Талановитий співак, телеведучий, продюсер, музикант, композитор, лідер гурту "Нічлава" та колишній учасник гурту "Скрябін"  — Андрій Підлужний, який народився у Тернополі і став відомою особистістю у світі музики та телебачення. Про свої виступи, телепрограми, пісні, людей та погляди на життя він розповів ДОБІ.

В дитинстві я не любив музику, точніше в мене на першому місці був футбол. Музика — це була ініціатива мами. Вона працювала кардіологом на швидкій допомозі 40 років і я часто з нею їздив на виклики в якості санітара. Тепер вона відома письменниця і автор вже двох дитячих книжок. Зараз готує нову збірку, "втираючи мені носа".

Мама примусово записала мене на клас гітари. І я завжди мав при собі папку із сольфеджіо, яка мене дратувала, бо я ж тоді ходив на тренування і серед футболістів виглядав трішки дивно. Але коли ми зустрілися з хлопцями через деякий час, вони були змушені визнати, що сміялись передчасно.

У Тернополі був колись перший в Україні джаз-клуб "Нічлава", у якому завжди грали чудові тернопільські музиканти такі, як: Леонід Новосельцев, Володя Іваніцький та інші. Мало хто знає, але ці хлопці колись в Німеччині отримали найвищу нагороду в номінації джаз-музики "Золотий Лев". Співласник цього закладу Юрій Лазаренко запропонував мені зібрати власну команду. Ось тоді я і створив "Нічлаву Блюз" 2 лютого в 1992 році.

А перед цим я грав у інших групах: "Телефон D7-5" і "Горе Переможеним". Цікавий випадок трапився зі мною в гурті "Чорний мандрівник", лідером і гітаристом якого був Ігор Пелих (потім відомий на всю країну телеведучий і шоумен, мій кум та чудовий товариш). В тій команді я грав на бас-гітарі. Одного разу, під час чергової репетиції, всі хлопці пішли палити (я тоді не палив, правда в житті палив цілих 25 років по 4 пачки на день), я залишився і почав співати одну пісню. Хлопці прибігли з двору з питанням: "А хто це співає?". Після цього випадку Ігор Пелих став басистом, а я вокалістом.

Одним з перших поп-гуртів в Україні  були "Канікули", а фронтменом і лідером був тернополянин  Анатолій Крохмальний. Всі дівчата від нього неймовірно шаленіли. Він розповів мені багато про шоу-бізнес, який існує в Києві, про його світлі і темні сторони. А тим часом "Нічлаві-Блюз" запропонували взяти участь у відбірковому турі на фестивалі "Червона Рута 93". Ми отримуємо путівку і з гуртом "Анна-Марія" їдемо підкорювати Донецьк.

На той час повністю русифікований Донецьк заспівав разом з нами вічний хіт і молодіжний гімн "Вставай Сонце". Від 1993 по 1996 рік гурт "Нічлава Блюз", а це я, Юрій Луговий, Костя Тараненко і Анатолій Макара, здобули 8 музичних нагород, 4 всеукраїнські і 4 міжнародні. На одному з фестивалів в тому ж Донецьку "Вітер зі Сходу" ми отримуємо Гран-Прі та приз в 50 тисяч купонів. І саме там ми вперше познайомилися зі Скрябіном.

Після виступу до мене підходить такий двометровий чувачок у в'язаній кофті по коліна із незвичайною зачіскою, схожою на гніздо ворони. Він нагадав мені домовика Кузю, а другий хлопець — Скруджа Макдака, це був Ростік Домішевський. Вони тоді підійшли до нас і Кузьма каже: "Ну пацан, таково, дивися, прікольно лабали...". Мова у нього була дуже смішна з купою діалектів. В 1994 році я вперше записав із Скрябіном пісню "До смерті й довше" і вже від того часу ми були нерозлийвода з Андрієм. Все це тривало довгих 10 років. За цей час ми записали дуже багато пісень і створили безліч проектів.

