В 10 класі він випадково запросив мене на міжшкільні змагання з ДПЮ. Там  особливо не відзначився в метанні гранати і бігу на 100 метрів, але добре підтягнувся на перекладині і реальні здібності продемонстрував в бігу на 1500 метрів. Потім пам’ятаю я біг крос  через тиждень. Впевнено виграв чемпіонат району, а  на чемпіонаті області взяв третє місце на доріжці і друге на кросі. Для мене на той час поїхати на область було, як поїхати на олімпіаду. Саме на обласних змаганнях мене побачив мій теперішній тренер Борейко Михайло Михайлович. Він запропонував мені тренуватись у нього і переїхати в Тернопіль. Проте я був тоді у 11 класі, йшов на золоту медаль і не хотів  всього кидати. Тому вирішив,  займатись бігом по його програмі з понеділка по четвер вдома, а п'ятниця і на вихідні їздив до тренера в Тернопіль. Жив у нього і його дружини – другого мого тренера Тетяни Миколаївни. З радістю згадую ті роки, мої тренера стали другими моїми батьками і найкращими друзями. Коли були  канікули весь час проводив  у них. Щоб тримати себе в формі бігаю два рази в день по кілька годин. Тренуюсь кожного дня окрім неділі. Але тренування не складається тільки з бігу. Біг – це ціла наука. Люди думають, що це легко просто взяти і бігти собі. Ти мусиш бути дієтологом, тренером, спортсменом своїм і масажистом та навіть психологом. Все мусиш знати, бо тоді не переможеш. Взагалі вважаю, що психологія в спорті займає перше місце. Якщо ти психологічно не стійкий або боїшся, то на старт можеш вже і не виходити. На змаганні, як на війні, на сумніви часу немає. Там треба віддавати все. Кожного ранку я біжу дистанцію 10 000м. або більше, залежно від періоду підготовки і від майбутніх змагань. В мене є підготовчий період, це сама «чорна робота», бо тоді я набігаю великі  кілометражі. В зранку можу набігати 10-12 км, а ввечері 18-20. Чим ближче до змагань, тим  цей об’єм зменшується, а інтенсивність збільшується. Окрім бігу ходжу також в зал, сауну та на масаж. Зранку багато не їм. Можу з’їсти бутерброд з  чаєм,  мюслі. Вівсяна каша на сніданок - улюблена страва. Наїдатись зранку перед бігом не потрібно, бо може колоти в боку і важко буде бігти. Зимою виступаю в бігу на 3000 метрів у закритих приміщеннях. Літом  на 5000м. Весною і восени постійно беру участь у кросі. На кросах справжня м’ясорубка, бо це біг переважно по нерівній пересіченій місцевості і на старті може бути понад  100 спортсменів. Буває часто, що на трасі пісок, багно. Пам’ятаю, як в Дубліні на першому  чемпіонаті Європи пустили 120 чоловік по тому болоту бігти, так мені так в очі болото бризкало не встигав витирати перші 300м зі старту. Вважаю себе трохи забобонним. Наприклад, коли щось забув то вже не вертаюсь назад. Перед виходом на стадіон завжди сідаємо і сидимо в тишині, аж потім йдемо на змагання. Раніше був мандраж. Так хвилювався, що навіть їсти не міг, тепер це переріс і звик. Налаштований «Що буде, те буде - на все воля Божа», оскільки ти свої сили знаєш і так само знаєш сили суперника, все інше контролювати ми не взмозі. В українських бігунів є також проблеми, як і в інших спортсменів. У нас немає бази для відновлення. От я побігав і мушу йти платити приватному масажисту. До речі, в мене дуже хороший масажист його звати Ігор, працює в сауні «Чайка». Ми з ним стали як друзі. Завжди знайде час на мої проблеми, я дуже йому  вдячний. Часу на особисте життя вистачає з головою. Стараюсь регулярно ходити в філармонію на симфонічний оркестр і в театр, друзів трохи витягую. Вже всі з кімнати ходять в філармонію. Квитки туди бувають до 50 гривень. Але що таке 50 гривень, люди платять в нічних клубах більше, а це в мільйони раз краще і вище. Окрім бігу займаюсь музикою. Маю саксофон і три гітари, одну електронну і дві акустичні. На гітарі кожного дня майже після тренування репетирую. Граю рок, хеві метал «AC/DC», «Скорпіонс», Led Zeppelin, Арию , DIO.  Музичну школу закінчив по класу саксофону. В сім’ї у мене всі лікарі. Мама лікар-терапевт. Завжди казала, щоб я йшов на лікаря і я теж так хотів. Спочатку мама була проти моїх занять спортом, казала нащо мені то треба, ти сухе, худе куда тобі ще бігати.  Але потім почав заробляти на цьому гроші, їздити по Європі на змагання і мама змирилась. До речі, саме мама віддала мене в музичну школу. Пам’ятаю тягався з тим тяжким саксофоном, але мені подобалось. Зараз би хотів десь заграти на публіці, маю фонограми і бажання. Проте не вистачає часу. Біг приносить мені  кайф. Якби я сидів і працював у офісі я би певно зогнив, або застрелився. Я отримую задоволення від того що займаюсь улюбленою справою, не сиджу дарма і просто показую все що можу і вмію. Я все вкладаю в спорт. Він забирає в мене весь час. Вважаю що щаслива та людина у якої хобі і професія співпадають, так само як і у мого тренера Від перемоги отримую задоволення, але кожна наступна перемога то вже не така. Наприклад на чемпіонаті Україні, коли я зайняв 2 місце був такий стан ейфорії, що важко передати. Коли зайняв перше, то вже не то. Був радий, але хочеться все більше більше вище і сильніше. Був у багатьох містах Європи, але вважаю що наш Тернопіль найкращий. Хочу надалі виступати за Україну, відстоювати її честь, я є патріотом своєї держави, особливо люблю своїх земляків, хоча в рідному Бучачі мене мало знають. Хотів би  походити по школах  розказати і показати школярам що таке легка атлетика,  які є дисципліни, маю купу цікавих відео зі змагань і фото.

