Понад місяць в дорозі мандрівники Юрій Регліс та Іван Онисько. Хлопці одягнули вишиванки та полотняні штани і пішки босоніж вирушили з Ужгорода в Харків. З собою не взяли ні речей, ні їжі, ні грошей. Зараз мандрівники дістались до Тернопільщини і продовжують шлях попри дощ і холод.

З Малинища, що на Львівщині, хлопці дістались Почаєва. Через Кременеччину підуть на Рівненщину.

— Зараз з нами є ще Сергій і собака Боса, яка пристала до нас на Львівщині. Сергій йде за нами і співає будистські мантри, — розповідають хлопці в ефірі "Ух-радіо".

Мандрівники кажуть, що йти щораз легше, бо ноги призвичаїлись.

— Ноги поступово адаптовуються, стають міцнішими, за останні кілька днів сформувалась товста шкіра, її важко пробити, — говорить Юрко.

— В мене був досвід, я не міг уявити що таке мене чекає, ходив по склу битому, жодних пошкоджень, на цвяхах лежав, але по вугіллі розпеченому не ходив. Втім, коли ми зараз проходимо, то гарячий асфальт не поступаєтся вугликам, — додає Іван. — Часом зупиняються водії запитати, що ми робимо, куди йдемо. Хочуть підвезти, ми пояснюємо нашу концепцію, то часто кажуть, давайте вимкніть камери, можна в багажнику або що, але ми поки не ведемся.

Хлопці змогли адаптуватись і йдуть досить в швидкому темпі. Тому Харкова можуть дістатись швидше, ніж планували.

— Перші 10 днів ми йшли зі швидкостю 15 кілометрів на день. Потім наступні по 16. Наступні 10 по 20 кілометрів.  Завершимо десь орієнтовно на початку листопада, наприкінці жовтня.  Іван жартує, що готовий хіба взутисьв Харкові в тапочки Кернеса. Думали, де заночувати в Києві, то Іван хотів би заночувати у Vivienne Mort, а я би хотів у Віталія Кличка, — жартує Юрко.

Хлопці не взяли з собою грошей і ночують там, де застане ніч.

— Десь в третій часнині випадків у нас нема домовленостей. Ми приходимо в село і починаємо проситись. Буває, що дивишся по карті: о, село, думаємо, заночуємо, а то виявляється хутір і там 4 хати.

Окрім хлопців, люди приймають на ніч і собаку. Втім, пускати тварину до будинку хочуть далеко не всі.

— Ми з Босою не панькаємось особливо. Ночує, де прийдеться. В Кременці нас чекала 17 годин. Потім так зраділа, коли побачила, що порвала дощовик...

Попри осінній холод і дощі, хлопці планів міняти не збираються.

— Ми будемо йти босі, навіть якщо буде холодно, будемо утеплятись, можливо, якась термобілизна, але не взуємось, — додають.

До Івана днями приїхала сестра та мама. Вони привезли смаколиків. Сестра спробувала йти боса, правда, ввечері на п'яті побачила великий піхур. Іван жартує, що сестра так і не зрозуміла, навіщо хлопці влаштували мандрівку. Втім, вони це теж поки не зрозуміли.

За пригодами мандрівників можна слідкувати на сторінці PROSTOBOSO.