З приводу пісні "Спи собі сама" хочу навести слова Кузьми з інтерв’ю газети "Пост Поступ":  "Спи собі сама" — "...стара пісня Підлужа. Мало не билися, поки я вмовив змінити текст. Змінили. Не побилися. Заспівав кожен по-своєму. Як чув. Як жив...". "Мовчати" — це пісня витягнута з системного смітника. На робочому столі я знайшов видалені файли. Я награв по верху на гітарі декілька мелодійних шматків. Потім десь до обіду разом з Кузьмою написали текст, а через день отримали схвальну відповідь від Ірини Білик і її згоду заспівати пісню в дуеті. В одному з альбомів пісню "Мовчати" виконую я і Андрій.

У вільний від роботи та інтриг час ми з Скрябіном дуже круто розважалися. Це було шалено смішно і драйвово. Наслідком наших "дурінь" є народження альбому "Вафлі", або "Спатанка" з її безумовним хітом "Натаха". Ми страшенно любили переодягатись, домальовувати собі вуса, прищі і бороди. Кузьма грав Пушкіна, а я був Дантесом.

В 2004 році у нас відбувся конфлікт, я вважаю що це був наклеп, а Кузьма повірив. Я так і не зміг його переконати в зворотньому. Після того до дня смерті я його так і не бачив. Бувало таке, що ми могли бути на одному й тому ж концертному майданчику, але навіть випадково не зустрічалися. Найбільша містика в тому, що він загинув на мій день народження 2 лютого. В той день мій хороший товариш фронтмен  "Другої ріки" Валерій Харчишин сказав: "Прощай Кузьма, з Днем Народження  Андрій Підлужний".

В мене були жахливі почуття, бо в мене була мрія з ним зустрітися і поговорити, обійняти його, потиснути руку. Мені розказували, що і він цього хотів.  Він цілий місяць після смерті не покидав мене, приходячи до мене вночі. Кузьма вставав дуже рано в 6-7 годині ранку. Він був «вічний двигун» чи вдома, чи в концертних турах і приходив в номер, коли всі ще спали та сідав позаду. От саме це відчуття його присутності я відчував в ті трагічні дні. Я собі кожного вечора перед сном планував запитати його в сні: "Що сталося?". Я запрограмовував себе перед тим, як заснути. Кожного разу зустрічав його там в знайомих і не знайомих декораціях. Коли я питав: "Андрій, що тоді сталось?", він посміхався і зникав.

Смерть Андрія досі не дає мені спокою. Я чудово знаю, як він водив авто. Він завжди казав, коли ми разом їздили: "Навіщо мені радіо, якщо є Підлуж". Ми об’їздили з ним купу країн, міст і сіл. Кузьма знав машину краще, ніж самого себе. Він міг закритими очима її розібрати і зібрати назад.  Машина Андрія це був танк і купляв він її спеціально на всі випадки життя, тому для мене дивно, що він так загинув.

Я вважаю, що Кузьму "вбили" політики. Політичні тури відірвали від творчості багатьох музикантів та гуртів, особливо, потужним був вплив, коли працювали з "Озимим Поколінням", бо там було пряме втручання в тексти і музику. На той час запрошували російських політтехнологів, які були гуру НЛП, а це нейролінгвістичне програмування, кодування психіки. Доходило до того, що вони казали: "А давайте зробимо ляльку Кузьми і будемо роздавати на концертах".

Політика це як "Мафія", залізти заліз, а вийти не маєш права. От і Кузьмі було важко, він залишився не по своїй волі наодинці в 2004 році, бо всі друзі від нього відвернулися. Натомість Андрій виправив ситуацію з часом і вже на Майдані  був в перших рядах, допомагав і їжею, і грішми, одним з перших став допомагати бійцям на початку війни.

