Тернополянка Оля вже 10 років повертається додому, де її муркотінням зустрічає Ліса. Втім, коли тернополянка вперше побачила кицю, то картина була не такою радісною. Історію Ліси розказує тернопільська фотографка Анастасія Стандрет.

— Якось син Олі звернув увагу на жалісне мявчання, коли ж побачив звідки воно лунає, був дуже здивований. Маленьке кошеня ледь знаходило сили, щоб покликати на допомогу після того, як його збила машина. Оля згадує, що коли побачила на порозі сина з кошеням, яке все було вимазане кров'ю і ледь дихало, перше, що подумала "Тепер в цієї кішки є дім", — розказує Анастасія.

Два тижні маленька Ліса не могла самостійно їсти. Оля терпляче годувала її з рук. Найбільше кішці подобалось варене яєчко, яке потрібно було добре подрібнити. Це і залишилось улюбленою їжею Ліси до сьогодні.

Кішка довго адаптувалась і дуже боязко ставилась до людей. Все ж з часом зрозуміла, що тепер вона у безпеці і тепер весело грається мячиком, не дає Олі проходу, поки не отримає свою порцію уваги від господині і насолоджується своїм затишним теплим домом. Оля ж завжди знає, що вдома її чекають і щоразу, дивлячись на Лісу, радіє тій хвилині, коли в її сім'ї з'явився цей клубочок щастя.