Пенсіонер Василь Кузік зі села Гніздичне, який мешкає сам, просить допомоги, щоб полагодити дах. Чоловік має величезну господарку і 40 сотих городу, ділянку засаджую щовесни, стоячи на колінах. Попри проблеми, чоловік любить квіти — вдома влаштував справжній маленький зимовий сад. 

Про чоловіка розповіла голова Збаразької райради Світлана Боднар.

— Чоловік звернувся до мене з проханням допомогти полагодити дах на своїй старенькій хаті. Розповів, що сім’ї немає, отримує мінімальну пенсію як інвалід, а відтак самотужки впоратися з проблемою не може. Пан Василь зустрів на подвір’ї, бо саме порався біля корови з телятком. Чоловік, якому 63 роки, насправді виглядає набагато старшим – спрацьований і замучений життям. Розповів, що батька-фронтовика не пам’ятає, бо він рано помер через поранення, отримані на війні, матері не стало як був у 8-му класі, — розповідає Світлана Боднар.

Пан Василь має сестру, але вона живе із сином та невісткою, на Кременеччині, хворіє, тож зарадити братові і допомогти не може.

— Треба було на кусок хліба заробити, працював в колгоспі, там годували, платили копійку, — часто повторював Василь Павлович під час спілкування, — а тепер важко, бо я здоров’я не маю, господарка велика — корова, гуси, качки, індики, 40 сотих городу біля хати, який на весні на колінах засаджую і так само на колінах сапаю. Найважче одному садити і збирати врожай картоплі. Дещо з городу, з живності продаю. Купують люди в селі або везу на базар. Якусь копійку на матеріал, щоб перекрити хату, я ще зберу. Треба буде, то й худобину продам. Але прошу сільського голову чи районну владу допомогти знайти бригаду майстрів, які замінять черепицю і прогнилі балки, бо сам я цього зробити ніяк не зможу.

Світлану Боднар вразило, що по-спартанськи облаштованій оселі одинокого сільського чолов’яги повсюди стоять вазони і що особливо — деякі з них рясно цвітуть на підвіконнях, як у дбайливої господині.

– Я дуже люблю квіти, — каже селянин, — ця любов від мами передалася. Спочатку сестра доглядала і пересаджувала вазони, а тепер я.

На запитання чому не знайшов другу половину і не створив сім’ю відмахується, а тоді відверто каже:

— Жалкую, що не одружився. В молоді роки бідував і думав лише як себе прогодувати, тож не наважився створити сім’ю, робив тяжко від рання до ночі в колгоспі за шматок хліба. Якби була нині жінка та діти — жив би по іншому.