Під час цьогорічної робочої поїздки до Тернопільської області Президент України Петро Порошенко відвідав окрему артилерійську бригаду Збройних Сил України, де вручив державні нагороди десятьом військовослужбовцям, які відзначилися у зоні проведення антитерористичної операції.

Серед нагороджених орденом «За мужність» ІІІ ступеня був і командир протитанкової артилерійської батареї капітан Роман Боровньов. З  листопада 2014 року по теперішній час він виконує бойові завдання в зоні проведення АТО. В ході боїв під Вуглегірськом у січні 2015 року батарея знищила 4 ворожих танки та 2 бойових машини піхоти противника. Особливо відзначилися протитанкісти 19 лютого, коли точні удари по ворогу дозволили вивести значну частину українських підрозділів з Дебальцевого. Було знищено 3 ворожих танки, 5 бойових машин піхоти та велику кількість живої сили противника.

З дитинства Роман захоплювався технікою. Дивився як батько Валентин Васильович лагодив свій мотоцикл «Юпітер - 5», чим міг допомагав йому. Деколи їздив з ним у кабіні ГАЗ – 53, на якому батько працював водієм на місцевому підприємстві. Одного разу, коли поламався мотоцикл, Роман попросив батька допомогти його полагодити. На що отримав відповідь: «Хочеш кататись, тоді ремонтуй сам», - запропонував Валентин Васильович.

— А справа була в коробці передач, - згадує Роман. – В мене не виходило. Тоді батько розібрав, а збирати довелось самому. З першого разу не вийшло, щось зробив не правильно, знову розібрав. На третій раз вийшло. З того часу ремонтом мотоцикла займався сам. Деколи допомагав лагодити ГАЗон і батькові.

У 2001 році, після закінчення школи, Роман вирішив поступати до військового вишу. Мрія про кар’єру офіцера в юнака народилась ще у 90-х роках, коли він школярем бігав до військового аеродрому, де базувались вертолітники. Бути льотчиком у той час була для нього заповітна мрія. Коли настав час обирати майбутню професію в долі Романа зіграв вирішальну роль його старший на два роки товариш Ігор. Котрий на той час вже був курсантом військового училища. Отже мрія здійснилась і він став курсантом Сумського військового інституту ракетних військ і артилерії, який успішно закінчив у 2005 році.

За розподілом лейтенант Роман Боровньов потрапив служити в артилерійську бригаду, що на Житомирщині. З 2005 року і до початку військових дій на Сході України об’їздив майже всю країну під час виїздів на полігони.

Безпосередньо приймає участь в бойових діях з 11 листопада 2014 року.

— У січні 2015 року під Вуглегірськом тримали оборону підтримуючи мотопіхотних батальйон. 28 січня почався наступ ворога. Перед його початком щільно почала працювала артилерія. Ворожий вогонь не вщухав уже кілька годин. Бойовики «накривали» наші позиції з мінометів. Бійці перечікували «смертоносний дощ» в укритті. Залишалося лише молитися, щоб у нього не вцілила наступна ворожа міна.

Капітан Роман Боровньов згадує, як зі сторони Горлівки почалась танкова атака. Протитанкісти вступили у нерівний бій з переважаючим силами противника. «Рапіри» не підвели, влучно били по ворогу. Як наслідок 4 танки, 2 бойові машини піхоти та зенітна установка на базі УРАЛа, не враховуючи живу силу, були знищені. Але це був тільки початок. Знову почала працювати важка артилерія, але вже безпосередньо по ним. За час бою втратили три гармати, одна заклинила, довелось її підірвати. Але того часу вистачило щоб піхота відійшла. Завдання з прикриття артилеристи виконали.

— Почали відходити і ми, - розповідає офіцер, - встигли дістатись центра міста і зайняти оборону в приміщенні школи. Ті чотири дні я не забуду ніколи. Ворог оточив нас майже зі всіх сторін. Почали просити допомогу. До школи наші підрозділи не могли потрапити, їжі практично не було, пили чай з печивом.

За чотири дні з 28 по 31 січня батарея капітана Боровньова та військовослужбовці роти «Світязь» тримали оборону. Загалом було 70 бійців. Їх рятувало лише те, що приміщення школи знаходилось у низині. З трьох поверхів лишився тільки перший. Коли почали закінчуватись боєприпаси треба було приймати рішення, як діяти далі.

— Єдине, що ми могли зробити то це відійти але за умови прикриття нашої артилерії, - пригадує Роман. – Тоді порадившись із побратимами приймаю рішення викликати вогонь на себе. І це дійсно спрацювало.

Підірвавши КАМАЗ з речами, щоб не дістався ворогу, під вогнем нашої артилерії почали виходити з оточення. Протягом 6 годин балкою виходили до своїх підрозділів, і весь цей час працювала наша арта, тим самим ввели противника в оману. Вони думали, що ми лишились у школі.

За шість годин підрозділ зустріла наша розвідка та вивела до основних сил. Слід зауважити, що за ці бої протитанкова батарея зазнала незначних втрат, завдячуючи лише вмілим та рішучим діям свого командира.

Зараз капітан Роман Боровньов зі своїм підрозділом знаходиться на визначених позиціях на Луганщині і готовий в любий час вийти на допомогу піхоті та вступити в бій з броньованою технікою противника. Досвід боротьби з якою є.

Підполковник Сергій БЕРЕЦЬ.

На знімку: капітан Роман Боровньов.

Фото автора