Восінешня ґвадзя, нові чоботі з високими халявами, торбинки на ноги, а ноги на плечі і хода з хати. Бо нема чо сидіти на перинах заки день. Троха підкрутити жилізяки в культиваторі, завезти жому для худоби, віддати в ґамазинах борги і не залізти в нові, ну а ввечері до неї. Взєла си і придумала, жи тойво мают бути заручини. Нє, ну я то розумію – весіллє, але чо два рази сі тратити? Надивитьсі тих кінів і хоче собі так само. Ну добре, в тих кінах подовгасті лімузіни, по штири дружки з двох боків, дорога родина на пожичених машинах, всьо сі сміє і навіть негри сміютьсі. А де я вам туво негра намацаю? Тут хлопи і так ходят чорні від горівки. Та я жеби на дві флєшки шампанського заробити – то день мушу ґарувати. Але раз заручини – то заручини. Ше сі заробе. Попросив старого жеби заводив «москвіча» і вйо з мамою в область на базар. Де то хто таке видів аби в обцвівших «Бойсах» йти за сина зі сватами балакати? Тай мамі тре якусь нову хустину купити, бо турецкі вже не в моді, тре в клєтку. А мені за лахи нема чо переживати, я си з поляків привіз файного ґаздюма, коли там два місяци ферму плитков викладав. Раз був правда блюзку поплямив сусідскими черешнями, але то ніц, я там на то місце причеплю значок з прапором, най знає жи патрійот. Мешта пожичу в Влодка Варґуляка, він якраз дві неділи назад сі вженив. То нічо, шо на два роміри більші, зато буду виглядав моцнішим бавором, і подумают, жи твердо стою на ногах. А воно так і є, бо за калабаньою в кінци села, де дали нам пай, вже поклав фундамент на чворак. Первим ділом мусив замірати їй того пальця, штангенциркуль для того підходе в сам раз. Нагрів’им си його під пахом, поки вона спала, а він там ми прифастриґувавсі до мого кудлатого спотілого волосення, здуріти можна. Сльози течут, але мовчу. Намацав той палец межи мізильним і великим, знєв мірку, то теперкай сміло можна купувати перстені. А коли в кишеньох є гроші, то все тре вважити – або в маршрутці можут потігнути, або як в тамтім році Лисий з того горба з якимось дємбілями в кабаку всьо протринькали, добре по фафлах тоди хлоп получив, шуфльом від тата. Бо як переносиш тіїво-во заручини, тре мати капку совісти: студенина сі засмерділа, голубці пішли псови, гості сі надули, тато пішов на три неділи в запой, дівка за той час набрала п’єть кил і вже не могла вдігнутисі в то, жи з мамом довго вибирали на базари в Хмельницьку, а вибирали довго, гет піхурі на ногах понатирали! Зраня мама напекла пляцків, старий витєгнув з заначки літру бурачанки тай після церкви пішли сі сватати. Заким по тих болотах дойшли в другий кінец села, а жиє вона аж коло цвинтара, то були вже всі вобтраскані болотом. Мусіли зайти до татового стрийка, він там недалеко від них хату має, аби сі троха почистити. Той на радостях поставив свою баньку самогонки, яку вчера вигнав. Мусіли вже уважити старого, а шо зробиш. Мамі з того всього ше шкірка з квашеного помідора залєгла, то просиділа дві годині за хатов. Тато так сі набрали, жи почали россуждати який я дурний і нашо мені та Нуська, в них но дві корови і єдна свиня, город аж під Настасовом, і шо то всьо дуже невигідно. Ліпше би взяв Теклю Бугайову, бо жиє по сусідству, роботяща, правда троха криває і косит на їдне воко. І кажи йому шо хочеш, а тато все буде правий. Тато все правий, а татів тато ше правіший – в нашій родині все так було. До льоху по бараболі все посилали найменчих, а найстарші все мали право брати собі більшу добавку свіжини і то ніц, жи дохтор з вобласти наказав ніц жирного не їсти, та багато шо дохтори можут си придумати, як видят, жи з тебе можна здерти більше. Заручини і оглядини в нас все робили в той час, би комора була повна, всього було багато і не тре було бігати до сусідів на позички. Ту вже відкрито балакают кіко гостей будут кликали з тої і другої сторони, в якій хаті будут жили молоді, хто скільо може помогчи грошима чи бартером, на чім можна зекономити, а мама тілько встигают доносити жеровиско, тато налівают по повній і тримают в зубах дзиґар. То всьо виглідає так ідеально, жи хтось збоку міг би подумати, жи попав до раю. Але з другого боку – воно так і є. В кінці кінців тато з мамов прислухаютьсі до того, жи хоче їхній бахур чи мала, хоть спочатку можут і впертисі. А де сі подінут? Якшо вженят по расчоту, то потім воно їхній дитині боком вилізе і буде вона всьо життє ходила на них надута. Ше чого доброго на празник не запросит. Ті, жи мудріші, то всьо знают і не перечат дітьом, хоть би там пси траву жерли. Домовлятьсі за файне весілля, хто з багатших, то можут навіть в області в якійсь столовці замовити. На музикантах не зекономлят, бо то є пів забави. Мами сі добалакают, котра буде дарувала перини, а котра посуду, тати вобсудят, шо ліпше купити – мотоцикля з колясков чи «Таврію», ну тай на тім будут спокійні. А молодятам нема тоді чого сі парити, най сі люблят і не сварацці, аби потім то всьо не відмінєти і не позоритисі на цілий район.