Купив їх касету випадково в Хмельницькому на базарі. Відтоді я пам’ятаю змінив імідж і почав цікавитися музикою.

Через якийсь час, я зустрівся з Нестором Мамчуром, вирішили створювати свою групу. Перша пісня була банальною, але дуже успішною, про втрачене кохання.

Перший наш виступ відбувся в ПТУ біля Центрального стадіону. В залі сиділо 40 хлопців, яким явно не подобалося, що їх залишили після уроків і заставили слухати нашу музику. Руки тремтіли, слова забували.

Потім ми організували в Тернополі велику вечірку, запросили багато друзів з різних областей України. За декілька годин до початку, ми взнали, що в залі навіть немає сцени. То всі репери, носили з «Дружби» в Центр дошки, монтували сцену. А приїжджали до нас за «Дякую».

Під час виступу в «Анастасії» всі люди в залі раптом почали плакати. Виявилося, що якийсь «гопнік» кинув всередину димову шашку. Одного хлопця навіть забрали в лікарню, в нього була астма чи щось таке. З сльозами на очах ми закінчили святкування вечірки в честь першої річниці гурту.

Музику пише виключно Стас, слова – кожен собі. Постійно радимо щось одне одному, вносимо зміни в куплети. Все ж таки гурт , як не як - колективна робота.

Коли в групі нас залишилося троє, Стас поїхав вчитися до Києва. Він два роки поспіль на вихідні приїжджав до Тернополя на репетиції. Два дні не виходили з дому, не знаю як сусіди витримували постійний шум. Зараз він живе і працює в Києві, на репетиції тепер до нього їздимо ми.

Якось нам на одному музичному форумі написав режисер, який на той час навчався в Голівуді, Андрій Приймаченко. Йому сподобалася наша музика і він зголосився зняти для нас безкоштовний кліп. Вже відзняли з ним чотири кліпи, через місяць почнемо знімати п’ятий.

В кліпі «Звалюю» було задіяно більше 100 тернополян , друзі з Києва, а також довлелось задіяти чорношкірого іноземця , що погодився нам допомогти, він вдало доповнив кадри в лікарні в якості лікара з клізмою.

В 20-ти градусний мороз, на протязі трьох днів, ми знімали кліп «Падаєм вниз» .Термоси гарячого чаю , валянки  та теплий одяг не спасали від страшного переохолодження. Проте, як на диво, ніхто не захворів, відбулися незначними обмороженнями ніг.

Колись в Жмеринці вийшли купити поїсти і не помітили як наш поїзд почав їхати. Ми з сумками доганяли наш вагон, ледь встигли заскочити всі. Правда з купленого врятували тільки дві пляшки пива.

В Івано-Франківську якось ми вийшли з поїзда і до нас причепилися цигани. «Дядя дай денег», їх десь штук 10 було. Раптом Стас, який цікавиться фокусами, поспорив з циганкою на дві гривні, що він вміє літати. Циганка дала дві гривні, Стас показав їм дуже примітивний фокус. Вони реально всі повірили, що він справді літав. Гроші ми їм так і не віддали.

Запам’ятався виступ в клубі «Колізей» в Вінниці, де вхід коштує 30 гривень, а вихід – 60. Один лисий дядько підійшов до нас і накрутив собі, що Стас – це Тіматі. Поставив йому пиво. Коли нам вже тре було бігти на поїзд, почались проблеми на виході через зайві пункти в нашому рахунку. Але підійшов отой лисий, сказав що Тіматі образити не дасть і вирішив всі питання.

В Львові виступали разом з Dj Dlee, який став популярним завдяки дружбі з Тіматі. Через тиждень після того концерту він потрапив у смертельне ДТП.

Одного разу нас запросили виступити в Черкасах. Ми приїхали на концерт, а публікою виявилися панки, готи і рокери. Організатори видно не знали навіть яку музику ми співаємо, просто подивилися на схвальні відгуки в Інтернеті. Але виступили ми успішно, всі нас підтримували і аплодували. Коли йшли до машини, то міліція зробила «живий» коридор, боялися, що нас можуть побити.   

Зараз люди часто питають чому ми не випускаємо нових пісень, чи група ще взагалі існує. Все нормально, зовсім скоро ми випустимо чотири нових пісні, розпочинаємо знімати кліп разом з гуртом «На відміну від». Створюємо сайт. Одне слово, працюємо.

Текст: Артур БОБРИК