Спільний блог Миколи Шпаковського та Ростика Фука

На всьо можна бути слабим, але найгірше – то на голову. Во туйво Славко Жданів з Тютькова, жи ходит в облягающих ружових штаньох, як був гімняром ше той хпав на ґаламіну з третого пльонтра, бо так хтів повикабелюватисі і показатисі перед дівками, жи годен далеко порскнути на тамтійво штахета біля каплички – то тепер має страшну хоробу, балакає задом наперед, хоть і на столяра добре вчивсі, Михалко Дристів не дась ми збрехати. То ше таке, але люди зачили мовити, жи він навіть на бабів не дивитьсі, а більше липає на корови, кури і кози. Тай через то сусіди з ним не здоровкаютьсі, бо вже було всілєке. І невіть люцких єндиків вилапував собі під ковдру, казав, жи читає їм байки. То невіть трахтористи не хочут му в тім році зворати город. 

В нас після того як Любця Дмитришачка вийшла удачно заміж до Тернополя за того білобрисого ведучого з Тіві Чотири і стала Мукомелою, то дохтора так і не привозив ніхто. Ше як шось просте сі стане, як-то зуба вирвати чи понос може який, то їздимо в Гримайлів до їдного фельдшера по фамілії Худобяк. А як вже тре пендицита чи ґрижу вирізати, ну чи може по-жіночому шось сі проконсультувати – то прошу дуже пендзлювати до Скалата в медсанчасть. В нашім селі ніколи дохтори чось надовго сі не затримуют. Вже каждого року голова сільради відправляє під розпизку вчитисі до Тернополя в медичний по дві-три дівулі, і каждого року вони сі знюхуют з неграми і жадна додому сі не вертає, а їде туда до них в невістки. І хоть би єдна з тотої Африки листа відправила, або на празник запросила ближчу родину. Може вони їх там з’їдают, чи може перепродуют в глухіші села?

Але наші бабиска то такі шпарівні, жи хоть до рани прикладай, загоїтьсі як на псови. Їдна Нуська Баранова як була поїхала на Польщі за чийомсь бабцьом дивитисі, а сама зналасі на піґулках, то все підсипала ї до кампоту снатворного. Тай та бабцє спала як дитина – двайціть годин на день, би та не мішала ї ходити на льоди, по-нашому то морозиво. Ну то ше не всьо, бо Нуська приїхала на тіво заробітки з якимсь гуцулом Йваном, на Гуцулії там кажен другий то Йван, потігнула го туда, думала, жи сі скоро розпишут, ну там будут може дітиска, хата, машина, завтрайший день, а він си там рухом знайшов на двайціть років молодшу за ню. А які порошки йому сипати – то вже не знала, капала кров з середного пальця і пацір молила, і на дорогі гіпнози ходила. А ніц не помогло. Вернуласі назад масажі в сауні на Веселівці робити. Бо там хоч шось помнєцкає, а часом і її якого масажа перепаде.

В Ягільниці жиє Танька Коцюкова, фист ладна ґаздиня, на шьвата все має повну хату гостий. Спочатку слухала Тіматі, потім ходила три роки на сопілку, заким не злапала ґерпеса від вчителя, то мама зо скандалом забрала її звідтам і та зачила грати на дримбі. Як підросла, то навчиласі дуже файно всіляке їдло готувати – качку з ябком в сраці, перец фарширувати тим самим, шо і голубці, щуку зі сливками замість вочей і ше там всілєке. Але найбільше любила квашені вогірки. Вони їй все дуже добре заходили під кагор і під маккаву, а як засмакуєш з пивом – то як сідр. Тай шось позатамтого літа зле їх позакручувала, ну і парканайціть слоїків сі зіпсуло. А вона того не знала і на Конституцію понесла то всьо на сільский стадіон людий задурно вгощати. Там був великий празник, навіть ті з Тетильковец бахурі приїхали грати. Чоловіче, як зачили всі гості по полях бігати, за сраки триматисі, якоїсь хабази шукати, би присісти. Хто на цвинтар за дідову фіґуру сховавсі, хто в поле в кукурузу… Але казав Стьопа агроном, жи тої весни ніц вже не тре було пригноювати, бо того добра на три роки хватит. Воно то може і добре, але потім півсела в Чорткові лікувало поноса, то гет з літака кидали лікарства, бо боялисі заїхати в той сморід.

Є такі люди, жи як не срачка – то пердячка. Всьо їм горит, але вони нічо не вспівают, а всьо їм треба і тре то вже. То вже як підут до шпиталю лічитисі на горло, шей до других дохторів зайдут сі збадати, бо так перестрашені слабі на калідорах всім рекомендуют. Бо той файний, а той послухає про всі біди в життю, хоть і має по всім місті дорогші аптеки. Во Сташка Пукова як пішла до гініколога на віртальот, де би вона знала, жи то буде таке, той дохтор ї сказав най вилазе наверха, заки він вдігав в каптьорці ґумові рукавиці. То вона не тим боком вилізла, бо привикла, жи її чоловік навчив лігати на груди, писком в подушку. А той не пойняв, шо то сі робе, шо то на него сі диве, тай клацнув знимку, виставив десь в тернети і пішло. Її чоловік Миросько почив сі судити з том лікарньом, зломав дохторцьови ногу в коліні, але зато той став великим фотографом в чорно-білій ґазеті «Пан плюс пані». І такво та Сташка присіла на корвалоли, бо перед цілим селом було встидно, жи таке сі стало, з хати виходе тілько вночи, з фонаріком. Тай сповідатисі вже їзде до вобласти, перед своїм ксьондзом тєжко шось балакати, бо він тожи то видів, хоть і знає, шо природне – то не гріх.

І такво бідна людина ніґде не навчена як то йти до дохтора, шо здіймати, на який бік лігати – вічно в тій поліклініці на ню накричат, бо все шось не так. Та як вони там такі мудрі, то най видадут книжечку якусь, де би писало, жи як йдеш до вокуліста, то ліфчик знімати не обовізково, як вломала си ногу, то не забудь її побрити і колготки здоймити, бо так ті пришпандьорат ґіпс, жи ні туда і ні сюда. І ціни не забути вписати, кому яку взятку тре дати, а хто цукорками бере. Ну а вже як ліг до лікарні, то мусиш дружити з медсестрами. То такі янголята, жи і утку принесут, і підітрут, і підмиют, а як дуже сі хоче, то за десіть гривнів зроблят файного масажа на те місце, жи фест сі чірхає. Але ліпше до шпиталю не попадати, бо там всяке сі діє. Як приїде хірург в понеділок на операцію з хрестинів, то може і перепутати шо відрізати. Во як в Любка Мокрого була ґрижа, то він му півноги вгаратав аж за коліно, бо прочитав, жи то гангрена. Такі мают почерки, жи самі на другий день не годні розібрати. Тому, люди, лікуйтесі самі. Пийте чаї з мняти і жьвіробою, їджте городину і ябка, то й будете здорові, а ті дохтори най самі себе лікуют, може хоть троха на собі сі навчат…