Молодий львівський гурт "Шосте чуття" розпочав свій міні-тур по Західній Україні. Перше місто, в якому музиканти дали концерт — Тернопіль. Хлопці кажуть, що їм дуже подобається запальна тернопільська публіка. Міша Бучковський — лідер гурту  та його команда музикантів: басист Влад, клавішник Тарас, барабанщик Арсен і гітарист Юра розповіли ДОБІ про свої концерти, подорожі, пісні, захоплення та мрії.

Починалося все із школи. Ми з Тарасом разом навчалися і грали у шкільному ансамблі "Віа". Потім почали вчитися у вищих закладах Львова і вже почали створювати гурт. Раніше був інший склад, але  третій рік поспіль ми виступаємо у цьому складі музикантів. Загалом "Шосте чуття" існує п'ять років.

Перша репетиція наша була в гуртожитку комерційної академії. Нам виділили апаратуру, оббивали "обпісяними" матрасами стіни, трохи смерділо, але було весело.

Сидів я у гуртожитку і думку гадав, як то назвати гурт, бо перед тим ми називалися "Фобія". Але зрозуміли, що наша музика не відповідає назві і треба змінити її під наш стиль. Я сидів перед комп'ютером і з космосу мені прилетіла думка назвати "Шосте чуття". Фільм я не дивився той, тому не з цим пов'язано. Просто інтуїція зі мною завжди йде по житті і якось одразу виникла така ідея. Подзвонив до друзів, розказав їм, вони сказали, що подобається.

Був у нас концерт на площі у Льовів на підтримку футбольного клубу "Дніпро". За пару днів до того, мене почало боліти дуже сильно горло, забрала "швидка" через високу температуру. Лікар сказав, що співати не можна, бо я йду на великий ризик. Але мене завезли на сцену. Вона мене лікує, таке враження, що коли я там — то я прийняв якусь таблетку, що одразу додає сили. Тоді все пройшло успішно.

Було ще таке, що ми давали концерт в Луцьку, вийшли на сцену, а Арсен забув палички. І там ще й музичних магазинів не було. Він повертався до Львова за ними. Першу пісню без нього грали.

Два роки тому, за день до мого день народження ми їхали давати концерт у Івано-Франківську. По дорозі в нас зламалася машина. Тарас був за кермом і каже нам, що авто не їде. Ми їхали серед поля, автомобіль взагалі зупинився. Всі повиходили, щось там "риються" в капоті, я світив телефоном. І тут дивлюся на годинник і бачу, що через дві хвилини в мене вже почнеться день народження, а ми серед поля стоїмо. Коли вже "стукнула" 12 година ночі, то хлопці почали стріляти хлопушками і вітати мене, але хтось з них (досі не признаються, хто саме) вистрілив нею мені в око. Я просто плакав від болі. Вони подарували мені годинник із гербом України. Я завжди кажу, що такий є лише в мене і Парасюка. 

В нас є така традиція, якщо хтось ображається чи немає настрою, то грає в куртці. Також перед концертом ми збираємося всі до купи  і як ті мушкетери ставимо руку на руку і кричимо :  "Раз, два, три — "Шосте чуття" назавжди".

Крім Тернополя, ми хочемо ще дати концерти в Луцьку, Чернівцях, Києві, Хмельницьку і у Франківську. Ще ведуться переговори з Одесою і Рівним. Перший концерт в цьому складі ми давали в Тернополі та й взагалі тернополяни шикарні люди. Нам тут дуже подобається. Ми сюди приїжджали під час Революційних подій, щоб підтримати тернополян.

Дуже часто пишуть фанати слова вдячності за виконані пісні, які їм допомгли при якигось життєвих проблем чи рішень. Звісно, що більше пишуть дівчата і нам приємно знати, що наша творчіть викликає якісь думки та переживання в людей. Це надихає нас до того, щоб далі писати і розвиватися.

У нас 95 % пісень про кохання, ці почуття нас надихають, тому переважно такий і є репертуар. Хоча ми маємо пісні про Революційні події, про свободу. Тобто, те що ми відчуваємо — про те і пишемо.

Одного разу, сиділи ми на репетиції, до нас забігає наш друг-продюсер і каже, що до нього написали з Америки і запрошують нас на їхній фестиваль. Ми були тоді дуже здивовані і раді, вже домовилися про все, але через Революційні події нічого не вийшло. Було шкода, але ми надіємося і віримо, що ще підкоримо Америку.

В такій ситуації, яка створена зараз у нашій країні — ми повинні об'єднатися і не просто говорити, а щось робити. Почати змінюватися, бо все приходить від людей. Навіть, якщо ти куриш, то не кидай цигарку посеред дороги, а знайди спеціальне місце і викінь туди. Побачив якийсь папірчик на землі, то підніми його і кинь у смітник. Недавно в мене випадок був, коли я йшов по вулиці і побачив сліпого чоловіка. Дивлюся, що він стоїть і чекає поки машини проїдуть, я підійшов до нього, зупинив автомобіль і допоміг перейти дорогу. Ми повинні це робити і не соромитися навіть підійти до того п'яного, який ледь живий лежить на землі.

Ми всі найкращі друзі між собою і дуже багато часу проводимо разом поза концертами, турами і репетиціями. Буває, що просто підемо всі кудись "потусити", посидіти і повеселитися. В нас немає такого, щоб кожен жив своїм життям, бо всі ми знаємо багато один про одного, допомагаємо і підтримуємо.

В містах, де виступаємо, любимо відвідувати якісь заклади і дивитися на різні пам'ятки архітектури. Кожне місто унікальне і має такі речі, яких немає в інших. За цим дуже цікаво спостерігати. Наприклад, в Тернополі завжди прогулюємося біля озера і любимо поїсти в пабі "Файне місто".

Ми стараємося йти своєю течією, але є й такі гурти, творчість яких ми поважаємо. Дуже подобається "Океан Ельзи" тим, що вони роблять для України і те, що вони навіть закордоном співають українською мовою і їхньою музикою там все рівно захоплюються. 

Зараз ми дописуємо свій третій альбом. Чомусь так виходить, що свої альбоми ми видаємо вкінці року. Логічно було б їх презентувати на початку, але в нас виходить навпаки. І тому складається враження, що альбом там 2015 року, а залишається лише пару днів і тому вже автоматично його переносимо на 2016 рік. Цей останній хочемо дописати і презентувати вже на 2017 рік.

Раджу всім, хто б хотів займатися музикою — мріяти і все робити для того, щоб ці мрії здійснилися. В цій справі є дуже багато неприємних моментів, але не потрібно зупинятися. Грати, грати і ще раз грати! Це справді важко, але якщо ти бачиш перед собою ціль — то, напевне, всі ці перешкоди зникнуть, якщо у тебе буде велике бажання її добитися.