У ніч після Різдва на Тернопільщині палять дідухи. Такий звичай зберігся в багатьох куточках України ще з часів язичництва, зазначають в етнографії українського народу. Втім, у селах Тернопільського краю вважають, що традиція спалювати «діда» має і християнське коріння.

Дідуха до хати заносять на Святий вечір. Господар застеляє підлогу хати соломою, під стіл і на стіл кладеться сіно, яке покривають витканим обрусом. Дітвора розтрушує солому по хаті, квокаючи, мекаючи, бекаючи, щоб наступного року велася птиця і худоба. А під обрус у сіно кладуть часник, щоб злі духи до наступного Різдва боялись ввійти в хату. Залишали при дверях і сокиру, аби нестрашний був ворог.   

Після опівночі у Свято Марії і Йосифа солому з хати виносять на місток перед брамою і спалюють. Спалювати дідуха мають право тільки чоловіки. І поки він горить, усі весело колядують, перестрибують через вогонь. З давніх-давен такого обряду дотримуються в Озерні Зборівського району.

- Чого палять дідухи? Бо коли народився маленький Ісус, Ірод дав наказ вбити усіх хлопчиків до двох років. Ангел Господній попередив уві сні Йосипа, щоб він брав дитятко і його матір і вони втікали з Вефлеєму в Єгипет. Йосиф і Марія тікали вночі. Дороги не знали, тому йшли за вогнем, який розпалювали вівчарі. Біля вогню вони мали змогу й зігрітися. Тому й палять дідухи після Різдва, щоб показати дорогу Йосипу, Марії і маленькому Ісусові, – розповідає мешканець Озерної Василь Гриценко.

За давньою українською традицією, солому на дідуха відкладали з останнього снопа. І навіть подекуди ще досі цього дотримуються, каже Василь. Він має свого комбайна і часто у жнива наймається збирати фермерам врожай.

- Я молотив зерно в одного чоловіка минулого року, то він сказав мені не скошувати невеликий клапоть на краю поля. Він сам взяв серп і жав пшеницю. Казав, що той сніп молотити не буде і збереже на дідуха.

Спаливши «дідух», попіл на містку розмальовують у вигляді чоловіка з палицею в правій руці. Палиця символізує силу. В лівій руці малюють мішок з грошима, щоб родина була багата. Обов’язково діда малюють так, щоб він йшов у сторону сільської церкви. І вже після цього господар кличе товариство до хати. Буває, що хлопці беруть з собою дівчат, але тоді у хату дівчина заходить останньою.

Зайшовши у хату, хлопці віншують і при цьому знімаючи шапки. Таким чином вони прославляють Христа і бажають господарям доброго життя.

- Віншую, віншую Вас  з тими святами святими. Щоб щасливо проводили від Нового року до Богоявленія. Від Богоявленія до Воскресенія. Від Воскресенія до ста літ. Щоб Вам пан Бог дав життя і вік. Христос ся Рождає! – так звучить давнє віншування, яке ще досі зі староукраїнською вимовою говорять в Озерні.  

У часи радянщини, якби не намагались викорінити окупанти українські звичаї, навіть під страхом тюрми озернянці палили дідухів. Бабуся Василя, Калина Гриценко, якій зараз 87 років, пригадує:


- За Радянського Союзу боялися хлопці палити, але палили. Голову колгоспу все лякали, що йому спалять дідуха. Все його вже небіжчик Славко Деревенський страшив. Голова колгоспу, бідака, пробудився серед ночі, а йому перед хатою дідух горить. Йому ж не можна, бо з партії виженуть. І хто його знає, хто йому палив; хтось спалив. Але голова колгоспу за те так і ніколи заяв в міліцію не писав, то й нікого не ловили.

Вона також розповіла молоді, яка зібралась у неї в хаті, як спалили дідух, чому на стіл на Святвечір кладуть калача.   

- Мені повідав старий чоловік, я з книжки того не читала. То він казав так… Втікала Марія з Йосифом дорогою. І вже їх Ірод доганяє, а є перед ними хатинка. І в тій хатинці жили дві жінки. Марія прийшла з тою маленькою дитинкою, положила Ісусика на стіл. З тої дитинки зробився калач, файний такий, парує, щойно з п’єца. Прийшов Ірод, подивився: сидять жінки, калач парує та й пішов далі. І так дитятка не побачив.

В Озерні є особлива відмінність при спаленні дідуха від інших навколишніх сіл. В цьому селі зі спаленого малюють чоловіка. В інших селах малюють хрест, при цьому солому палять не по середині заїзду на подвір’я, а більше скраю, щоб по хресті не ходити.  
 

Зранку маленькі хлопчики-віншувальники, коли бачать, що господарі дідуха не спалили, то навіть не йдуть у ту хату віншувати. І віншують по господах, поки у церкві не задзвонять у дзвони на Святкову Літургію.

Ось сусіди наступного дня полюбляють обговорювати, що отой не спалив, хоч і багатий, чи той не спалив, бо не вірує. В Озерні вважають, що там, де нема дідуха, живуть або скупі, або погані господарі і господині.