і докупляв необхідний екіп і спорядження. День 21 червня став для мене особливим тим, що я вперше офіційно перетнув кордон. До цього в мене досвіду подорожей такого формату не було, тільки одна поїздка по Карпатах та Закарпатті. Маршрут був приблизно, як виявилось дуже приблизно, продуманий за допомогою карт Гугла. Фактично першою зупинкою стало село Чагарі Спочатку я планував їхати через Чернівці, проте практично в останній день змінив рішення на користь Хотину. Дуже вже хотілось подивитись на знаменитий замок. Тож перетнувши Дністер. Далі по плану була Молдавія, серед пунктів перетину Сокиряни і Мамалига вибрав останній варіант і невдовзі я вперше перетинав кордон. Молдавія зустріла добротно полатаними дорогами, а трохи далі і шикарним автобаном на Кишинів. Повз мене пролітали якісь озерця, міста, села, іноді мотоциклісти, традиційне вітання і процес намотування кілометрів на одометр. Нічим особливим Молдавія не вразила, проте дороги і їхні ДАІшники всі на однакових викрашених на американську манеру „Дачіях”, залишили враження, що молдавани перебувають набагато ближче до Європи ніж ми. Спробував сфотографувати доблесних ДПСників Молдови, але вони пригрозили мені штрафом в 500 лей. Перша моя ночівка була запланована в родичів в Бендерах, там я пройшов придністровський пост, формально не виїхавши з Молдавії, оскільки ніяких Молдавських постів по дорозі більше не було, і виїзд в паспорт мені ніхто не поставив. Прокинувшись повний енергії і бажання продовжувати свою авантюру, вирушив на Одесу. В якомусь населеному пункті назустріч мені з-за повороту виїхав мотоцикліст, якого я зупинив. Так відбулось моє перше знайомство в подорожі. Це виявився немолодий італієць Джіджі, який подорожував по тих краях на своєму BMW. По досить пристойних кримських дорогах, відмовившись від спокуси проїхатись по південному узбережжі Криму, я підвечір добрався в Керч. І тут якось так важко і сумно мені стало на душі, вже майже 23, я чорт зна де, один, далеко від дому, не ясно, де буду ночувати. Але тут побачив хлопця з величеньким рюкзаком і примотаним збоку карематом, що заходив на пором. Коли він проходив повз мене, я його тормознув запитанням, що ти за турист такий. Він виявився автостопщиком, який їхав з якоїсь комуни хіпі звідкись з району Казантипу в якусь аналогічну комуну в район Анапи. Трохи поспілкувавшись на поромі вирішили ночувати разом на російській митниці порт Кавказ. Розпитавши митників про те, де можна зупинитись на пляжі, і знявши в банкоматі трохи рублів, він, на моє здивування умудрився розміститись з своїм не маленьким рюкзаком на моєму навантаженому мотоциклі, докотились до з’їзду на пляж. Поки я ставив палатку, мій партнер розвів вогонь і ми скинувшись на вечерю, макаронами з його сторони і кільками в „менструації” з моєї, нормально повечеряли. Викупавшись в морі погрузились в сон. В пацана був атлас автомобільних доріг і я, прикинувши маршрут, вже не дивуючись тому, як можна їхати вдвох і з двома рюкзаками на груженому мотоциклі, вирушив на Анапу. Там я попрощався з своїм випадковим попутником і потулив на Краснодар. Там помітив що в мене трохи зігнулась рамка кріплення правого кофра і замок кофра добре не заходить в зацеп з рамкою. Для виправлення ситуації потрібна була якась труба або ломик. Я зупинився біля магазину автозапчастин, побачивши припарковану поряд ямаху. Власником виявився продавець даного магазину, який в момент знайшов потрібну мені річ і притримав мот поки я рівняв рамку. Потім він дав мені на дорогу кілька стяжок, і як в воду дивився, вони справді мені дуже пригодились. Я наближався до П’ятигорська, і разом з тим наближався вечір, я побачив з’їзд з траси і за кілька метрів надибав гарне місце для ночівлі. Залив кип’ятком свою мівіну, зробив з фляжки кілька ковтків полинової настоянки, яка розтеклася по тілу приємним теплом, і втикнувши в вестерн – «відкритий простір» з Кевіном Коснером, проте не додивившись через виснаження батареї на найцікавішому місці, вклався спати.