Витратив 15 годин і 27 гривень, - кореспондент ДОБИ проїхав електричками з Тернополя до Києва (фоторепортаж)

Кожного дня з Тернополя вирушають десятки електричок. Якщо є час і терпіння – приміськими потягами можна доїхати навіть до Луганська. Журналіст ДОБИ вирішив добратися з Тернополя до Києва виключно електропоїздами.

Починаю свою мандрівку о 4 ранку. Сідаю в електричку Тернопіль-Волочиськ. Попри очікування у вагонах досить багато людей, в більшості це пенсіонери та люди, що їдуть до Хмельницького на ринок. Більшість одразу умощується спати на дерев’яних лавках. Сусіди – ціле жіноче покоління, тобто бабуся з донькою і внучкою, які їдуть з Великих Гаїв до Хмельницького на закупи. Спочатку жінки обговорюють вчорашні телевізійні шоу, згодом розповідають про односельчанку, яка зарізала сусідку і втекла до Франції. Бабуся регулярно викрикувала фрази «Та бодай би тебе», «Боже», «Йой», чим відверто заважала спати іншим пасажирам. Найцікавіше починається тоді, коли один із чоловіків, на вигляд любитель алкоголю, відмовляється платити за проїзд контролеру. Працівник залізниці довго просить чоловіка, але у відповідь отримує удар в голову. Йому на підмогу прибігає партнер і вони обоє таки утихомирюють хулігана. О 5:30 поїзд прибуває до Волочиська. На електропоїзд до Хмельницького довго чекати не доводиться. За 15 хвилин у Волочиську встигаю перекусити і прогулятися пероном. На вулиці сонячно, більшість людей у вагоні їдуть на роботу до обласного центру. Ближче до Хмельницького вільних місць не залишається, студенти стоять у проході. Одразу помічаю різницю у вимові, багато людей спілкується суржиком. Хвилин десять їдемо попри Хмельницький ринок і о 7:30 прибуваємо на кінцеву станцію. Моя наступна електричка відправляється о 9:20, тому вирішую погуляти містом. При виході з вокзалу, туристів зустрічає Богдан, на честь якого і назване місто. Одразу збоку Національна академія Державної прикордонної служби України, курсанти підмітають і фарбують паркан. Дороги у Хмельницькому нічим не кращі ніж у Тернополі, тому влаштовую собі пішу мандрівку. О 9:20 сідаю в електричку Гречани-Жмеринка. В Хмельницькому в поїзд сідає дуже багато людей, проте вже на перших зупинках більшість виходить. У вагоні залишається троє залізничників, декілька пенсіонерів і циганка. Час від часу проходять продавці усіляких дрібниць, згодом заходить бородатий чоловік і виконує дві пісні Висоцького. Прибуваємо до Жмеринки. До наступної пересадки є дві години, тому йду обідати. Перше враження – гнітюче. Величезний вокзал, з безліччю лабіринтів, в яких холодно і моторошно. Біля вокзалу помічаю велику кількість кафе, біля яких стоять п’яні чоловіки. Знайомлюсь з трьома дівчатами, які влаштовують невелику екскурсію і радять сфотографувати їхню знаменитість, пам’ятник Остапу Бендеру. Подейкують, Остап Сулейманович колись казав: «Останнє справжнє місто на землі – Жмеринка». Проте пам’ятник виявився на реставрації в іншому місті. Взагалі, вся Жмеринка стилізована під залізницю, оскільки представників цієї професії більше ніж половина населення. Місто вже давно є вузловою станцією, на якій поїздам міняють локомотиви. У привокзальному кафе, на стінах безліч картин з поїздами та паровозами. О 13:20 вирушаю до Козятина. Тих, хто прибуває на станцію Козятин, зустрічає бронепоїзд. Його встановлено тут на довічну стоянку на згадку «про бойові й трудові традиції козятинських залізничників». Місцевий вокзал колись вважався одним з кращих у царській Росії. На будівлі зберігся напис «Казатинъ», саме так називалося місто за царя. Як розповідають жителі, тут зупинявся навіть сам Микола ІІ. Як і в Жмеринці, на вокзалі помічаю пам’ятник Володимиру Леніну, який тут точно не бував. Зважаючи на те, що ввечері у Києві маю справи, вирішую сісти на швидкісну електричку. Потяг ззовні повністю однаковий зі звичайним пасажирським, проте в середині розташовано ряд крісел, таких як в літаку. Робимо зупинку лише у Фастові і о 19:40 прибуваємо в Київ. Загалом на поїздку витрачаю майже 15 годин і 27 гривень. Швидкісним поїздом їхати набагато зручніше і швидше, проте декільком людям, які мають час і бажання, мандрівка принесе багато позитивних емоцій.   [gallery link="file" order="DESC"] Текст і фото: Артур БОБРИК  


Євген Мельниченко

Опис відсутній


Читайте також