Я розпочав кар’єру телеведучого в  1994 році. Це була програма "Бомба". Запам’яталось перше інтерв’ю з Кузьмою у ванній, наповненій водою. Ми собі сиділи там, балакали про життя, я прав шкарпетки. Це було смішно.  Також був проект на 1+1  — "Хочу, можу і буду" з Ольгою Герасимюк. Довгий час я працював на М1. Після Сашка Положинського зайняв місце ведучого в програмі "Новіе Русскіе Горкі" в образі діда Андрона. Пізніше було вечірнє розважальне шоу на М1 "Молочні брати". Напарником моїм був Ілля Мітько з гурту «Лепреконси» з Білорусії. Там ми взагалі "дуріли по повній". Це була суцільна імпровізація з гумором, приколами і навіть сексом.

Згодом мені запропонували бути продюсером телеканалу "СІТІ". Я повністю придумав концепцію каналу з 77 проектів. Сам керував 4-ма проектами і одним з яких був конкурс телеведучих "СтарСіті",  де кожен від 15 до 55 років міг спробувати себе в конкурсі телеведучих.

Після Революції Гідності я повернувся в Тернопіль. Думав, що зміню щось в рідному місті чи на телебаченні, або в молодіжному творчому секторі, але мого досвіду місту не потрібно. Я не переймався, адже подібне "відношення" було завжди від часу заснування гурту "Нічлава Блюз". Потім випадково зустрів свого  знайомого з 11 школи Юру Федуника, поспілкувались, погомоніли і він запропонував мені співпрацю. Це  навіть і близько не моя сфера, але я погодився і досі не шкодую. Він має в Тернополі декілька магазинів теплотехніки, де я реалізовую свої ідеї і навики в новому для себе амплуа.

В Юри — велика сім'я, він має двох хлопчиків Віталіка та Мішу і дві донечки Поліну і найменшу звати — Квітослава. Коли її ніжно кличуть, то називають Квіточкою. Мені це настільки подобається, що я вирішив, коли матиму дочку, то теж так назву. В них дуже приємна атмосфера вдома. Видно, що вони люблять один одного і поважають. Діти надзвичайно талановиті, вони не мають взагалі вільного часу, танцюють, співають і ввечері грають в хокей.

Я планую і надіюся в майбутньому мати таку ж сім'ю. Мені здається, що щастя саме в дітях. В мене є син від першого шлюбу — Давид. Він вже дорослий мужчина, йому 17 років. Я дуже хотів синочка і доля мені подарувала його. Чорнявого, з карими очима, дівчата бігають за ним табунами. Він надзвичайно талановитий, чудово співає і, як Бог дасть, досягне більше від тата. Можливо, ще знайду собі свою другу половинку, часом мені її не вистачає, а деколи думаю як Омар Хаям:

Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало;
Два важных правила запомни для начала:
Уж лучше голодать, чем что попало есть;
Быть лучше одному, чем с кем попало.

Молодим виконавцям я б рекомендував використовувати всі можливості, що дає час, бо зараз їх дуже багато. Навіть користуватися інтернетом, поки він ще безкоштовний. Потрібно їздити на різні фестивалі і всюди пропонувати і пробувати себе. Кузьма, наприклад, завжди був вічним двигуном. Він ніколи не дрімав, рано прокидався і завжди щось робив. Це я вже не хочу бути відомим і привертати на себе увагу, а молодь зараз може багато чого досягнути!

Хоча ні, я ще "Хочу, можу і буду!". Нещодавно в мюзиклі "Різдв'яні історії з Тіною Кароль" на каналі 1+1 прозвучала моя нова пісня "Віра, Надія, Любов" у виконанні Тіни Кароль. Це вже п’ята моя пісня в репертуарі цієї чудової української співачки. І зовсім скоро заспіває мою нову пісню: "Знаєш?" тернопільський співак, колишній лідер та вокаліст гурту "Мен Саунд" Володя Трач.