- Державна пенітенціарна служба України повинна надавати кошти і опікуватися цими людьми. Ми ж робимо все, що від нас вимагається, але грошей на лікування важкохворих ніяк не вистачає, - розповідає начальник виправної колонії Олександр Ретюк. – Ми неодноразово зверталися й до обласного центру ВІЛ-СНІДу з офіційними заявами, аби хворих поставили на облік, але там на наші звернення не реагують взагалі, а мали би – це їх компетенція. Інтернет-газета «ДОБА» намагалася зв’язатися з відповідальними особами обласного центру ВІЛ-СНІДу та вияснити причини, по яких засудженим не надається допомога. Ось що ми почули: - Ніяких заяв ні від Збаразької виправної колонії, ні від управління охорони здоров’я ОДА до нас не поступало. Якби такі були, то вони б були розглянуті та було б вжито відповідні заходи, - каже лікар-інфекціоніст Наталія Паньків. – Наш центр займається виключно консультацією хворих, але в 63-тю колонію ми не їздили – не було необхідності. Наталія Богданівна також зазначила, що на території виправної колонії є лікарі, які, якщо є така потреба,  назначають відповідне лікування. Тож де правда і чому ВІЛ-інфіковані засуджені жінки з усіх куточків України не мають на кого покластися, з’ясувати нам так і не вдалося. Збаразька ж виправна колонія № 63 самотужки контролювати можливі спалахи СНІДу просто не в змозі. Лілія КУЛЕНИЧ