Тернопіль святкує 476 річницю заснування. Самобутнє і неймовірне за красою місто часто тепер називають «файним». Мабуть, воно й завжди таким було навіть в періоди неспокою.

Походження назви

Нинішню назву місто отримало 9 серпня 1944-го року за рішенням окупаційного режиму з Кремля. До того чотири століття один з трьох головних центрів Галичини називався в документах Тарнопіль, від прізвища засновника міста Яна Амора Тарновського. 

Вочевидь, ідеологи комунізму в Москві намагалися стерти історичну пам'ять. Змінилася не тільки одна буква у власній назві, а й вся історія походження міста. У шкільних програмах до 1991-го року розповідалось, що люди заселили теренове поле, а місцевість називали Тернопіллям. Багатьма дослідниками краю вважається, що терен дійсно ріс навколо поселення. 

Втім, достовірність першої версії походження підкреслюють польські міста-тезки Тарнобжег і Тарногруд. Вони теж засновані Яном Тарновським. У Домініканському монастирі Тарнобжега й похований засновник міста в Галичині.   

Ян Тарновський аж ніяк не вписувався в радянську ідеологію. Він був воєводою Краківським. До заснування міста керував польсько-литовським військом у війні проти Московії в середині 1530-х років. Завдавав московітам нещадних поразок біля Гомеля (сучасна Білорусь) та Стародуба (Брянська обл., РФ).

Переписування історії завше є невід’ємною складовою пропаганди окупаційних режимів. Ціль – погасити самостійницькі настрої у населення. 

Театральна площа, драмтеатр і ратуша


Чимало будівель, які мали для тернополян високодуховне, історичне та культурне значення,  знищені в період воєн, опісля комуною чи перебудовані під радянський стиль. А є й такі побудови, якими місто сьогодні пишається.  

Тим не менше, саме в 1945 році тогочасні архітектори розробляють вигляд центральної частини міста, яку в загальному ми бачимо сьогодні.

У газеті «Вільне життя» від 6 березня 1945 року №46 (693) український радянський архітектор Володимир Новиков (1904-1994) писав у статті під назвою «Яким буде відроджений Тернопіль»:

«Тернопіль в минулому в основній частині – місто тісноти. В ньому не було центра, вулиці надто вузькі, їх сполучення було дуже складним. Квартали міста були надмірно маленькими, будинки притиснуті один до одного. Така багата по своїй забудові вулиця, як «Першого травня» (нині Гетьмана Сагайдачного – прим.), складалася з трьох вузьких зламів, через що при незначному відносному рухові там часто траплялися нещасні випадки».

Під керівництвом цього архітектора якраз розроблена генеральна схема планування міста в перші повоєнні роки. Йому також належить розробка проекту будівлі Тернопільського  академічного обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, збудована в 50-х роках.  І разом з тим, належить ідея «розчистити» від забудови центральну частину Тернополя та створення площі, сучасна Театральна.

«Нами детально розроблений центральний район міста в композиції якого провідну роль відіграє нова площа з проспектом… На площі, розміром більше гектара, розміщенні нові будівлі – будинок Рад і драматичний театр. Вежа будинку Рад замикає магістраль, що йде на площу від вокзалу», – зазначав автор статті про генплан міста.  

Щодо «будинку Рад», складно зараз зазначити, яка саме будівля. Можливо, йде мова про нинішній житловий будинок на вулиці Грушевського, 1, де на перших поверхах ресторани. А можливо про школу №4, де тривалий час засідав обком партії.

Ратуша у Тернополі до приходу «совєтів», звичайно, була. Вона знаходилася на будівлі магістрату, який не встояв під час бомбардувань в 44-му. Залишки тернопільської мерії відразу по війні зрівняли з землею. Зараз те місце обмощене бруківкою, за якою спостерігає пам’ятник О. Пушкіну.

Як відомо, вже не один рік у місті точаться розмови про доцільність звести ратушу на будинку по вул. Шевченка, 21. Він був сусідом магістрату. 

Привокзальна площа

Територія перед залізничним вокзалом мала зовсім несхожий вигляд на теперішній час. Залізнична колія для товарняків проходила перед вокзалом.

За таке розташування радянські архітектори піддали критиці своїх попередників і запланували створення привокзальної площі у тому вигляді, яку ми знаємо сьогодні. А також, як свідчить запис В. Новикова, в перший рік по війні побудована залізнична станція «Товарна» у мікрорайоні «Новий Світ».
 

«Важливим архітектурним заходом буде також утворення площі  коло вокзалу. В свій час міське управління не рахувалось з інтересами населення і побудова залізничної колії для товарних операцій була припущена так, що відокремила місто від вокзалу. Зараз уже побудована і розвивається товарна станція в північному районі міста», – з тієї ж статті архітектора.



