Якби так було, то оце б я жив на сьомому поверсі до сих пір, в той час як інші понастраювали пʼятиповерхові будинки під Тернополем. Крім цеї квартири маю ще дачу на 18 метрів з кухонькою маленькою. Більше не треба. До активної політики зараз не тягне. Всьому свій час. Зараз більше внуками займаюся – їх в мене пʼятеро. На літо забирав їх на Дніпропетровщину, в мене тьоща звідти. Маємо дачу за 200 метрів від Дніпра. Зараз повернувся в Тернопіль, бо внуки в школу пішли. Ранок в Тернополі починаю з пробіжки парком. Маю свій маршрут на 5 кілометрів. Трохи біжу, трохи йду – то вже залежить від того як почуваюся. Часто на дачу в Романівку їду – там сад хароший, теплиця. В місті часом з друзями старшими зустрічають, поговорити. Проїхав якраз всю Україну за рульом - тільки Каралєвська обвісила всьо від Криму і до Тернополя. А інших бігбордів нема. Вибори – без ажіотажу, тільки в нас з області якийсь виборчий полігон зробили. На тій же Дніпропетровщині, де я літом відпочиваю, все зовсім інакше. За політику при самій великій пʼянці не заговорять. Люди надіються на себе, думають про те, що мають працювати і заробляти. Хіба десь місцеву владу згадують – що от там яма на дорозі. В Тернопільській області другий виток підтримки національно-патріотичних сил. Перший був у 91-ому. „Рухівці” перемагали у всіх виборах - в міську раду, в обласну, в верховну. Пройшов певний час і люди розчарувалися. Бо голови „РУХу” пішли в СДПУ (о) до Медведчука. З народних депутатів, які тоді в Київ пішли, залишився в Тернополі хіба Колінець, і ше один з комбайновго заводу. Інші в Київ смоталися і людей забули. Так і зараз багато балотується таких, кому і Тернопіль і Тернопільська область по цимбалам – лише як трамплін, щоб вискочити кудись дальше. В чому зараз втратив Тернопіль, та і країна загалом – підготовка кадрів. Раніше на керівну посаду не міг будь-хто потрапити. Я особисто почав з роботи токаря на комбайновому, потім інженером працював, головним інженером з капітального будівництва, потім в облвиконкомі. Запросили в міськвиконком заступником, потім став головою. Зараз все по іншому. Я розумію, що мер – політична посада. Але ж він має команду професіоналів з собою привести. А кого приведе, як сам молодий? Приходить новий керівник – всю команду міняють, своїх беруть. Так не можна - команда має залишатися. Міським головам зараз легше – в них поняття такого нема, щоб в місті зарплату не виплачували пару місяців. Мене як в 1998-мому обрали, то вчителям по пів року не платили. В колектив не можна було прийти  - зразу претензії: за що я маю сімʼю годувати? Ми рік працювали, щоб цю ситуацію стабілізувати – потім вже почали щось інше робити. Мені закидали нерозумну приватизацію - кінотеатри, готель Тернопіль. Але то розказували люди, які в економічних питаннях не розбираються. Ви уявіть – стоїть величезний пустий готель, на який з міського бюджету тратяться гроші, в той час люди зарплати місяцями не получають. Так само два кінотеатри – в один ходить сім чоловік в сутки, в інший - вісім. То чи погано, що їх приватизували? Там якісь робочі місця появилися, міська рада отримує податки, орендну плату. Треба було б зараз ще два кінотеатри? Чи в „Перемогу” зараз багато людей ходить? Той й же готель і зараз би полупустий був, якби під офіси кімнати не здавали. Мені в 2002-гому перед виборами, коли я головою НДП в області був, совітували: Візьми, з Порошенком домовся, Ющенко пожме тобі руку, і все буде добре. Але то б не порядно було. Виходило б - здав всіх своїх, бо захотів бути головою. В 2002-гому якраз появилася „вільна преса”. „Репортер” про мене такого понаписував – що я і там собі шось приватизував, і там. Люди і повірили. Потім зрозуміли що то не так, але вибори пройшли. Було