Тернополянка Анастасія Ганджа створила свою домашню кондитерську "Настя Спекла", яка стала популярною серед жителів Тернополя. Дівчина пече унікальні торти, макарони, кекси та ще багато оригінальних десертів. Про улюблені смаки, роботу, людей, відпочинок, випічку та подальші плани вона розповіла ДОБІ.

Як і у більшості жінок, поштовхом до готування в мене стала декретна відпустка. Зараз багато хто під час такої родючої пори відкриває у собі приховані таланти, про які й не підозрювали. Я почала читати різні блоги, готувала спочатку основні страви, а з часом перейшла на випічку. Паралельно цікавилася й фотографіями, щоб свої вироби викладати в "Інстаграм", таким чином ознайомлювати людей із своєю роботою. 

На початках, я пекла лише для друзів і рідних, а потім вже дзвонили незнайомі люди і питалися чи я б могла зробити щось на замовлення. Так і розпочалася моя плідна праця у кондитерській сфері. Зараз беру таку кількість замовлень, яку можу реально виконати в своїх обмежених умовах. На жаль, моя кухня маленька, тому печу рівно стільки, щоб все встигати і це не впливало на мої буденні справи.

Я маю своє бачення того, як я печу і рідко йду на компроміси, коли там просять, наприклад, мастіку зліпити. Я принципово цього не роблю, бо працюю в своє задоволення і стараюся брати такі замовлення, щоб мені було цікаво їх виконувати. Велику роль відіграють фотографії, бо тут я теж маю свої погляди, як гарно сфотографувати те, що спекла.

Звісно, що за нас вже елементарні речі придумали, той самий бісквіт, тому коли експериментую із рецептами, беру за основу вже готове, а потім сама поєдную, додаю, забираю, готую і з цього виходить щось новеньке. Багато рецептів дивлюся на іноземних блогах, спілкуюся з колегами з інших країн. Під час участі в конкурсах з'явилися друзі з Росії (ще до всіх цих конфліктів), з якими ділилися досвідом і вдосконалювалися. Практика, практика і ще раз практика. 

Крім випічки, я ще виховую донечку, якій 5 років і займаюся спортом з чоловіком. Поки дитина в садочку, я стараюся максимально все зробити, вона в мене проявляє вже цікавість до моєї справи, але я не дозволяю їй щось сильно допомагати мені, бо все ж таки роблю для людей. 

Коли приходять вихідні, то рідко печу щось для себе, бо тоді вже менше всього цього хочеться. Буває таке, що чоловік інколи ображається, але коли готую макарони, то стараюся декілька відкласти до кави. В мене найбільший критик — мій чоловік. Деколи хочеться підтримки, а він каже, що там треба було зробити по-іншому, а тут взагалі погано. Він по-доброму критикує, я це розумію і мені це дуже допомагає.

В майбутньому мрію відкрити свою кав'ярню, але зараз у нас така економічна ситуація, що для малого і середнього бізнесу дуже важкі умови і якщо ти не маєш знайомих, які б тобі допомогли, а я сама з Одеси, то дуже важко розпочати свою справу. Сподіваюся, що колись назбираю капітал і таки невеличку кав'ярню відкрию, щоб там можна було випити каву з тортиком чи просто взяти собі додому випічки.

Я колись співпрацювала з "Карма Кавою". В мене тоді було менше замовлень, пекла печеньки і кекси, але з часом з'явилося настільки багато охочих, щоб я їм щось індивідуально готувала, що часу на улюблену кав'ярню вже не залишилося.

Назву так званої домашньої кондитерської придумав мій чоловік. Мені спочатку хотілося якось банально назвати на англійській мові, щось пов'язане з "Bakery". Чоловік був проти і казав, що так всі називають, має бути на українській мові. Ми подумали собі й зупинилися на простому і очевидному. Хто спік? — Настя спекла. Так і з'явилася назва.

Просять зробити макарони й жителі інших міст. Я придумала такий метод, щоб їх запаковувати в коробочки і вони цілими були доставлені. Бувало, що просили і люди з Польщі, і з Чехії спекти, коли проїжджали через Тернопіль. Мене неодноразово питали чи передаю випічку по світу, але я поки не знайшла спосіб як доставляти кудись далеко і щоб десерти не зіпсувалися.

Я отримала диплом магістра з маркетингу. Хоча планувала колись працювати за спеціальністю, але мені це не пригодилося і так вийшло, що я розпочала робити щось своє і про це не шкодую. Якщо в людини є пристрасть до чогось, вона мусить в цьому розвиватися і не кидати через інші речі. Коли робиш улюблену справу — ти відпочиваєш. 

Я колись працювала в "Бункермузі", в кондитерському складі. Зараз би не хотіла кудись йти. Тут я сама собі начальник, я знаю скільки можу зробити, сама планую свій робочий день. Крім роботи, я ще хочу погуляти з дитиною, сходити на тренування, приготувати їсти, а коли ти працюєш на когось, то твої проблеми нікого не хвилюють.

Дочка в мене солодке не дуже любить, хіба щось шоколадне. Коли підслуховую, як вона грається, то робить з "Лего" собі пічку або бере трубку телефону і каже: "Вибачте, я не можу говорити, в мене багато замовлень". Вона трішки пародує мене і я роблю висновки, що їй це цікаво. Інколи мені каже, що коли виросте, то хоче, щоб я її всього навчила і також буде так працювати.

Солодке піднімає настрій і збільшує гормон щастя. Якщо людина раз в тиждень з'їсть коробочку макаронів, щоб випити собі до кави, то я не думаю, що це нашкодить їй. Потрібно тішити себе такими речами.

Коли немає бажання щось робити і не виникає вже ніяких ідей — треба дати собі відпочинок, бо всю роботу не переробиш і всіх замовлень не виконаєш. Можна щось почитати, кудись піти прогулятися , відволіктися і тоді натхнення приходить само собою. Багато хто заганяє себе так, що не спить, не їсть і лише працює. Як на мене, так робити не потрібно, бо користі від того багато не буде. 

Недавно прочитала такий вислів, не пам'ятаю автора і дослівно, але суть в тому, що коли робиш те, що тобі подобається, тоді ти жодного дня не працюєш. Мені здається, що потрібно всім серцем любити свою справу і тоді успіх сам до тебе прийде, бо люди відчувають, коли зроблено з любов'ю.