Ще трохи проїхавши, я побачив біля своєрідну ятку з кавунами і динями, при чому вона була розташована далеко від якихось населених пунктів. Мені раптом дуже захотілось кавуна і я підійшов, щоб купити якусь половинку, але продавець виявився добрим і вгостив мене безкоштовно. Ранок знову потішив чудовою сонячною погодою. Я, згорнувши свій міні циганський табір, знову вирушив в дорогу. Пробираючись через трафік П’ятигорська, помітив в лівому дзеркалі мотоцикл, махнув рукою показуючи на узбіччя і включивши поворот зупинив мот. Моєму здивуванню не було меж коли поряд зупинилась дівчина в рожевій курточці і в рожевих кросівках на чорній сібіерці, з рожевим бантиком на дзеркалі. Гарненьку мотоциклістку звали Мілана і, познайомившись, поговоривши і пофоткавшись ми роз’їхались кожен в своєму напрямку. Перед Владикавказом я вперся в якись КПП де мене успішно тормознули і відправили на тест алкоголю, хитрий апарат показав в мене 1,47 проміле. Тут я зрозумів що попаду на гроші, головне питання було - які. „Мєнт” взяв папірець і накалякав на ньому цифру 1500, ну не так воно вже і багато подумав я але вирішив поторгуватись. Збивши ціну до 1300 я витягнув свої рублі і почав відраховувати зазначену суму, але тут відбувся несподіваний поворот подій. „Мєнт” сказав, щоб я заховав ці папірці, він мав на увазі не рублі, а долари. В мене відпала щелепа, я відповів що в мене нема таких грошей навіть приблизно, він мене поляка,в щоб я ставив мотоцикл на штрафмайданчик і він забирає в мене права, але оскільки витягнути з мене більше ніж я мав було неможливо, довелось йому задовільнити свій немалий апетит 2300. Полякавши мене тим що тут в Осетії багато криміналу і можуть забрати мотоцикл, віддав техпаспорт і я, відчувши бажання швидше проїхати цю країну і швидше потрапити в Грузію, сів на мот і дав по газах. Скоро опинився у Владикавказі, напитавши найближчий банк, зняв ще трошки готівки, і невдовзі вперся в Російську митницю. По старій добрій традиції, митники затіяли перезмінку, але, дочекавшись коли відкриють шлагбаум, заповнивши всі форми і побігавши по віконечках, я виїхав з території Росії. Кавказ виглядав приголомшливо, височезні гори, швидкі ріки, роздивляючись навколо і часто зупиняючись для фоткання пейзажів, я побачив одинокого мотоцикліста що рухався назустріч. Це виявився 58-річний агнглієць Террі, який подорожував на якомусь кросового типу BMW, ніколи раніше таких не бачив. Повправлявшись в ламаній англійській, ми сфоткались на пам’ять і наші дороги повели нас кожного до своїх пригод. Проїхавши нічийну територію, два стрьомних тунелі, і пофоткавши пейзажі, я добрався до грузинської митниці. Там все пройшло на диво швидко. Грузія зустріла легеньким дощиком, хаосом ремонту дороги з купою працюючої техніки, і горами, що зникали десь в білих хмарах. Тут я уявив себе матьорим ендурастом і, ставши на підніжки, потулив біля 40 км/год, обганяючи самоскиди і легковики. Раптом попереду яма, я з дурі зажав переднє гальмо, колесо заблокувалось і я успішно видерся переднім колесом на велику купу каміння, що було на узбіччі, застиг в позі напівлежачого пам’ятника мотоциклісту, який робить віллі. Мот врятували дуги безпеки, мою ногу кросовий черевик. Спуститись з вершини виявилось не так просто, я після чергової спроби з’їхати з постаменту таки сильно смикнув мотоцикл і, не втримавши його ваги, успішно завалився в інший бік прямо на дорогу з болотом і калюжами. Позаду мене зупинився великий самоскид, його водій допоміг підняти мотоцикл і я, проїхавши кілька метрів, зупинився на узбіччі, щоб оглянути техніку. Один з болтів кріплення рамки лівого кофра був відсутній. Тут і мені пригодились стяжки. Через кілька кілометрів побачив грузинських далекобійників, які ремонтували головку фури на узбіччі. Тут я отримав необхідну технічну допомогу, один з них попросив сфотографуватись на мотоциклі. Заглибившись далі на Грузинську територію, побачив на узбіччі трайк і мотоцикл з латвійськими номерами. В трайку відвалилось крило і його водій попросив в мене викрутку, я звичайно не