Ігор Аркуша йде шляхом рідновір’я вже чверть століття. Як не дивно, у його родині дідусь був священиком. Сьогодні Ігор працює у видавництві й разом з сім’єю дотримуються поглядів і традицій автохтонів української землі. Про свята, звичаї язичників та спільне з християнством рідновір Ігор Аркуша розповів "Добі".

Що спільного між християнським Великоднем та язичницьким рівноденням?

Рівнодення – поняття астрономічне. Воно не може бути язичницьким чи неязичницьким. А спільного між прадавнім Великоднем і тим християнським святом, яке перебрало на себе цю назву, нічого. Походження їх абсолютно різне. Великдень припадає на весняне рівнодення, що настає незалежно від церковних поділів і конфесій. Це подія, від якої день стає більшим за ніч (тому й називається Великдень), світло долає темряву, а тепло – холод.

До Пасхи слово Великдень застосовувати некоректно, оскільки вона святкується зі значним запізненням за датою відносно Великодня істинного. Християнська Пасха (або українізовано: Паска) має ізраїльське походження і жодним чином не стосується Великодня автохтонів української землі.

Розкажіть про традицію випікання паски. Що вона символізує?

Той хліб, що християни називають паскою, насправді бабка. На Великдень у нас випікають великодні баби, бабки. В деяких регіонах України – колачі (круглий хліб з отвором посередині), короваї із зображенням рівнораменного хреста, знака сонця, сварги-свастики. Донині у багатьох місцевостях, родинах України не вживають слова «паска» – тільки «бабка». А походить воно, ймовірно, від того, що честь випікати хліб на свята надавалася найстаршій жінці Роду. Великодній хліб – це вшанування сили Сонця, яка пробуджує після зимового сну землю й усе, живе й росте на ній, а також святкове частування, розділене з Богами.

Малюють писанки з давніх-давен. Яке значення вони мають у язичників?

Писанки ніякого відношення до християнства не мають. Найдавнішу на сьогодні писанку археологи знайшли на Волині у залишках житлової споруди, що датуються X-XI століттям. Писанки – це особливий вид пофарбованого яйця: візерунок наноситься тільки розтопленим воском і тільки на повне сире яйце. Робити видутки було неприпустимо.

Порожні яйця колись підкидали недругам на хворобу, злидні чи з іншими недобрими намірами. А зараз люди купляють за великі гроші. Писанка – це своєрідний лист-побажання, адже кожен знак несе в собі цілком конкретний зміст. Їх писали й пишуть на всі випадки життя – на Великдень, Різдво, народження дитини, шлюб, похорон, початок весняних робіт, облаштування пасіки.

Писати писанки хлопцям чи чоловікам неприпустимо – це прерогатива жінок. Так само, як колядувати на Різдво та засівати можуть виключно хлопчики, хлопці, чоловіки.

Скажіть, як зберігаються писанки зі свіжих яєць?

Попри те, що яйце для писанки береться сире, по закінченні розписування воно не псується й може зберігатися роками. Оберегові писанки зберігалися часом і ціле життя. В ідеалі писанка пишеться господинею кожному із родини окремо – з певними думками й побажаннями.

На яйце наносяться не перші-ліпші візерунки, а символи з конкретним значенням, спрямовані на потреби конкретної рідної людини. Тож якщо писанка ні з того ні з сього тріскається, часом дуже гучно, вона ніби відтягує на себе те лихе, що могло трапитися з її «власником». Так буває, наприклад, під час серйозної хвороби. Після того людина починає одужувати. А тріснуте яйце неодмінно слід закопати.

Чи правильно розуміють і використовують писанки сьогодні? Що важливо знати?

Сьогодні стало модно, про що вже згадувалося, видувати яйця, розмальовувати їх химерними візерунками, які не мають нічого спільного з автентикою, використовувати не за призначенням. А залучати до розпису хлопців – все одно що примусити чоловіка родити, бо теоретично він добре знає, як це робити.

Не варто створювати писанку без мети, «для нікого». Слід пам’ятати, що світом правлять символи, і абиякими знаками мимоволі можна наразитися на не надто приємні наслідки. І взагалі святотатство – розмальовувати яйця сюжетами із заморської міфології або всілякими Міккі-Маусами. Розмальовуєте порожні яйця та ще й «живописно» – називайте їх відповідно: мальованками. Бо ніякі це не писанки.

Що можете сказати про Обливаний понеділок?

Ритуал обливання присутній у багатьох інших автентичних святах і дійства (Купала, весілля). Глибинний, архаїчний зміст цих обрядів вивчається етнографами. Обливаний понеділок не має жодного стосунку до християнства. У давнину в цей день хлопці обливали дівчат на виданні. А не будь-кого, як це практикують нині. В одних регіонах України хлопці обходять хати, викликають надвір дівчат і обливають їх, у інших – підстерігають дівчат вранці біля криниць, коли ті йдуть по воду. Щоправда, дівчата могли відкупитися від обливання – писанками. Ті, які лишилися сухими, як і їхні батьки, неабияк засмучувалися. Звичай обливання з деякими відмінностями зберігся й у інших слов’янських народів.

 У гаївках прославляється природа. Має це щось спільне з язичництвом?

Певна річ. Гаївки – це виключно дохристиянське явище. Свого часу (аж до XVII століття) церковними повчаннями вони навіть заборонялися. Власне, як і писанки, гойдалки, колядки. Пізніше, зважаючи, що народ все одно співав і святкував заборонене, церква змушена була підлаштуватися й дозволити. Правда, з деякими змінами. Або ж пояснивши певні речі через новостворені нібито легенди (як це сталося з червоними крашанками, дідухом, солом’яним «павуком»). А гаївки та веснянки пов’язані передусім із пробудженням природи, початком весняного циклу господарських робіт, а також початком нового циклу молодіжних забав. Весняні співи й танці нагадують магічні ритуали-замовляння на майбутній врожай, достаток, добру долю собі й своїй родині.

Як ви святкуєте Дажбожий Великдень? Чи готуєте кошики, пишете писанки? Чи співаєте гаївки?

Великдень святкуємо, коли і належиться – на весняне рівнодення. І кошики готуємо, а в них – і писанки, і крашанки, і бабки з короваями. І весну закликаємо гаївками та веснянками, адже це наше, рідне, автохтонне. Це було створене тут, на цій землі, за особливостями цієї землі і людей, які на ній жили, а не було принесено разом з Біблією аж з Ізраїлю.

Фото з архіву Ігоря Аркуші