Орест Квач народився 23 липня 1991 року, у Заліщиках в багатодітній сім’ї. Батьки дбали, щоб син виріс розумною, порядною людиною, справжнім патріотом України. - Великий вклад у виховання хлопця здійснив дідусь Дмитро. У нього Орест перейняв любов до книг, до історії та до Батьківщини. Хлопець успішно навчався у школі ім. Йосипа Маковея, та гімназії ім. братів Гнатюків, що у Заліщиках – розповідає заступник директора Заліщицької гімназії, вчитель історії та правознавства Василь Дяків. – Я пам’ятаю його з п’ятого класу. Він був щирою відкритою дитиною, ініціативним, активним, любив життя. Уже тоді, у юному віці, мав власну думку. Орест завжди пам’ятав, що він українець. - Пам’ятаю, ми з Орестом сиділи над Дністром та роздумували про життя, – пригадує подруга хлопця Іванна Кушнірук. Тоді він порадив мені прочитати книгу Пауло Коельйо «Воїн світла». У ній головний герой наділений рисами справжнього лицаря, він бореться за справедливість, мир та любов. Саме таким був і Орест – Лицар Світла». - Це людина, якій були притаманні лише позитивні риси, - додає подруга загиблого Ярина Миронюк. - Він був цілеспрямований, оригінальним, нестандартним. Мав мету у житті, знав куди іде, знав що робить. Щоразу коли я його зустрічала на його обличчі була посмішка, він був настільки життєрадісним. Я кожної секунди згадую його очі, які палали любов’ю до всього що він робив, до України до рідного краю. Друзям та побратимам Ореста не вистарчало хороших слів, щоб його охарактеризувати. Він був душею компанії. Змалку цікавився військовою справою. Завжди казав: «Я воїн і патріот», тому й обрав навчання у київському військовому ліцеї ім. І. Богуна. Згодом навчався на юридичному факультеті Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана. Захоплювався бойовими мистецтвами. Був кращим з бійців спортивного клубу «Характерник» Тернополя, виборов кандидата в майстри спорту з фрі-файту. У поминальній промові о. Володимир Заболотний генеральний вікарій Бучацької єпархії УГКЦ зазначив, що сльози за полеглими за час АТО не мають проливатися даремно. - Нам потрібно робити висновки, нам потрібно ставати кращими. Після цих смертей ми не можемо залишатися, такими, якими були вчора. Ми мусимо змінити ставлення до життя. Є чимало молодих людей, які не мають куди себе подіти, вони марнують час, а патріоти нашої країни, такі як Орест, сидять в окопах і молять Господа: «Нехай мене ця куля не зачепить!». Ми мусимо пам’ятати що в ці хвилини хтось вмирає за нашу свободу. Орест Квач спитав себе: «Якщо не я – то хто? Якщо не сьогодні – то коли? Він знав, що саме зараз настав час і він може допомогти своїй землі. Не абстрактній Україні, а тим людям, які його знають, які хочуть щастя та спокою, - зі скорботою виголосив о. Володимир.