Із сторічної глиняної хати Марія Маладика робить перший інтерактивний етномузей на Тернопільщині. Фото

Майже в кожному селі є будинки, які стоять пусткою. Люди залишають свої домівки й виїжджають чи то в місто чи за кордон. Марія Маладика свого часу теж переїхала, але повернулась. А нещодавно хата, у якій вона народилася, перейшла їй в спадок. Жінка вирішила зробити з оселі, у якій вже 30 років ніхто не живе, інтерактивний етномузей. Тепер це не просто покинута садиба, а цілий проект «Бабусина хата».  Про те, як проект втілюється в життя, Марія Маладика розповідає ДОБІ:

«Приміряти» побут минулого століття: ідея жила давно, але чекала свого часу. Серцем проекту є глиняна хата, якій сто років. В ній створимо музей побуту. Зі стайні зробимо майстерню, у якій проводитимуться зустрічі та майстер класи з виготовлення хендмейду. А на подвір’ї організуємо табірне містечко, щоб люди могли кілька днів жити з дітьми: ліпити вареники, пекти хліб в п’єці, спробувати шити на ручній старовинній машинці чи зробити своє глиняне горнятко.


Я досі пам’ятаю медоборські пагорби і як по них ходять хмари
. Там дуже тихо. Всього за двадцять кілометрів від Тернополя розташоване село Дітківці. З області автобус їде в саме село. П’ять років дитинства минуло там. Згодом переїхали в Залісці, що на тринадцять кілометрів дальше.Але часто приїжджали до бабусі, допомагали доглядати за садом, городом.

Хату випросила в бабусі сама. Після того, як друзі у вересні минулого року схвалили ідею, зупинитися не можу. Подібний проект реалізовано поблизу Києва у селі Пирогово. Там ціле село – етномузей. На Тернопільщині я перша намагаюся втілити подібне. Окрім моєї хати, поблизу є ще дві ділянки. Усі плани розписано на десять років. Я мрію про кінотеатр просто неба, як у мистецькому хуторі Обирок. Чому б ні? У нас є стодола в сусідній садибі, потрібен проектор і можна дивитися фільми.

Для мене «Бабусина хата» – експонат. У хаті буде музей побуту, ми повернемо її в життя, але в автентичному стані. Зараз в будинку понад півсотні експонатів: ліжко, стіл, лави, скриня, п’єц, ткацький верстат, посуд, рушники, скатертини, сторічні світлини, образи, одяг тощо. Завдяки односельцям їх кількість збільшується з кожним днем.

Місту стільки не потрібно як селу. Жителі села не бідні, а багаті. У них стільки можливостей, про які вони навіть не здогадуються. Наприклад, багато господарів мають пасіки. Доглядають за ними. Мої діти не знають звідки береться мед, бо бачать його тільки в банці, а мені й зараз пахнуть соти. Хіба не чудово показати й розказати дітям про всю копітку працю зі збору меду.

Хата чекає гостей… Восени першими завітали мами з дітками. Навесні ми реставруємо оселю зовні та із середини, завдяки екологічному будівництву. Не пізніше березня зробимо відкриття і розповімо людям в селі, що корисного їм та їхнім дітям може принести «Бабусина хата». Звісно, чекаю їхнього схвалення та підтримки, бо тільки з їхньої згодою зможу втілити усе задумане.

Наталя КОЛОДІЙ

Фото з архіву Марії Маладики

Редакція ДОБИ

Опис відсутній


Читайте також