обідно, бо хороша команда працювала. Я народився в селі на Полтавщині – мати звідти була. Середовище українське. Прізвища - Кучеренко, Удовенко. Після війни була в нас поштальойнка – єврейка, то з сусідніх сіл прибігали на живого єврея дивитися. Так само приходили слухати чоловіка, який з Харкова приїхав, і по російськи говорив. Проблему мови політики навʼязують, насправдні її нема. На тій же Дніпропетровщині, хтось російською, хтось українською говорить – яка різниця. Моя думка така: українською має говорити чиновник і, що найважливіше,  викладатися в вузах. Якраз вузи і сформують українське середовище. В нас же в Тернополі так потихеньку зникли чотири російські школи – ніхто не давив. Тому що вузи були українські. Батьки думали куди буде дитина поступати, відповідно і школу вибирали. Якщо в вузах зараз почнуть викладати російською, то в людей зникне стимул говорити і вчити українську. За один два роки роботи влади в місті дати їй оцінку – неможливо.   Сергєй Надал отлічнєйшим образом, я навіть позавідував йому, вирішив питання навколо ринку. Там же стати було неможливо, через ту хаотичну торгівлю. Гарно також цей чемпіонат зробив. Шемчук трохи грошей підкинув, трохи з бюджету – гарно все провели. А от по мікрорайонах проблеми є – головне це з підʼїздними путями. Міській владі, щоб люди ще раз їй довірилися, треба в цьому напрямку працювати. Бо якщо швидка не може до дому підїхати, колеса бʼє, то це не діло. Що памʼятник незалежності навпроти театру поставили – то Надал добре зробив. Те місце ще з 87-88 років, коли РУХ починався, запамʼяталося всім – там збиралися бабки і пісні українські співали. Як той памʼятник виконаний - питання. Але це таке: зараз всі будуть казати що поганий. Пройде пʼять-сім років, вже будуть казати що хороший. Колись так з памʼятником Шевченка задалбували. Казали – поганий. Наш вождь, мол, достоїн кращого. Почали вже місце вибирати краще. Одна партія каже – там, другі – там. Третій не витримав, каже: Давайте поставим його на колеса, і будем возити де ви хочете. Одну неділю там – іншу там. Це ж все політика. Стоїть же памʼятник до сіх пор і всі довольні. Мені колись таку фразу сказали: Івано-Франківську і Львову повезло, що під час війни їх не розбомбили, а Тернополю повезло, що розбомбили на ніц. Місто ж збудоване з нуля. Нема проблем з аварійним житлом. Зараз багато інформації появляється, що Івано-Франківськ хороше місто для життя. Місто яке пʼє воду з Дністра, де вверху по течії Стебник – не може бути нормальним для проживання. Менталітет в тернополян зараз не той. Колись місто було настільки чисте, що як кинув бумажку, зразу зроблять зауваження: „Да шо ж ти блін робиш? З Дедеркал явився, чи шо?”. За той час коли я працював головою виконкому, ми пройшли стотисячний і двохсоттисячний рубіж населення. При мені більше ніж 50% житла в Тернополі збудували. Я відходжу від того поняття чи та, чи інша влада щось робить в Україні. Насправді багато чого робиться. Їду в машині, ― гарні розвʼязки поробили, дороги. Тільки той хто не хоче, не побачить цього. Або візьмем сільське господартсво. Хто колись думав, щоб збирати по 80-90 центнерів з гектара? Та коли б збирав 40 – героєм соціалістичної праці зробили б. А зараз збирають по 90. На Тернопільщині одна з кращих земель в Україні. Вже вкладають в сільське господарство гроші іноземці, тепер пішла переробка – є перспектива області. Кажуть що Тернопільщина – найбідніша область. Але тут найбільше машин, і найбільше житла будується. Всі працюють десь за кордоном, а будують в Тернополі, ― на всякий случай. Звязують перспективи з Тернополем. А чи будуть ті перспективи в міста? Хто хоче купувати квартири зараз – хай підіжде адміністративної реформи. Ціни впадуть в два рази. Андрій ЯНОВИЧ