Попри двадцятиградусний мороз і вітер у селі Звенигород усі дні Різдвяних свят прославляли Бога театральним дійством. Традиція вистави живе в селі багато років. Різдвяну виставу готують кілька тижнів.

— Я ще був малим, а вертеп ходив. Моя мама, переселенка, розказувала, що коли приїхали в це село, то корінні жителі ходили по вертепу. Вже майже сорок років минуло як я сам ходив, ще недавно мої 4 сини брали участь у вертепі. Емоції від репетицій, коляди, щирих усмішок людей, веселощів, – не забуваються. Ми далі з синами ділимося смішними історіями. Коли приходить теперішній вертеп, то тішимося і аж сльози на очах: згадуються щасливі миті дитинства. Я радий, що національна традиція вертепу живе й досі, — розказує 50-річний мешканець села Звенигород Олег Борсук.

У театральній виставі, зазвичай, бере участь 12 хлопців: 2 пастухи, 2 козаки, воїн, ірод, ангел, смерть, чорт, 2 жиди. Наймолодшим учасникам 8-10 років, а найстаршим – 20. Іде вертеп колядувати після служби Божої в церкві. Нечемні чорт й жиди бешкетують від самого ранку.

— Зараз набагато легше організувати вертеп. Колись радянська влада робила все, щоб знищити українську культуру. Проте, не зважаючи на численні заборони, хлопці збиралися таємно. Ми самі шили вбрання, пам’ятаю, тканини не було, то прапор вкрали і пошили шаровари для козаків. Кожен тягнув з дому, що міг і разом робили форму, — додає Олег Борсук.

Місяць до Різдвяних свят хлопці збираються у когось вдома і проводять репетиції. Текст різдвяної вистави знають напам’ять майже всі старші хлопці. Вони й вчать молодших. Репетиції проходять доти, поки кожен не розкаже гарно слова. Якщо хтось забудеться чи засміється, – повторюють все спочатку. Попри усі веселощі, не допустимо прогрішення під час розповіді в домі господарів.

Усі хлопці від малого до великого приймають за честь свої ролі. Два місяці до свят вони знають ким будуть. Наймолодші грають пастухів, ангела, через рік вони можуть стати воїном чи козаком. А чорта, жида чи смерть грають лише найстарші хлопці. Адже ці ролі найцікавіші. Їм дозволено чіплятися до будь-кого, і машини на дорогах зупиняють, і в сніг дівчат кидають.

— Я грав смерть, зовсім не страшно. Подобалася мені ця роль, бо легко ходити, не потрібно багато вбрання, лише білий халат і коса. А ось моторошно було старшим, коли я підходив до них з косою і лякав їх. Вони сміялися, звісно, але казали чекай трохи, ще рано нас забирати, — каже Василь Борсук (син Олега Борсука).

— Цьогорічний вертеп менш цікавий, ніж минулого року, багато людей не пускали до хати, але наступного я все одно буду ходити, слів майже не маю, залишається збитки робити, — розказує Сергій Чорний, який грав роль чорта.

— Буває, що дівчата самі виходять на дорогу, кричать до чорта, а йому дзвони і важкий кожух не дає швидко бігати, тоді дівчат наздоганяє смерть і жид. А чортові залишається палицею бити і виманювати гроші. Головне, щоб веселити людей, але тільки за їх згодою, — додає Василь Борсук.

Так, три дні поспіль господарі з села Звенигород радісно приймали Вертеп у своїх оселях. А діти просто завмирали від цікавості та очікування дива.

Наталя КОЛОДІЙ