П’ять років Ірина Яськів з Копичинець збирає цукрові стіки. У її колекції 669 пакетиків, які важать чотири кілограми. Дівчина не може дивитися як хтось розриває цікаві пакетики з цукром: «…це ж ще один стік!». Попри те, що не може без солодкого, — у кафе п’є гірку каву, сміється, але каже, що дотримується слогану на стіку: «Життя солодке і без цукру».

Ідея колекціонування цукрових стіків виникла зовсім випадково. У соцмережі Ірина побачила фото колекції цукру однієї дівчини. Різноманіття форм, написів та малюнків на цукрових пакетиках вразило. На другому курсі коледжу Іра почала створювати свою колекцію.

— Бувало, кожного тижня отримувала новий стік, але могло бути й таке, що за півроку жодного. Скільки радості приносив новий цукровий пакетик, після такого періоду, не можу передати.

Друзі сміються, але колекцію поповняють

Іра каже, що як тільки побаче цукор у стіках, мусить забрати собі. А її друзі навіть сміються з цього. Усі знайомі знають про таке захоплення, тому й вони долучаються та допомагають поповнювати колекцію.

— Смішний випадок був з другом. Одного разу ми проходили повз вагончики на колесах, які продають каву, чай. Сама інколи соромлюся просити цукор, сказала другові. А він: «ні, не піду», «не піду». Усі звернули увагу, почали сміятися, а він таки мусів йти.

Понад двадцять різних штук сестра привезла з Америки, брат з Барселони, друзі постійно привозять з різних міст Польщі. Має цукрові стіки з Іспанії, Італії, Чехії, останні, каже, з Фінляндії. Ну й з багатьох міст України.

— Дівчина з якою під час навчання жила разом, завжди передає мені цукрові стіки. Хоч живе тепер у Львові, ми не так часто спілкуємося, але куди б вона не їхала, повертається завжди з цукром. Це дуже класно. Леся ніколи не забуває про мене. Тільки-но відвідає нове кафе чи ресторан у Львові – я маю цукрові стіки.

Просила давати цукор на тарілочці

Ірина – ласунка. Але, каже, що любов до солодкого передалась їй від тата. Був період, коли відмовилася від цукру взагалі, пила несолодкий чай і гірку каву. Не один раз Іра просила, щоб цукор до чаю чи кави давали просто на тарілочці. А з друзями домовляється, ділиться одним стіком, а інший забирає. Каже, що краще пити без цукру, ніж рвати цікаві цукрові пакетики.

— Дивно іншим, коли в кафе забираю стіки собі, кладу в сумку, але для мене ще дивніше, коли люди сміливо розривають пакетики та висипають цукор в чай. Мені ледь погано не робиться від того. О Боже, це ж ще один стік!

Цукор в квадратнім пакетику, як цукерка

Усіх стіків на пам'ять не пригадає, але якщо показати будь-який, – Іра скаже чи є він у її колекції. У Тернополі цукрові стіки одноманітні, переважно у довгій упаковці. В Америці цукрові пакетики у формі прямокутника.

– Люблю різнокольорові, яскраві з цікавими написами. Якраз за кордоном такі. Один цукор запакований у формі квадратику, виглядає як цукерочка. Маю прозорі стіки, всередині якого коричневий цукор. Напис: «Ми любимо наше місто», збоку малюнок Чернівців.

Спеціально Іра за стіками не ходить. Може попросити один стік, але буває відмовляють.

– О, я тільки приїхала складати сесію і вже маю десять штук. Здається, деякі повторюються, але я ніколи не кажу людині «у мене такі є», хай маю навіть з десяток таких же, все одно беру.

"Може його хто викинув, а я підібрала…"

Якогось певного числа стіків у колекції Іра не прагне, каже, що просто подобається, любить процес збирання, тому зациклюватися на конкретиці не хоче.

– Справді, трохи його вже багато, дехто навіть казав у кілограмах зважувати. Сестра радила цукор висипати, а зберігати лише пакетики. Для прикладу: складати в альбом. Але мені це не цікаво. З іншого боку, може взагалі його хто викинув, а я підібрала…

Зберігає стіки у двох металевих коробках від американського печива, які закриваються. Каже, що за весь період цукор не зіпсувався, тільки у перших трохи постиралися написи.