У вересні 2015 року містечко Гусятин та дві сільських ради по обидві його сторони згуртувалися в об’єднану територіальну громаду. Вже понад рік громада має свої відділи освіти й культури, створює нові проекти, щоб самій заробляти на себе.
Гусятинська громада небагата. Основне наповнення бюджету – податок на прибуток від господарських організацій та фізичних осіб. Однак найбільшим багатством Гусятина є мінеральна вода.
Родовище «Новозбручанське» нагадує за свої типом знамениту Трускавецьку «Нафтусю». Солона вода типу «Ропа» схожа на мінводи Моршина, а також на води Прибалтійського курорту Друскіненка. Прибутків від славнозвісних джерел немає, бо ліцензії на їх використання закінчилися. А відомі в минулому санаторії занепали.
Ми відвідали містечко та його околиці, аби на власні очі глянути, як живеться в Надзбручанському краї. Чи є перспектива в умовах децентралізації зазвучати Гусятину з новою славою санаторно-лікувального центру на Збручі?
Стратегічним проектом Гусятинської громади є відновлення бальнеологічної лікарні. В процесі децентралізації лікарню, а по факту лиш порожню будівлю, районна рада передала на баланс селищної ради.
– Ми, не міняючи цільового призначення, розробили проект реконструкції будівлі, бо вона перебувала у жалюгідному стані. Першого липня маємо запустити лікарню в експлуатацію. Правда, не все вдалося зробити, що хотіли, бо вода буде привозна, – каже заступник Гусятинського селищного голови Роман Анкудінов.
Воду постачатимуть з джерел, які майже поряд медзакладу на віддалі до ста метрів. Їх свого часу використовував санаторій «Збруч». З 2010 року санаторій не працює, хоч і перебуває у відомстві Державного управління справами.
– Сьогодні ліцензії на воду одна втратила чинність, в іншої теж термін закінчується, а отримати їх в Києві важко. Ми хочемо від джерел до лікарні приєднати трубопровід, щоб не возити машиною. Бо ж одна вода на ванни, а інша пити. До нас поки відносяться як до другого сорту, тому не знаю коли це вдасться, – зазначав посадовець про стосунки з верхівками влади.
У Гусятині є санаторій «Медобори», який розвалюється на очах, відмітив Роман Анкудінов.
Санаторій належить обласній раді. Селищна рада неодноразово зверталася з листом до голови і депутатів облради з проханням передати приміщення колишнього оздоровчого центру. Місцевій громаді вдалося знайти людей, які готові взяти з боргами цей санаторій, оплатити всі податки, зарплату колишнім працівникам і відновити роботу згідно з цільовим призначенням.
– Але підтримки серед обласних депутатів ми не отримали. Добре, що знайшли людину, яка готова вкладати гроші та нехай вкладає, але санаторій буде нашим, – так відповіла обласна рада. Ну вибачте, ви будете мою хату ремонтувати? Вам здається, я не сповна на розум. Так само я відреагував на їх слова.
У Бальнеологічній лікарні робота кипить. Ремонтні роботи проводяться за кошти місцевого бюджету громади. Чекають також на допомогу державного фонду регіонального розвитку.
У штаті новоствореного комунального медзакладу поки один працівник – директор. Євген Пожарнюк колись працював у санаторії «Збруч». Саме він координує роботу і знає, що буде в кожному куточку лікарні. Він називає її соціальним проектом, бо оздоровлюватимуться люди за помірними цінами.
– Тут стоятимуть столики, люди питимуть чай під приємну музику. Далі – лікувальна сауна й басейн. Поставимо гідромасажну ванну. В інші – наливатимемо «Ропу». Людина має 15 хвилин перебувати у такій ванній. Покращується стан при остеохондрозах, болях в спині, вода лікує першу стадію гіпертонії, – каже Євген Пожарнюк.
Лікар веде нас на другий поверх, який має бути діагностичним. Тут люди проходитимуть кардіограму, спірографію, тут будуть відпочинкові палати.
