат „щоб твої мрії збігалися з Божими”. Так от, про це я мрію. Це неосяжна мета, я ніколи не зможу думати як Ісус, але хочу, хоча б трохи, бути до Нього подібним. Зрештою, багатьом людям вдалося далеко просунутися на цьому шляху. Намагаюся брати з них приклад.

Які твої думки щодо життя теперішньої молоді. Сьогодні багато спокус, багато йдуть неправильним шляхом. Важко себе пересилити, як з цим справлятися?

Ми – сучасна молодь України. Шукаємо довготривалого щастя, але часто губимося в широкому виборі штучної радості, яку пропонують нам в дешевих рекламах. Ловимося на яскраві обгортки, і втрачаємо сили, роблячи помилки. Раптом перед нами вибір, дуже широкий вибір – вибір життя. Але якщо ми вибирали до цього інші канали в телевізорі, чи продукти на прилавках, то часто не вміємо зробити його. Нехай хтось вибирає за нас... часто так буває. Боїмося тиші, бо тоді щось починає говорити в серці, а саме це наш правдивий голос. Варто нам, молоді, більше прислухатися до свого серця і йти за своїми мріями, пам'ятати про їжу для душі.

Кожна людина —  це занадто широкий світ. Вона шукає себе. Інколи середовище може звузити поле пошуку, або ж в добрих намірах хтось може обрізати можливості розвитку мрій. Розчарування в спробах може замкнути в собі.

Сучасна молодь має всі можливості, щоб творити світ навколо, неймовірний потенціал. Навіть в цій скрутній ситуації, все більше і більше різноманітних ініціатив. Я із захопленням дивлюся на молодіжну самоорганізацію, аматорські школи та різні починання. Мене це все надихає.

Як вдалося тобі усвідомити, що усе буденне не варте того? Що найважливіше, як до цього прийти?

Найважливіший в моєму житті Бог, який є моїм Отцем. Про це хочу свідчити всім своїм життям. Цього мене вчили мої батьки, їх батьки, орден і Церква. Буденність залишається в кожного, але важливо як і з ким її переживаєш. Важливо як відносишся до кожного дня, а також до людей, які тебе оточують. Важливо бачити й цінувати безкорисливе добро інших, і ділитися собою з усіма, приймати кожного таким, яким він є. Так, «спробувати все», як говорить молодь, я також цього хочу. Спробувати увесь світ, всю його красу, відвертість природи, ціну перемоги та мудрість програшу, багатство духовного світу людини.