 Тернопільський став, гребля і американський млин

У міжвоєнний період тернопільського озера, як такого чистого не було. «Перлина» міста заростала очеретом, перетворювалася у болото.  Ідею створення озера аж ніяк не слід приписувати «визволителям». Насправді став може бути однолітком міста або й від нього старшим.  

Головним  творцем Тернопільського ставу є також Ян Амор Тарновський. Зведення першої високої греблі відбулося ще в далеких 1548-50 роках. За історичними записами, озеро було набагато більше, чим зараз. Нині його площа 300 га, колись сягала 400. Був на березі навіть американський млин.

Із «Географічного словника Королівства Польського та інших країв слов’янських», автори Філіп Сулімєрскі та Владислав Валевскі, Варшава-1892 рік:

«Тернопільський став… належить він до найбільших ставів у Галичині, довжиною 4 км, шириною 1 км. На південно-східній стороні лежить місто Тарнопіль, на південно-західній – Загребелля, далі на північний-захід – Кутківці, а ще північніше закінчується став у Пронятині; на  протилежному березі є Біла, од неї на північ Чистилів… Південний берег ставу замкнений греблею. На південно-східному куті греблі, де знаходиться американський млин, є поруч з млином відведений шлюз для води Серету, яка тече попід греблю. Із західної сторони греблі відкривається другий шлюз, під другим млином».
 

Занепадати Тернопільський став почав з Першою світовою. У міжвоєнний період вже польська влада не надто приділяла уваги водоймі, понизився рівень води, водного плеса було мало.

Архітектор Новиков звернув увагу, що відбудова ставка має велике значення для міста. Він, проектуючи нове планування Тернополя, вважав, що величезна болотиста територія є розсадником страшної хвороби.

«З часу першої світової війни Тернопіль втратив цей водний басейн. Це не тільки позбавило населення міста величезного рибного водоймища, але й чудового місця відпочинку і культурних розваг. Надто погіршав разом з ліквідацією водоймища санітарний стан міста. Величезний простір став розсадником малярії. Ми можемо і повинні позитивно вирішити це важливе завдання».

Відповідно, радянська влада задалася розв'язати проблему водойми. Але це сталося через десять років після розробки проекту. Тернопільський став відновлюють у 1956-61 роках, коли більше повноважень отримало місцеве самоврядування в «союзі» аж по смерті Й. Сталіна. Назвали став Комсомольським. Така назва трималася до відновлення Незалежності України.

Архітектори в 1945-му проектували також гідроелектростанцію, потужністю 200 кілоВат. Це ними зазначалося, як першочергове завдання. Однак, крім публікацій в газетах, далі «першочергова» справа не пішла.

Фото 1910 - 1914. Колекція Бібліотеки Інституту народознавства Академії наук України

  
Кінська Торговиця, що стала Майданом Волі, і вулиця Руська


За архітектурним проектом В. Новикова, Майдан Волі, а тоді площа Свободи, міг би стати науковим центром Тернополя. Він пропонував розмістити навколо площі технікуми (педагогічний, сільськогосподарський, торгівлі) і міську бібліотеку. Встановлювати пам’ятник «вождю Леніну» в центрі площі тоді такого задуму не було. Планувалось встановити монумент-бюст І. Д. Черняховському, який керував штурмом Тернополя проти німців.

Майдан Волі до приходу «совєтів» мав величезне значення для мешканців міста. Це було свого часу улюблене місце відпочинку. Зараз головні зібрання проходять на Театральній площі, а колись городяни збиралися на маніфестації там, де нині стоїть Данило Галицький. Організовували фільварки та фестивалі.

Майже до кінця ХІХ століття тут була Кінська Торговиця або просто Торговиця – великий ринок, збиралися купці з усієї Європи.  Згодом, тут засаджують дерева та кущі, формують сквер.   У 1883 році поляки дають назву «площа Собєського». В період ЗУНР названо площа Мазепи, потім поляки знову переназвали  майдан в честь Собєського. А вже весь радянський період – це площа Свободи з Леніним в центрі, якого знесли 8-го серпня 1990 року. Від 5 жовтня 2002 на тому місці пам’ятник Королю Данилу Галицькому.   

Залишив свій слід Володимир Новиков і на вулиці Руській. Саме в його Схемі планування  Руська запроектована широкою. Історичну забудову знищено боями. А будинки до війни були достатньо близько зведені одне до одного. Архітектор вважав за необхідне зробити більш «організований зв'язок» окремих районів з центром міста, розширивши магістраль за рахунок сторони з парними номера будівель.

Тривалий час після війни по середині Руської була пішохідна зона. Більше того, проект Новикова передбачав формування ще одного скверу в центрі міста, а саме вздовж цієї вулиці. Сквер мав би тягнутися від рогу сучасної вул. Шашкевича аж до вул. Танцорова.

Парафіяльний костел

Напевне неповним був би опис, якщо не згадати Парафіяльний костел Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Храм у неготичному стилі звели за кошти громади та міської казни у 1904-1908 роках. Внутрішнє оздоблення і вівтар оформила жінка, польський скульптор Яніна Райхерт-Тот. Допомагав її молодий художник Назарко. Але як склалася доля хлопця, того не відомо. Не знати, Назарко це ім’я чи прізвище, і чи був він тернополянином.

