Павлу було 34 роки. Був добровольцем. Natashechka Kabarovskaya пише на сторінці чоловіка: Рідко бувають такі світлі люди. Безконфліктні абсолютно. І посмішка. Завжди несмілива, сором'язлива. - Паша, звертайся до мене на ти! Я не така ще стара! - Тааа, Наталочкааа, якось не зручнооо.. Його манера розтягувати закінчення слів дуже мила) Липень, серпень, вересень, жовтень, пів листопада Паша стояв на бп на Північно - Кримському каналі. І в кінці осені був нервовий зрив. Пашка кричав: - Як мене задовбав вже той "кранік" (вони так називали бп)! Вода, сирість, комарі, вітер! Я вже не можу тут!!! - Паш, ну ти що! - я намагалась заспокоїти, дзвонила в ті дні йому часто, - то просто хандра, пройде. - Я більше ніколи в житті не приїду сюди, буду цей канал оминати десятою дорогою! - Ти ж обіцяв до мене в гості приїхати після війни! - До тебе приїду, а на канал - ні! - Та ж дорога до мене через канал. І всі сміються... Лариса привозила акорди і Паша, як ревний учень, вчив їх, а потім в слідуючий її візит з Херсону, співав нову пісню. "Чорна гора" в мене асоціюється виключно з ним... Коли виїжджали з того бп, Пашка, напевно, був найщасливіший. Всі кидали монетки в канал, - ну, знаєте, є така прикмета, щоб повернутись. - Паааш (тоді вже хандра минули і він був в піднесеному настрої), йди ж кинь монетку. - ТИ ЩО??? Та ніколи в житті!! Вже в Скадовську він дзвонив і розказував як приємно ходити не по багнюці, а по асфальтованих доріжках, був в піднесеному настрої... А позавчора знову переїзд, і знову майже туди, де були. Пашка злився: - Наталя, тут такеее болотооо... - Та нічого, ти ж вже скоро на дємбєль. - Та де ж скоро??? Ще аж до травня! А сьогодні його вже нема. І ми з друзями сиділи сьогодні до третьої ночі, пили вино і сміялись... а в цей час Паша помирав... і все горіло... Буде розслідування, когось покарають, але його і п"ятьох його товаришів вже не повернеш. Моя мала сьогодні весь день плаче: Паша був першим, хто прийшов до неї в Тернополі, коли приїхав у відпустку, повів її в кафе, гуляв з нею по парку... Перша близька людина в її житті, яка загинула... І мозок відмовляється вірити, що його нема. І просять мене подзвонити його мамі... Паші було 34 роки, доброволець, вища педагогічна освіта, нежонатий. І в моїй пам"яті він залишиться таким, як на цьому фото: усміхненим, сором"язливим і дуже добрим. Світла пам"ять Паші і п"ятьом його товаришам.