"Сьогодні вранці. Студенти, 5 курс... Дівчина Мар'яна тихенько витирає сльози. Питаю - в чому справа? - Мене покинув чоловік... Сьогодні вранці зібрав речі і пішов з дому. А у нас маленький синочок, 7 місяців... Він сидить з ним, поки я на заняттях. - Ви що, посварилися? - Та ні, він вчора весь день дивився телевізор, як убивають людей... Вночі майже не спав, а вранці зібрав наплічник і сказав - я на роботу. Куди? Він вже 6 місяців не працює, сидить з малим. Потелефонував, що вже в поїзді, їде на місце служби, у військову частину, звідки демобілізувався. Сказав, що не може зараз сидіти вдома... Як він міг? Він залишив мене з дитиною! І в сльози - він мене покинув! Ну і що я мала казати? Вийшло щось приблизно таке: - Негайно витри сльози і починай пишатися чоловіком. Сама подумай, як він гляне в оченята синові, коли той виросте і запитає - тату, а що ти робив у дні, коли по наших стріляли? Сльози потроху почали висихати. - І вже зараз пиши СМС: "Кохаю. Пишаюся, що у мого сина такий батько. Ти найкращий. Молюся за тебе і твоїх друзів. Чекаю." Отак починався цей день..."