Величний собор того часу був найвищою спорудою Тернополя. Його вежа-шпиль сягала 62 метрів висоти.

Очевидці переповідали, що Парафіяльний костел під час бомбардувань у Другу світову менше зазнав пошкоджень, ніж Домініканський костел, нині Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. На Генплані міста 1945 року храм навіть був позначений, на відміну від Церкви Різдва Христового. Можливо, ця церква теж підлягала знесенню, але такої біди не сталося. Її ще по-іншому в місті називають Зеленою чи Середньою через пофарбовані у зелений колір куполи і розташування в середині міста. 

Саме у Церкві Різдва Христового зберегли окремі скульптури з Парафіяльного костелу, якого зруйнували в 1954 році. Відома краєзнавець Любомира Бойцун (1945-2015) у своїй книзі «Тернопіль у плині літ. Історико-краєзнавчі замальовки» писала:

«Дамоклів меч над парафіяльним собором завис у 1949 p.: акт обстеження визнавав, що костел в аварійному стані. Потрібен був металевий каркас для вежі і шпиля. Але справжня причина «аварійного стану» крилася у тому, що собор стояв у самому центрі міста, на очах у більшовицьких можновладців, для котрих це була не святиня, а просто «культова споруда». У доповідній записці уповноваженим Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР та УРСР зазначалося: «За генеральним планом відбудови і реконструкції міста Тернополя, затвердженим Радою Міністрів УРСР, вказаний костел підлягає знесенню, і на місці костела повинен бути центральний міський парк». Вирок було підписано. Виконання дещо затягнулося. Спочатку зняли вежу, хоч і довго не вдавалося цього зробити. А 1954 року в місті кілька днів лунали вибухи — підривали парафіяльний костел. У 1959 році до річниці жовтневого перевороту на цьому місці відкрили універмаг. Багато що із внутрішнього оздоблення костелу вивезли до Польщі. А частина горельєфів  хресної дороги та скульптура Мадонни збереглись у Середній церкві». 

Відбудова Тернополя 45-го і радянська пропаганда. Рекорд Стефанії Вертюх

Слід відзначити, що до відбудови Тернополя після війни долучалися багато жителів навколишніх сіл і районів, у більшості жінки. Відбудова починалася з розчистки цеглин зі зруйнованих будинків.

Це доволі активно висвітлювала на свою користь радянська пропаганда. Якщо вірити тодішній пресі, то жіноцтво Тернополя заслуговує на окрему відзнаку за відновлення обласного центру.

А поміж те, між сільськими радами сусідніх з Тернополем районів дійсно організовували так звані соціалістичні змагання за кращу участь у відбудові міста. Журналісти позитивно висвітлювали роботу сільрад-лідерів та не скупилися на слова критики про села-аутсайдери. 

Деякі публікації в газетах нині можуть викликати посмішку або ж навіть подив. Але в той час подавався зовсім інший формат новин.

Так, літом 45-го тодішній заступник голови Тернопільської міської ради Іван Зуєв писав у «Вільному Житті»:


«Кожен робітник, службовець і домогосподарка мають трудову картку, до якої заносяться години праці на відбудові і яку роботу виконано. Приклад на відбудові рідного міста подають працівники міської Ради депутатів трудящих. Завідуюча промисловим відділом міськради тов. Галич організувала бригаду домогосподарок і на розробці цегли виконує вдень по дві з половиною – три норми. Зав. плановим відділом тов. Цукор з бригадою домогосподарок на ті й же роботі виконує три норми».

Журналісти теж робили свої замітки.

«Днями домогосподарка Стефанія Свиридівна Вертюх – член бригади Ярослави Лотович, вибрала й склала за день 600 штук цегли замість 180 за нормою. Не набагато відстала від т. Вертюх і домогосподарка Йосифа Ширингер. Вона цього дня вибрала й заштабелювала 580 цеглин, Марія Гузар – 500 цеглин…»


Замість епілогу

Тернопіль, як величне місто манить своєю окрасою. Воно відоме авторитетом, патріотизмом, жителями, історією, архітектурою, озером. 

Та якою не була би радянська пропаганда, а вона була досить шкідливою, є все ж таки непохитна пам'ять. Є справжня історія, яку слід берегти. Є справжнє життя «файного міста».

Іноді бувають суперечки: громадськість проти влади, влада проти громадськості щодо нової забудови Тернополя. Що влада у місті, що громадськість, вони ж тутешні. Головне, щоб дбали за самобутність і вишуканість свого міста. Бо чим краще буде Тернопіль, тим сильніше любитимуть його мешканці.

Світлини минулого Тернополя використані з сайтів:

Мій давній Тарнополь,
Тернопільська обласна бібліотека для дітей