Вважаю, що зараз школярі взагалі нічого не знають про легку атлетику. Бігають тільки для того, щоб здати норматив і все. Для деяких народів це спосіб – здоровий спосіб життя.

Ми приїхали і побачили як доріжку роблять спеціальні машини. Ми вертаємося зі столової, а вони вже їх фарбують. А в нас десятиліттями шукають різноманітні причини неможливості покласти мінімальне покриття на стадіони. На змаганнях бігаємо в шиповках. Багато хто думає, що вони такі як в футболістів, проте вони зовсім відрізняються, це найсучасніше взуття в спорті – рушій спортивного взуття. Воно дуже легке. Зі змінними цвяхами. Вони потрібні для того, щоб нога не скользила по резиновій доріжці. До речі, шиповки для кожної дистанції є різні. Є такий момент в бігу на довгі дистанції, коли стає дуже важко. У цей момент важливо перетерпіти і не збавити темп - тоді стає легше, це напевно і є для мене "друге дихання". Ну а фінішне прискорення це вже "третє дихання". Часто запитують чому африканці більш витривалі за нас і чому виграють в довгих дистанціях. Ну скажу, що окрім фізіології і стуркури м’язів у них більший гемоглобін, і спосіб життя у них це - біг. Наприклад  до школи кенійці і ефіопи можуть бігти близько 10 кілометрів від першого класу  і зі школи так само. А наші грають до 10 класу комп’ютер, на трьох кенійців один велосипед. Про авто мова не йде. В майбутньому хотів би збирати групи людей розповідати їм як правильно займатися бігом. Оскільки зараз люди переважно сидять в офісах і в комп’ютерах. Багато хто не знає як починати займатися, шкодять  собі з самого початку, а потім кажуть, що серце болить. Хочу щоб  Тернопіль став спортивною столицею України, щоб люди масово тренувалися. У нас чудові парки і озеро, чому не бігати?! Тернопільське озеро оббігав сотні раз, навіть тут мій рекорд стоїть - 28 хвилин 3 секунди в 2011 році на Тернопільській озеряні. До того був рекорд , то в 2009 побив його на 43 секунди, а потім ще на 20. Після того перестав там бігати. Змагання не прогресують, спонсори не залучаються, реклама нульова, ні грошової  винагороди ні подяки. Хоча можна це змінити якби організатори взялись серйозно, ці змагання мають хорошу перспективу в майбутньому. Так смішно виходить, але в Центр з «Дружби» майже завжди їжджу маршруткою, хоча міг би легко пробігтись. Чекаю, стою і мерзну як всі люди і чекаю поки приїде потрібний автобус. Ніколи в житті не пив горілки. Пиво і вино не п'ю і зараз взагалі. Не бачу в цьому сенсу для когось це не від'ємна частина дозвілля – для мене це ніщо. Зимою важко бігати, бо центральний стадіон заметений в снігу. Прибирає його тільки мій тренер сам. Деколи ми допомагаємо. Наприклад цього року ми з тренером прибирали сніг на дорожці 400 метрів по колу. Додому приходили в мозолях. Дико, що в місті ніхто цим не займається. Думаю, що якби не бігав, то певно став би лікарем-хірургом. Робив би операції. Але радий  що життя склалось по інакшому. Вважаю потрапив прямо в ціль. Не уявляю себе без бігу і тренувань. Коли маю час, то роблю роботи з сірників. З найкращих робіт Ейфелева вежа і корабель.  Вежу зробив за три місяці, на корабель  пішло з перервами 2 роки. Хотів би написати книжку про своє життя. Маю купу записів в телефоні, зошитах.  Веду два щоденника, один життєвий і спортивний. Життєвий  веду вже років три, а спортивний шість, кожного дня. Сергій БАЛУЦЬКИЙ  Фото з  спортивного життя Івана: фото: з особистого архіву Івана та фотографа Андрія Панькевича з порталу mir-la.