Здавали порожні пляшки в Німеччині, сварились, втікали один від одного, разом спали музиканти з тернопільського гурту Los Colorados. 21 квітня колективу виповнюється 6 років. За цей час, кажуть „колорадоси”, вони добре притерлись один до одного, втім, кожен з учасників бодай раз, але йшов з групи. Зараз хлопці репетирують кожного дня і готуються до грандіозного концерту. Кажуть, що в шестирічному віці почувають себе першачками, тому й День народження відбудеться в шкільному стилі.„Зараз граємо щось веселе, бо дитинство було сіре, психіка травмована”ДОБА: Справжню школу пригадуєте?Сергій Масик:

Коли я йшов до школи, то був такий розстроєний, коли мені сказали, що це триватиме 10 років. Я думав, що сходив до школи на 1 вересня і всьо... Ростик Фук: А мені на перше вересня десятикласниця подарувала фломастери. То була рідкість – „совок”. Я ними так і не малював, було шкода, то ж подарунок, вони так і засохли... Сергій Масик: Я майже всю школу ходив у формі, ну, десь до шостого класу, потім форму відмінили, але всеодно всі одягались одинаково. То були такі джинси-мальвіни, мами їх возили з Югославії, всі в тих джинсах, в жатих куртках і в кросовках з різнокольоровими шнурками. Шнурки малювали гуашшю, вона була сильно ядрьона і воняла. А що, люди хотіли зробити життя яскравішим. А потім ти попадав під дощ і воно всьо так розтікалось... Тобто, форму відмінили, але по суті нічого не змінилося, всі ходили однаково одягнені. Ростик Фук: Вчився в школі №1. Першу вчительку звати Зіновія Пилипівну. Поліна Матвіївна викладала групу продовженого дня. Івана Петрівна вчила на домбрі музику. Від першого класу в мене ще сопілка була. Сергій Масик: То для того, щоб в дітей дві півкулі мозку розвивалось одночасно, бо там треба одночасно двома руками грати. Ростик Фук: В школі мріяв стати космонавтом. Сергій Масик: Я пам’ятаю, якийсь клас 5, питають: „Ким ти хочеш стати коли виростеш?” Всі кажуть льотчиками, космонавтами... Я кажу: директором. Мене питають: „Директором чого?” Я: „Байдуже, головне, що директором”. Я тоді поняв, що бути директором, це круто. Сергій Масик: В мене пік мудрості був десь в років 15, а потім пішло на спад. Ростик Фук: В мене так само. Сергій Масик: Просто починають працювати гормони і це вже всьо, а потім ще починаєш то всьо заливати алкоголем.... Ростик Фук: Зараз дивишся на школярок, шо не дівчина, то порно-модель. Сергій Масик: От ми з сірих дев’яностих, зараз граємо щось веселе, бо дитинство було сіре, психіка травмована. Сергій Масик: Я вчився в школі № 2, потім в №11, потім в №27. В другій школі в мене був директор Повар, тоді вже почались розмови про незалежність, почався народний рух, ми ті значки синьо-жовті робили самопальні, але формально був ше „совок”. Стирали все з радянських значків і перемальовували. Мене за то вигнали з піонерів. Директор мені казав: „Під тим синьо-жовтим прапором стільки людей вбили, а ти його носиш”. То був квітень-травень. Пройшло літо, в серпні - Суверенітет, я перейшов вчитись в 27 школу, приходжу туди, вже синьожовті прапори, а той самий директор з попередньої школи. Тільки він вже говорить про Шевченка, рух. То було дуже контрастно. Ростик Фук: Я йшов в перший клас, то мені розказували який кльовий Ленін, наступного року вже казали скільки людей через нього померло. А тобі 8 років і ти не знаєш, шо думати: то кльовий пацан, то казьол. „Ми сварились, як чоловік з жінкою, які прожили 10 років. Типу: а твоя мама така, а твоя мама така” ДОБА: За шість років ви ніколи не хотіли один одного забити? Ростик Фук: Хотіли! Вчора! Сергій Масик: Лесик (Лесик Драчук – ударні, ДОБА) хотів набити Ростіка, їхали з Києва. Ніхто не пам’ятає в чому там був прикол. А в Німеччині то взагалі, Ростік якось вже був пішов, зібрав рюкзак і каже: я йду пішки додому в Тернопіль. Коли ми їхати в Німеччину, то два дні пакувались, а тут за 5 вилин зібрався. А я був закрив двері і забув, де поставив ключ. Ростик Фук: Я навіть не пам’ятаю, шо то сталося, але хотів йти в Україну пішки. Вже стою вдітий, сумка, рюкзак, гітара. Присько (Руслан Приступа, - вокаліст, ДОБА) мене не пускає. Якраз мав 60 євро на дорогу, копаю двері. Так і заснув. Присько тоже. Сергій Масик: Приходить вночі Лесик, бачить: два тіла в коридорі, а Фук ще й в куртці, переступив через них – пішов спати. Отак ми там сварилися. Тих пів року в тій хаті, то ти