Десь там, в темних глибинах моєї свідомості, закрадалася думка, що якось воно все не так. Здається, що Матриця недопрацьовує через те, що нас на Землі просто зробилося трішки забагато. Та й на додачу кожен, хто трапляється нам на дорозі життя, прагне чомусь нас навчити, щось нав'язати, чи тупо на*бати. Прищаві косметологи, товсті фітнес-тренери, п'яні попи – то якраз ті люди, які займаються не тим, чим повинні були б займатися. Тому моя вам порада: оминайте їх десятою дорогою. Та дякувати Богу, не всі такі. Найліпшим вчителем для мене є саме життя, яке з кожним днем б'є то батогом, то черствим пряником по крижах, по голові, чи куди ще втрапить. Якось так вже сталося, що мені завжди було все цікаво, хотілося все знати і вміти. Тяга до пізнання була чомусь особливо загостреною. Десь в класі третьому, збагнув, що гратись машинками в пісочниці вже просто нецікаво, і я взявся за м'яч. Одного разу, граючи як казали в нашому дворі в однокасаніє мене поставили на ворота. Я грав зі старшаками, які безжалісно гатили м'яча і доводилося його не ловити, а навпаки – старатися ухилитися від удару. Хтось і з них добряче приклався до бальона і той, відбившись від аличі, яка слугувала штангою, полетів до сусіднього будинку, впавши в підвальне віконце. Мені надали повноважень принести м'яча. Я поліз в ту яму і почув якісь співи, які долунали через один вибитий скло-блок підвального вікна. Я заглянув в ту шпарину і побачив там голу бабу, яка йшла собі по плиточці, хляпаючи в'єтнамками, звук від яких відбивав ритм її пісеньки. Я споглядав за нею з якимось незрозумілим і новим відчуття в моєму тілі, а точніше в нижній його частині. Тоді ж, в мій перелік того, на що можна дивитися годинами були внесені зміни. Отже: 1.Вогонь; 2.Вода; 3.Гола баба. Та сама гола баба побачила мене і почала до мене гнути матюками, казала, що знає мою маму, що злапає мене і накрутить вуха і ще щось там, але я вже того не чув, бо біг до пацанів ділитися враженнями. Як пізніше дізнався, під тим будинком була якась там лазня для працівників тролейбусного депо. Обробивши інформацію як слід, обдумавши всі за і проти, я вирішив, що треба якось заробити пару копійок. Наступного дня, коли квитки на показ "Голої баби" були майже розпродані, я готувався до аншлагу. оловина моїх однокласників, після уроків йшли за мною до того самого будинку. По дорозі додому, я ще підливав масла у вогонь, розказуючи про анатомічні відмінності жіночого тіла. Хлопці розвішували вуха і стікали слиною, слухаючи мою розповідь і ,думаю, були готові віддати за квиток не одну гривню, а цілих півтори. Під будинком трапилася величезна прикрість. З тієї самої ями вилазив якийсь дядько, захляпаний вапном і розчином. Спочатку я думав, що він так-само поціновувач голої баби, а виявилось, що він будівельник і якраз замурував віконечко. Пацани почали висловлювати невдоволення, з приводу відміни сеансу, і вимагали повернути гроші назад. Та було вже надто пізно. Перед четвертим уроком, на перерві, я побіг на тролейбусну зупинку і інвестував гроші в індустрію розваг. Жувачки turbo, кепси, квас, водяний пістолет і колекція футбольних карток з гравцями "Динамо Київ" спустошили мої кишені. В підсумку, я цілісінький місяць був черговим в класі, витирав дошку, мив підлогу після уроків і ще довго проклинав того шмірака, який заклав вікно. *** За Збручем Коли приходить весна, в природі відбуваються різноманітні процеси, прилітають птахи, парки в містах наповнюються людьми, студентки прокидаються після зимової сплячки і починають шукати любові і тепла. Але я дізнаюсь про прихід весни, коли на лавках з’являється журнал «Вартова башта» і свідки Єгови запитують: « Чи вірите ви в Бога?». Також, про прихід весни можна дізнатись по котах, що починають завивати свої серенади під вікнами, і після їхнього кохання, коли приходить осінь, на світ народжуються кошенята. Був вересень місяць. Мене відправили до сусідки Галі по молоко. Взявши трьохлітрову банку і пакет бос, я чимчикував до сусідки, думаючи, що це літо пройшло аж занадто швидко і ,здається, повз мене. Задумавшись про важкість життя, я влупився в зелену браму головою. Тьотя Галя почула цей звук і винесла мені банку з молоком. Я віддав їй пусту тару з грошима і вже збирався йти, як мене запитали: «А чи хочеш ти взяти котенятко? Віддаю безкоштовно». «Безкоштовно», закрутилось в моїй голові. Що, хіба я не українець, щоб відмовитись від халяви? Слово «акція» завжди привертало мою увагу. Коли тітка Галка винесла мені котенят, я не міг вирішити, яке краще, тож взяв двох. Щасливий вдалому походу, я ніс три літри молока і сірих котенят. Ото, думаю, мама зрадіє. Та не тут то було, молоко забрали, а мене залишили за дверима, з умовою, що кошенят я маю віднести назад. Як виявилось, «по акції» мені впихнули двох кицьок. Ніколи не ведіться на халяву, бо, як відомо безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Та впертість овна не дозволила відмовитись від свого. З того горя я вирішив напитись вишневого соку. На мене споглядало 4 пари очей, розмахуючи двома хвостами. Зі своїми новими друзями, точніше подругами, я цілий день грався на вулиці, та рано, чи пізно сонце заходить за горизонт, а шлунок починає бурмотіти і вимагати їжі. Здавалось, що мій шлунок приліпився до хребта від голоду. Вилізши на яблуню, що росте під моїм будинком, я дивився в вікно на кухню. Мій погляд зупинився на котлетах, що лежали на сковорідці. Ах, той аромат викликав у мене ще більше відчуття голоду. Я наминав яблука, споглядаючи на котлети, котенята кричали під деревом. Намагаючись дотягнутись до великого яблука, я не розрахував відстані і під дією земного тяжіння полетів донизу. Гілки перераховували мої ребра, а мої ребра перераховували гілки. Тіло наближалось до ґрунту. Від падіння, надіюсь, земна вісь не зрушилась, а ось декілька дисків в моєму хребті все ж зійшло. А далі темрява, чи то наступила ніч. Двома словами – елєктрічєство закінчилось. Всі прикрості в цьому світі відбуваються через жінок і яблука. Згадаємо Адама, якого Єва спокусила яблуком і їх вигнали з раю. Через жінок ще з античності відбуваються війни, а через яблука, чоловіки ламають собі хребти. Я досі згадую однокласницю Віку, яка через те, що я забрав її яблуко, вліпила мені хрестоматією української літератури по голові. Чупік і Боденчук