Поет Юрій Матевощук, котрий переклав на українську книгу Корнеля Філіповича «Провінційний роман», розповів, що вирішив взятися за переклад  через те, що письменник народився у Тернополі. Він також зауважив, що перекладу могло і не бути, якби не випадковість: "Власне, яка історія з цим виданням. Півтора року тому я був у гостях у Юрка Завадського, ми говорили про літературу і все інше. Я завжди, коли заходжу в гості до когось, дуже люблю відразу дивитися на бібліотеку.  В Юрія Завадського я знайшов книжку "Провінційний роман" Філіповича польською і для мене ключовим словом стало те, що той народився у Тернополі. Я зрозумів, що хочу його перекладати". Під час презентації сини Олександр та Мартін ділилися враженнями про батька-письменника, а також розповіли, яку роль для нього відігравала Україна: протягом усього свого життя Корнель Філіпович пам'ятав про місце, де народився, мав багато друзів з України, з котрими співав українських пісень, підтримував українські традиції, інколи одягався в український народний одяг. Навіть під час похорону Корнеля Філіповича його старший син Олександр кинув грудку землі з України, з тих місць, де народився батько. До слова, у "Провінційному романі" йдеться про місто N, збірний образ міст, де довелося пожити письменнику, але за бажання там можна "побачити" і Тернопіль. Довідка: Корнель Філіпович – польський прозаїк, сценарист і поет. Автор 40 книжок, відомий головно короткими літературними формами. Народився Корнель Філіпович у Тернополі. Батьки назвали його Іллею. Згодом син змінив це ім’я на «Корнель». Наприкінці Першої світової війни вся його родина переїхала на Захід і з 1923 року мешкала в Цешині, де К. Філіпович закінчив початкову школу, а в 1932 році – гімназію з математично-природничим ухилом. Він належав до групи молодих цешинських письменників, які діяли під керівництвом Юліана Пшибося. Із 1933 року Філіпович студіював біологію в Ягеллонському університеті (м.Краків) і брав участь у діяльності лівих організацій. У 1936–1939 роках працював співредактором антинацистського авангардистського щомісячника Nasz Wyraz («Наш вираз»), в якому переважала літературна тематика. 1934 року К. Філіпович дебютував у красному письменстві опублікованим у часописі Zaranie Śląskie оповіданням Zapalniczka («Запальничка») та віршем, надрукованим у газеті Gazeta Artystów. Після вибуху Другої світової війни воював рядовим у Польській кампанії 1939 року на Західному фронті, потрапив у німецький полон, з якого втік. У 1940–1943 роках працював службовцем на каменоломні в Загнанську, потім у Кракові — в антикварній крамниці й у будівельному бюро. Прилучився до підпільної діяльності в групі ліво налаштованих польських інтелектуалів Polska Ludowa («Народна Польща»), якою керував Іґнаци Фік. У квітні 1944 року письменника заарештувало гестапо. Він відбував ув’язнення в Кракові, а потім у концтаборах Ґросс-Розен і Заксенгаузен. Після війни оселивсь у Кракові. 1945 року Корнель Філіпович одружився з видатною польською художницею українського походження Марією Яремою (1908–1958). У 1947 році за твір Krajobraz niewzruszony («Незворушний краєвид») К. Філіпович отримав Літературну премію міста Кракова. Cпівпрацював з виданнями Odrodzenie, Dziennik Literacki, Życie Literackie, Tygodnik Powszechny та Odra. 1953 року Корнель Філіпович був одним із 53 письменників, які підписали Резолюцію краківського відділу Спілки польських літераторів про процес священиків Краківської курії. У цьому документі схвалено вирок смерті чотирьом підсудним, безпідставно звинуваченим у шпигунстві на користь США. У 1950-1960-х роках Корнель Філіпович і брати Тадеуш Ружевич та Станіслав Ружевич працювали в творчій неформальній групі Miczura-Film. Зокрема, разом із Т. Ружевичем К. Філіпович написав сценарії фільмів Moje miejsce na ziemi — «Моє місце на землі» (1959) і Głos z tamtego świata — «Голос із потойбіччя» (1962). 1963 року Корнель Філіпович нагороджений Офіцерським Хрестом Ордена Відродження Польщі. У 1964-му одружився вдруге з Марією Прухніцькою, істориком мистецтва. 1965 року отримав нагороду міністра культури і мистецтва Польщі ІІ ступеня за літературну творчість. На початку 1970-х письменник перебував у середовищі демократичної опозиції. Був членом ПЕН-клубу. В 1975 році відзначений Нагородою Міністра культури і мистецтва Польщі І ступеня за літературну творчість 1975 року Корнель Філіпович у числі 59 дисидентів підписав «Лист-59», у якому відкрито висловлено протест проти змін у Конституції Польської Народної Республіки, зокрема проти впровадження статей про керівну роль ПОРП і непорушну дружбу з СРСР. У 1978 році К. Філіпович разом з однодумцями заснував неформальне Товариство наукових курсів і став його членом. На початку вісімдесятих років він читав вірші вголос у щомісячному аудіожурналі NaGłos («УГолос»), публікувавсь у виданні Zapis — «Запис» та інших самвидавчих журналах. До 1981 року К. Філіпович належав до членів Спілки польських літераторів й у 1980—1981 був заступником голови її Краківського відділу. Коли у Польщі було запроваджено воєнний стан і припинено діяльність цієї спілки, К. Філіпович став одним з організаторів незалежного літературного життя й налагоджував подання матеріальної допомоги літераторам, які потрапили в скруту. В 1981-му належав до співзасновників щомісячника Pismo й обійняв посаду заступника головного редактора цього видання. У 1989 році Корнель Філіпович став одним із засновників Товариства польських письменників і першим головою його Краківського відділу. Від 1969 року й до смерті письменник підтримував зв’язки з Віславою Шимборською, однак вони не одружилися й не жили разом. Корнель Філіпович помер 28 лютого 1990 року, маючи рак легень. Письменника поховали на Сальваторському цвинтарі в Кракові. На його смерть Віслава Шимборська написала вірш-реквієм Kot w pustym mieszkaniu («Кіт у порожньому помешканні»). 1993 року в Польщі випущено документальний фільм про письменника Kornel Filipowicz («Корнель Філіпович») Іменем Корнеля Філіповича названо вулицю в Цешині Українською мовою твори Корнеля Філіповіча перекладали досить рідко: у 1977 році оповідання «Чоловік — це дитина» вміщено у книжці «Сучасна польська повість», яку переклала Олена Медущенко. У 2008 році в журналі «Літературний Тернопіль» опубліковано оповідання Корнеля Філіповича «Рідкісний метелик» у перекладі Сергія Ткачова та окремі вірші у перекладі Наталії Лобас.