відмовив. Поки латиші вовтузились з трайком до нашої інтернаціональної компанії приєдналось ще два турки на бандосі і тенерці. Закінчивши з ремонтом, поспілкувавшись і пофоткавшись, ми попрощались і розїхались. Намотавши на одометр ще парканадцять кілометрів, я побачив біля дороги будівлю, поряд з якою стояла картонка з чарівним словом — мойка. Оскільки я і мотоцикл були не надто чисті після перевалу, ми прийняли душ з кершера, і я, поцікавившись цінами, вирішив залишитись там на ніч. Ларі в мене не було але були 20 доларів і рублі. Можна було розрахуватись ними і цей варіант мені підходив. Ніч коштує 20 ларі. 20 доларів це біля 30 ларі, тобто ціни досить приємні. Запаркувавши залізного коня під навісом, я переніс свої речі в кімнату і пішов в душ. Настав момент скуштувати грузинську кухню, я замовив хінкалі, які готувались поряд в казані на вогнищі. Це справді було дуже смачно. Наситившись я відправився спати. Наступним пунктом призначення, виявився монастир на березі водосховища, поблукавши біля нього, я зайшов всередину помолитись. В передмісті Тбілісі прийшла пора заправитись, я, вибравши заправку, яка виглядала поцивілізованіше, звенув на неї, за бензин я завжди старався розраховуватись карточкою, тримаючи на всяк випадок невеликий запас готівки, та й ларі в мене все одно не було. Заливши повний бак на 21 ларі, я віддав кредитку заправщику, він понатискав кнопки на терміналі, картка, пін-код, виїзджає чек, і тут мужик, схоже, вилаявшись по-грузинськи, бере мобільний і починає кудись дзвонити. Виявилось, він помилково заміть 21 ларі, вбив в апарат 210 і з картки зняло цю суму, що було видно і по чеку. Питання вирішилось в кілька хвилин, поговоривши, мабуть, з шефом, він тяжко вибачався і віддав мені здачу готівкою. Так я отримав готівку, відпала потреба шукати в Тбілісі банкомат, цих грошей мені вистачило на всю Грузію, і я з задоволенням витратив їх решту на коньяк, вино, чачу і подарунки рідним і друзям при виїзді з країни. Тбілісі красиве велике місто, але мене не полишало бажання швидше вирватись на відкритий простір. Така тенденція переслідувала мене протягом всієї подорожі. Виявилось, що поза великими містами я почуваюсь набагато вільніше і краще. Я взяв курс на сонячне Батумі. Минувши Кутаїсі я знову зустрівся з турками, які вже починали грузити сібіерку на фуру з турецькими номерами, а пілот нервово трусячимися руками підкурював сигарету. Причиною ДТП з його слів стала корова на дорозі. На рахунок корів, то Грузія стосовно їх недоторканості, мабуть, поступається тільки Індії. Вони вільно розгулюють по дорогах і абсолютно не звертають уваги на інших учасників руху. Спочатку я думав знайти якийсь мотель в Батумі, але десь за 20 км. до міста побачив шикарний пляж і зрозумів, що хочу ночувати саме там. Оскільки Батумі було поряд, і до заходу сонця часу було достатньо, вирішив швиденько там відмітитись і повернутись назад. Проминувши узбережжя, де тренуються майбутні Каладзе, я наближався до місця призначення. 6-й день за кермом і, пройшовши бойове хрещення Кавказом, нарешті почав справді отримувати задоволення і по максимуму закладати мотоцикл в поворотах. Коли перевтілення в Валентино Россі почало наближатись максимально, я таки не розрахував радіус одного крутого віражу і мене винесло на зустрічну смугу. Абсолютно закритий поворот, машин немає, увага прикута до дерев з-за яких зір вловлює бампер зустрічної машини. Враження, що тіло приймає рішення швидше за мозок, перекладаю мот на інший бік і по узбіччі зустрічної смуги проїжджаю повз кілька автомобілів, потім повертаюсь в свій ряд, і гонка продовжується, навіть злякатись не встиг. За перевалом видніється Батумі. Мене все ж магнітом тягнуло на той магічний пляж, де була намічена ночівка. Подолавши перевал, я скотився з асфальту на узбережжя і почав розкладати пожитки. Тут до мене підійшли кілька грузинських хлопців, вони відпочивали на пляжі, познайомились, пофоткались, пригостили мене печеною картоплею і пивом, під яке наша розмова про Грузію, Україну, авто, мото, футбол і т.