– Ми маємо лікувати три стратегічних напрямки: урологічні захворювання, гасроентерогічні та хвороби опорно-рухового апарату. Також цукровий діабет першого і другого типу. Існує така практика, що завдяки нашій мінеральній воді люди при першому типі зменшували кількість введення інсуліну з 40 до 10 одиниць, – розповідає директор лікарні.
Неподалік лікарні є три свердловини: дві з Нафтусею, одна з Ропою. До цих джерел тягнеться вниз широка стежка.
– Дорогою до них зробити б променад, як у Єгипті, поставити лавочки, насадити дерев, щоб було приємно йти по воду, – посміхається лікар.
– Ми розраховуємо на лікарню. Думаю, тут ми розвиватимемося, буде створено біля 60 робочих місць, а це немало для такого містечка як Гусятин. Попри цю структуру, розвивалися б й інші, – зауважив заступник селищного голови.
З комунальними установами не все добре. Типове явище для багатьох міст України.
На день приїзду журналістів в Гусятині вже другу добу не було води, прорвало систему водопостачання. Труби в містечку повністю використали свій амортизаційний термін, їх треба міняти.
До реформи децентралізації не було замінено жодного метра водопроводу. Торік пожежники проводили свої комунікації й громада приєдналися до них. Так замінили біля 500 метрів труби.
– Дуже часто нам відключають воду, система вся стара. Хоч поставленні очисні споруди, все одно каналізаційні стоки йдуть в Збруч. Насоси горять, не мають сил перекачувати, бо забита каналізація, – розповідали дві мешканки Гусятина.
Втім, помітні зрушення в процесі децентралізації відчули мешканці сусідніх сіл, які об’єдналися з районним центром в громаду.
У 2016 році на розвиток двох населених пунктів Вільхівчик і Суходіл селищна рада виділила понад мільйон гривень.
– У людей з’явилася надія, що все ж таки можна щось змінити, покращити. До нас вже просяться інші села, бо бачать, що їм важко, – говорив заступник селищного голови Роман Анкундінов.
Невеличке село Вільхівчик за п’ять кілометрів до райцентру у вересні 2016-го стало частиною Гусятинської об’єднаної територіальної громади. У ньому мешкає майже 600 осіб у 180-ти дворах. Вибори в селі не проводилося, бо потрібні були великі кошти.
– Коли вирішувалося питання об’єднання, я вагалася. Зібрала депутатів, жителів села, та ніхто не знав наперед чи буде це на краще. Але розуміли, що виходу аж такого немає, бо коштів у нашій сільраді не було, доходів теж. Тепер я задоволена, за два неповних роки зроблено більше, ніж за попередніх п’ять, – розповідає колишня голова сільради й теперішня виконуюча обов’язки старости села Оксана Чичун.
У селі тільки позитивні зміни, зазначає Оксана Чичун. Раніше село таких грошей не мало, відповідно, можливості зробити дійсно щось вартісне не було. Розпочали в 2016 році із зупинки, у якій перекрили дах.
До того, як стати сільським головою, шість років назад, пані Оксана завідувала дитсадком. Вона особливо гордиться тим, що вдалось зробити для маленьких дітей свого рідного села.
– Дитсадок колись горів. Та вже за децентралізації ми відновили його роботу не тільки на 4 години, як було до пожежі, а вже на весь повний робочий день. Поставили нову гірку, павільйон. Павільйон ще повністю не зроблений, але цього роки ми його завершимо.
Минулого року по всьому селі доробили освітлення. Раніше було лише сім ліхтарів на центральній вулиці, а тепер – 50. Дорогу від Гусятина до Вільхівчика підсипають чим можуть, минулоріч взялися навіть за ті вулиці, на яких болото роки.
Сільський клуб будувався приблизно в 50-ті. З того часу жодних ремонтних робіт у ньому не проводилося. Стеля перегнила, дах протікав.
