Роботи вишивальниці Ольги Кундис з Гусятина не можуть не дивувати. Попри важку недугу, яка заважає ходити та функціонувати рукам, вона вишиває по 8-10 годин на день. Її друзі жартують: «ніхто не повірить, що це ручна робота». Пані Оля називає свої вишиванки живим, а коли дарує, нагадує: «Не одягніть її навиворіт».

Вишивка — це втеча від негативу: особистого і загальносуспільного. Є люди, яких вишиття дратує, запитують мене: «як ти витримуєш?». Даю відповідь цитатою з книжки «Многії літа. Благії літа…» Мирослава Дочинця, — «Нерви відпочивають, коли руки трудяться, а тіло набирається сил, коли працює голова». Вишиваю з дитячих років. Моя мама вишиває. Але навчила мене не вона. Пригадую, у початковій школі потрапила на гурток з рукоділля. Відтоді розпочалось моє вишиття. Навчилася також гачком в’язати і шпицями, і макраме. Володію багатьма техніками, але всіма не практикую.

Першу вишиванку вишила дочці. До того моїми роботами були різні скатертини, рушники, подушки, серветки. Одяг вишивати наважилася не одразу, підштовнухнули події в країні з кінця 13-го. Постійні негативні новини зранку до вечора, — спокійно сприймати їх вже не могла.  Як зараз пам’ятаю 1 березня 2014 року я залишила телевізор та інтернет. Тепер вишиваю також ікони, перед Великоднем люблю вишити якийсь рушничок.

Сьогодні вишивка є модною, але знецінює справжню, живу. Машинна — без душі. Для мене вишитий одяг вручну — жива робота. У неї потрібно вкласти позитивну енергію, теплоту, любов і душевність. Для мене це найголовніше. Думаю, кожна вишивальниця хоче вона того чи ні, вкладає у свою роботу частинку себе. Коли погані думки і вишиваєш, обов’язково доведеться усе вишивати ще раз. Усе викладається під час роботи, це дійсно так. Коли себе погано почуваєш, краще не братися.

Не продаю свої роботи, бо занадто багато в них вкладаю: здоров’я, думки, душу. Нехай мої рідні, близькі, друзі, усі, кому я вишиваю, тішаться. Зараз люди не завжди готові оцінити належно роботу. Я вишиваю одну сорочку від ранку до вечора, по 8-10, а то й 12 годин на добу і день вдень не менше місяця-півтора. Окрім неділі і свят, але не через забобони.

Я знаю забобони, але на них не зважаю (не можна ґудзувати, щоб життя таким не було, при вишитті рушника чи вишиванки дочці не брати довгу нитку, щоб не була далеко від дому). Бо говорять і вірять у них ті, хто не хоче вишивати. Я погоджуюся з думкою священика, краще сидіти і вишивати у свято, чим чарку випивати. Якщо це заняття для душі, коли ти відпочиваєш, вишиваєш у подарунок, а не на продаж, чому б ні. Я дуже рідко вишиваю у неділю, бо вистачає часу і по буднях.

Основне – відчути гармонію. Вишиваю будь-чим. Коли поєднуються різні види швів, і оздоблювальних і вишивальних, виріб багатший, цікавіший, ексклюзивний. До традиційного хрестика люблю додати й інші шви: декоративні або мережки. Це додає певного шарму роботі, цікавинки. Вона вже не масова, а ексклюзивна.

До двох тижнів часу йде на підбирання орнаменту й кольору вишиванки. Родичі сміються, що за цей час півсорочки вишила б. Але інакше не можу. Перед початком роботи, на чорновику випробовую орнаменти з різними кольорами. Техніку вишиття називаю дорожньою картою, у процесі створюю її сама. Весь орнамент ділю на елементи, тільки так вишиваю орнамент, тоді виворіт буде гарним.

Коли дарую вишиванку попереджаю: «Не одягніть її навиворіт». Щодо канонів, для мене – це удосконалення техніки вишиття. Багато не звертають на це увагу. Я навпаки, як каже друг Іван Космина, ти завжди ускладнюєш собі життя. Ну, що зробиш, я така. Багато працювала над тим, щоб виворіт вишиванки був не гірше лиця.

Друзі жартують, що якби я продавала, ніхто б не повірив, що це ручна робота: «Треба, хоч трохи наплутати, бодай з вивороту». З лицевого боку хрестики мають бути лише в одну сторону, а це зазвичай, ускладнює процес вишивки. Потрібно думати, щоб усі стібки ззаду були в одну сторону, паралельно лягали, були не довгими, а коротенькими. Крім того я не признаю вузлики, на моїх роботах їх немає, усе закріплюється з лицьової сторони під хрестиками. Ніяких закінчень, вузликів. Це забирає багато часу, як не вдвічі, то в третину.

Одну й ту ж вишиванку ніколи не вишиватиму. Є парні вишиванки, щось береться в чоловічу, а щось у жіночу, добавляються мережки, оздоблювальні шви, суть одразу змінюється. До речі, жіночі символи й чоловічі використовуються у двох вишиванках. Їх можна та обов’язково треба поєднувати.

У своїх вишиванках не використовую чорні нитки. У жодній роботі її немає. Є темні роботи, вишивала Івану Космині, але вона не чорна. Він хотів, але я сказала, що такими нитками не вишиватиму. Використали нитки стального кольору, вони наближені до чорного. Колись вишивали борщівські вишиванки чорним кольором, що символізували гірку долю вдів та матерів. Під час одного з набігів татар, у кількох селах Борщівського району були вбиті всі чоловіки. Жінки дали обіцянку сім поколінь вишивати чорні сорочки в знак скорботи. Сьогодні, Слава Богу, цей час минув, вишивальниці додають яскраві нитки. Я не знаю чому, але у своїх роботах не використовую чорного кольору. Просто не хочу і все.

Зараз Ольга вишиває дочці Яні, майбутній випускниці 11 класу, сукню. Під час розмови пані Оля цитує вірші, які їй до душі: «Хрестик за хрестиком на полотні, дивні лягають узори; Хрестик за хрестиком – так наші дні в щасті проходять і в горі…», посміхається та закликає кожного знайти справу, яка приноситиме позитив та задоволення.

«У моїх роботах головне охайність, любов, душа і тільки позитив. Кожна людина має віднайти позитив і якнайдовше перебувати у ньому, ніколи не впадати у відчай. Я, як і кожна людина, не завжди у позитиві. Але ніколи не треба опускати руки, знаходити себе в чомусь. Звісно, важлива підтримка рідних, близьких, друзів, яким я вдячна. Не кожен має вишивати, але кожен має знайти те, що до душі, що даруватиме радість собі та навколишнім. Ми всі маємо випромінювати добро й позитив. Бувають  різні моменти, але я одразу беру голку з ниткою та полотно і все минає».