д. затягнулась до настання сутінок. Далі по плану Сванетія, от тільки куди їхати, я мав дуже приблизне поняття. Добрався до портового Поті, знайшов там інтернет-кафе, і порадившись з адміном, проклав в Гуглі подальший маршрут, і там роздрукувавши його, рушив далі. На горизонті переді мною знов почали виднітись гори, перевал, кусок офроуду по дорозі ,що будується, і я в Сванетії. По селах помітно що цивілізація ще не надто сильно туди добралась, старенькі будиночки, пасіки, ще більше корів на дорогах. І це все при ідеальному асфальту і модернових поліцейських дільницях.тТак я поволі доїхав до того, що хотів там побачити, Сванська вежа, в якій виявився музей. Піднявшись нагору, і роздивившись експонати, вирушив далі по своєму маршруту, але доїхавши до наступної заправки, виявилось, що мені доведеться повертатись, тому що маршрут я проклав через територію Осетії, і місцеві мені сказали, що туди мене не пропустять. Я вирішив не перевіряти цю теорію, і, оскільки час відведений на подорож збігав, потрібно було лягати на зворотній курс. Виїхавши в Кутаїсі на Тбіліський автобан, оскільки вже вечоріло і швидкість на автобані теж значно зросла, зупинився, щоб одягнути куртку. Поряд на капоті машини влаштували трапезу троє грузинських хлопців, довівши що грузинська гостинність це не вигадки, вони запросили мене до імпровізованого столу. Це виявились двоє братів і їх друг. Один з братів живе в Нью Джерсі, вони ганяють машини з США. Забравши чергове авто з Поті, вони гнали його на в Тбілісі. Я поцікавився ціною на розмитнення тої Хонди CRV, сказали що біля 800 доларів. Нам би такі тарифи. Доїхавши до Мцхети вже в темряві, я з’їхав з автобану і поставив намет в першому ж місці. Зранку, вирушивши в напрямку Хрестового перевалу, побачив мотоцикліста який фотографував, пейзажі. водосховища. Ним виявився москвич Костя Розов, він повертався з подорожі навколо Чорного моря. Далі нам було по дорозі і я отримав дуже цікавого попутника, адже Костя подорожував по Латинській Америці, Індії, підкорив багато вершин, включаючи Ельбрус, досвідчений лижник-фрірайдер, пише статті в мотожурналах. Такому початківцю як я, було що послухати на привалах. Далі вирушили разом, на обід зупинились в розрекламованому мною готелі, і було б злочином побувати в Грузії і не спробувати справжній грузинський шашлик. Традиційно заїхали на оглядову площадку, яку я пропустив при в’їзді через проблему з кріпленням кофра Вже на виїзді з Грузії, Костя запропонував сходити на льодовик, який виднівся поряд. Ми з’їхали з дороги, де я другий раз приложив мотоцикл на бік, переїзджаючи через рівчак з болотом, рівчак переїхав, а далі стабілізувати мот так і не зміг, правда, швидкість погасив майже до нуля і все пройшло без наслідків. Перетнувши кордони, ми зробили привал на березі якоїсь водойми, і, добравшись ввечері до П’ятигорська, зупинились на ночівку в запропонованому і перевіреному мною раніше місці. Костя віз з Болгарії флящину ракії, яку ми з задоволенням приговорили під час вечері, під цікаві розмови. Зранку похмілля не відчував, зате охопила дика лінь. Наступного дня доїхали майже до Ростова, де пообідали в придорожній кафешці, попрощались, і рушили, Костя на Москву, я на Ростов і Таганрог. Далі кордон, ніч в комфортному готелі в Маріуполі. Я вже в Україні, але додому ще більше 1000 км. Рушив в напрямку Запоріжжя, побачив село з цікавою назвою Пробудження, вирішив сфоткатись біля знаку, проте, схоже, я ще не зовсім пробудився, при з‘їзді на обочину, яка виявилась дуже слизьким шаром пилу з гряззю, після дощу я третій і, дай Бог, останній раз, приложив мотоцикл. На цей раз мені зірвало замок кріплення кофра, і довелось стягнути кофр стяжкою, а палатку прив’язати шнурком, який я взяв в друга в Одесі. Раніше це мене б здорово засмутило, але в ході подорожі якось трохи змінилось ставлення до таких ситуацій. Я і мот в нормі, можна без проблем їхати далі, а решту вдома відремонтується. Далі був напрям Запоріжжя — Дніпропетровськ — Кіровоград — Умань — Вінниця.