Торік об’єднана громада виділила кошти на ремонт. Дах клубу перекрили металевою черепицею, відремонтували стелю, поміняли двері і поставили нові вікна. Пані Оксана тепер очікує, що на сцені невеликого сільського театру найближчим часом зберуться таланти.
– Потрібно ще грубку поміняти, підлогу. Дуже багато залежить від керівника. Раніше заходів не проводилося, бо клуб був в аварійному стані. Сподіваємося, що скоро він збере усіх мешканців села на концерт.
У селі досі діє костел Тіла і Крові Ісуса Христа, який збудований у 1926 році. За Радянського союзу там був склад. Зараз близько десяти сімей поляків відвідують костел. Для такої невеликої когорти людей кожної неділі чи свята проводяться Служби. Священик приїжджає з Гусятина, минулого року давав навіть шлюб за римо-католицьким обрядом.
– Наші люди на польське Різдво та Пасху також йдуть до костелу, – каже Оксана Іванівна.
Село доволі прибране. Староста каже, що довго з тим боролася, часто сама навіть косила траву, але завдяки об’єднанню, призначили людину, яка займається благоустроєм. Взимку працює на півставки, а влітку – на ставку.
– Нам вдалося багато, тому я вдячна своїм депутатам. Один в полі не воїн, але коли є підтримка, ми ще багато зробимо для села. Часто після церкви людей питаю, що нам потрібно, на що краще гроші віддати.
У команді Оксани Чичун є людина, яка заслужила пошану чи не всієї Гусятинської громади.
– Сила духу, непохитна віра в життя, мужність та оптимізм – це ті риси характеру, які притаманні саме Івану. З таких людей треба брати приклад, – так про нього відгукнувся радник міністра МВС Михайло Апостол.
Декілька років назад Іван Космина отримав травму. З того часу пересувається на інвалідному візку, але енергії хоч відбирай. Іван організував у Вільхівчику спортивно-оздоровчий рух «Вікторія», облаштував спортивний майданчик для воркауту.
– У мене виникла ідея розвинути вуличний спорт. Спочатку хлопці приходили до мене додому і займалися у невеличкому спортзалі. Потім я вирішив віддати свою пенсію на створення майданчику, але потрібна була зацікавленість хлопців і їхня праця. Вони згодилися. У нас навіть були скептики, мовляв, хто тобі дав дозвіл, ти не маєш дозволу, бо то землі загального користування. Там раніше паслися три корови, – посміхається Іван Космина.
Йому є чим гордитися. Двоє сільських хлоп’ят, вишколені на турніках «Вікторії», навіть перемагали на змаганнях у Тернополі. А там учасники були з багатьох міст України та професійних шкіл вуличного воркауту.
За громадську активність Івана Космину вільхівчани обрали депутатом до Гусятинської об’єднаної громади.
Усе, що є на майданчику: турніки, поле для бадмінтону, волейбольна площадка навіть гриби з мисок чи жирафа – зробила сама молодь під наглядом депутата.
– Хлопці приходили до мене і везли на візку на майданчик. Одного разу ми поїхали в посадку за деревами, розпочався дощ, змокли. Пам’ятаю, мама йшла за нами, а ми сміялися.
Кожного року Іван проводить свято здоров’я. Запрошує педіатра, яка розказує про шкідливість куріння та вживання алкоголю. Сам ділиться своїм досвідом. Лекції, звісно, діти слухають неохоче, але у різних спортивних конкурсах участь беруть і радіють перемогам. З його ініціативи у сільському клубі встановили тенісний стіл.
Планів каже депутат багато, ми шукаємо кошти, щоб їх реалізувати.
Основне завдання на цей рік, яке поставили перед собою пані Оксана Чичун та Іван Космина, – проведення центрального водопостачання в селі. Вільхівчик має три водонапірних башти, проект уже готовий. Потрібне лише фінансування.
Завдяки реформі децентралізації та при активній громаді, такі наміри є помітно досяжними.
Наталя КОЛОДІЙ, Назарій НАДЖОГА
|
|
Наталя КолодійОпис відсутній |