собі не можеш уявити, виїзди – тільки по вихідних. А 5 днів ти сидиш в хаті. Ми би пішли кудась гуляти, але без кінця падає дощ, такого дощового літа вже давно не було. Але притерлись, розставили всі крапки над і, вияснили всьо, хто яку дулю в кишені носив. Ростик Фук: Ми сварились, як чоловік з жінкою, які прожили 10 років. Типу, а твоя мама така, а твоя мама така. Сергій Масик: В нас всі сварки як починаються: Фук починає кричати, шо він йде з групи, але то майже на кожній репетиції таке є. Якшо Фук такого на репетиції не сказав – чекай біди. Але кожен з нас хоч би раз але з групи вже йшов, але нічого, верталися. При чому Фук не йшов, а вже втік. Я біг за ним шо на стадіоні, хотів його ще набити, але не догнав, але він на другу репетицію прийшов. Ростик Фук: Бо ти вибаченя попросив. Сергій Масик: Так, щоби битися, то ше не билися. В нас є посередник – Присько, але він тоже з групи йшов. Ростислав Фук: Коли пити кинув. Сергій Масик: Він пішов з групи з поїзда. Я пішов з групи в поїзд, а Лесик пішов з групи в Амстердам в Німеччині. Лесик найкультурніше йшов з групи. Каже: я вам вже навіть барабанщика знайшов, щоб ви на мене не обіжались, я всі концерти відлабаю, всьо, шо запланували – зроблю, всьо під розписку. Сергій Масик: Присько вдома в Ходачкові „Лунтіка” дивиться. Може і сапає шось в хаті. В нього з живності тільки кіт і пес, хоч би якісь кури завів... „Тими фляшками було заставлено всьо так, шо лишався тільки маленький коридорчик, шоби пройти до холодильника Ростик Фук: В Німеччину не поїдемо більше, нас в Канаду кличуть, там природа така... Там в Канаді будемо грати для діаспори. В Німеччину не цікаво, бо знов будемо сидіти там ціле літо і кавери грати. Може поїдемо ще якось, не знаємо. Сергій Масик: Мені в Україні подобається, музика ментально близька до наших людей. Ростислав Фук: В Німеччині всі грають кавери, хтось здирає один в один. От виходимо, бачимо: Філ Коллінз, один в один, з тим чубчиком, навіть на барабанах на ліку руку грає. І шо ти зробиш: Філ Коллінз. Сергій Масик: Що найдивніше, то їм подобається. Ростик Фук: Ми вже всьо записали, сидимо на студії і той Місько, ну, Міхаель, (саундпродюсер) каже: „Я чув, в Україні така багата народна культура”. Ми так заспівали „Шабелину”, в чотири голоса, один одного страхує.. А той сидить, плаче, сльози витирає. А як включили ВІА „Ватра”, „Смерічку”, то той каже: я багато інді переписав, але таке я ше не рипну. Сергій Масик: Перше, що нас вбило в Німеччині, то там йшов той їхній голос країни, Voice of Germany, називається англійською і всі співають англійською. І виграла негриця, бо це політкоректно. Та американізація працює в повній формі. Азіатів багато, темношкірих... Ростик Фук: А ті китаяночки... і ти не скажеш, 15 років їй, чи 65... Отак виписав собі, одну-дві миску рису дав, а вона тобі айфон спаяла, джінси пошила, ше й вночі можна за цицьку злапати. Але вони, певно, маленькі. Сергій Масик: А в тебе руки дуже великі. Ростислав Фук: Бо негриця буде потіти, смердіти... Сергій Масик: В Німеччині пили ром і бренді. Ром – веселящий, а горілка – конфліктна. Було, що грали на те, хто побіжить в магазин. То ми з Фуком в мінус 10 ходили в шортах і тапках. Ми собі готували хавчик, щоб було по-українськи. Випустили „Смачніре кухи”. Харчувались кльово. Там по цінах м’ясо дешевше, ніж в Україні. Був прикол, що хотіли стушити гриби в сметані, а сметани в супермаркетах нема. Є шось такево, якийсь сир, є вершки, а сметани нема. Ми перепробували 10 різних штук поки знайшли то, шо не вурдиться на сковородці. Ростик Фук: В останні дні, вже як мали їхати, то в Руслана був День народження, зібрали всі пляшки, з тими великими торбами пішли здавати. Заробили 40 єро і справили такий День народження, шо Данія здригнулась. Пляшка від пива коштувала 8 центів, пластикова – 25, ну ясно, шо в нас від пива було більше. Тими фляшками було заставлено всьо так, що лишався тільки маленький коридорчик, шоби пройти до холодильника. На фляшках за півроку десь підняли 150 євро. Там здавати фляшки – дуже цікава забавка, такі автомати. Ростислав Фук: Там всі здають по фляшечці, а ми з тими сумками, черга за нами стоїт... Сергій Масик: Пластикові автомат зминає, а скляні – б’є прямо на місці. Жодної фляшки на вулиці там не знайдеш. Пробували фляшку від моршинської запхати, то автомат не прийняв. Записала Зоряна БИНДАС