В нас все як сі зачинає страсний піст – то всьо росте на вочах. Бендзина, жеровиско, лахи, всьо, вибачий, чоловіче, най ті православному живіт чуть сплясне, яйко буде потім, май стриманнє. І такво хлоп сі мордує фест, навіть нема з чим в туалєт піхчи, гет так та дзюрка може зарости. Туво в нас всі мусят ходити в їднакових темних сведрах, куртках і мештах, вертаютьсі з роботів з їднаковими пакетами, часом цапнут там якись кавалок костомахи чи надгриженого хліба, потєгнут кавалок цегли на ґосподарку, бо бідося, ліпшіше розкрадают ті, які кажен день ходят в вишиванках, але не їздят в маршрутках. А в нас на маршруті Золотники-Теребовлє їзде шофер Йосип. Фамілії не знаю, то брехати не буду. Каже, жи з тою бендзиною йому взагалі не вигідно теперка виїжджати з гаража, але їде, бо ніби дуже нас всіх любит. Ну а моя Стефка каже, жи він в Панталисі має двох коханок. Їкраз йому файно виходит, бо роблят через день телефоністками, то має хлоп троха розмаїте життє. Ну але раніше возив їм з району всякі ліґуміни, бо мав на то гроші, а зара то всьо діло вобходицці в чиколяду «Оленка», ну тай ті дівулі всьо розуміют – час тіжкий, роки йдут, баранку вже так сильно крутити не годен, ну і люди вже якшо до Дарахова чи Сокільників їдут, то більше роверами чи фірою, бо то всьо копійка. Скорше діло було, був такий їден шофер Штефко Цюник, жи зи Слобідки до Людвіґи курсував, був, заки з курвами не почив спати, бо то все так – чим дальше село, тим більше того куревства, а то вже як їдна велика родина, всьо знают і всьо мовчит про то, чий тато яку маму виручав і чо то в тім році в штирох хатах народилисі близнюки, які подібні до Ладзя Свиста. Тай кажу, був той шофер, їздив том переробленом з грузового мерседеса сином маршрутком і десь пропав, ніби його ніґди й не було. Нуська повідала, жи він поїхав за границю зароблєти коханкам на аборти, як зачув то смалене діло. А другі кажут, жи кажного четверка в людвіджанськім лісі вночі чути, як гуркоче мотор і грає радіво, а ше такий голос, який питає – там зузаду двоє зайшло, чо не передаєте за проїзд? І то певно Штефко. Але є і поридні шофери. Любко Цваників, до приміру. Він на купі маршрутів катавсі, зара получив підвищення і возит Богданом людий з Зарваниці до области. Хлоп вміє сі крутити і каждому помогчи. Такво деколи може з’їхати з маршруту і завезти весіллє до церкви і назад, або їкого небожчика прокатати в остатню путь. Люди ’го фест люблят, бо він все сі спинит, де попросят, котра бабця не має грошей, то так підвезе, бо чо буде сі на неї злостив? Вона си зійде коло церкви, то ше помолитсі за него файно. Раз на перше вереснє віз людий до Тернополя, а то ж купа студентів, бурсаків, не було де ворішкови хпасти. А він такий добрий, жи посадив си на коліна двох дівчинисок з див’єтого петеу, тай так віз. Маліция на то сі дивила і ніґде не пиняла, бо так само його любила (він їм деколи свою бендзину відливав зимою аби ті троха пічку включили тай погрілисі). Шьвітий чоловік. Не знаю як де, але в нас ксьондзи кроплят маршрутки, би довше їздили. Православний дає гарантію на колеса і шиби, греко-католицкий на ланжерони, ходову і кумулятор, а просто католицкий роздає дітьом образочки і цукорки, єгови ніц не дают, тілько людий ворохоблят чи ті шось знают за той кінец шьвіту. То Бодько Мацьопів через день їх розганєє шлангом або розкладном антеном, яку все носит в рукаві, а ті втікают городами гет гублят мешти. На єговів він давно злий, як ті десь лазили попід хату і якось хпустили до хати кота, а в калідорі якраз були холодці на свєта. То той кіт то всьо добро злизав і навалив му в чоботі. Менче з тим, про шо я там балакав? Ну так, кроплят ксьондзи тіво маршрутки, гет сі змагают яка довше прослуже. Але воду берут з їдної кирниці. На прошлій неділи сталасі біда, зипсуласі маршрутка, спустило кулко, кажут, жи то Ґинко, жи шиномонтаж тримає, го пробив, бо зара не має заробітків. Так православний ксьондз почив програвати від католиків по тих гарантіях 1-0. А вони го взєли носити тацу, бо на сповіди Ґинко все скаже правду, кіко з ньої потігнув, то за покуту вже буде мусив змовити пацір, десіть очинашів, десіть богородиць і привезти каждому на подвіре по десіть кубів лісу. Повідали ми стрийко, жи колись за Союзу, як їздили тілько єдні пазіки, то був поридок з тим вшім. Запчасті були розмаїті до него, держава давала. І ніхто сі не дивував, жи каждий на своїм москвичі чи копійці мав колеса від пазіка, бо інакших не було. Хлопи на фіри ставили сідушки звідтам, а шоферу шо – сказав, жи якийсь бахур порізав ножом, списали, тай поставили нову. Гет навіть рулі чіпляли на фіри, то коли повертав на вісьта, то закривало кавалком болотніка коньови праве воко, а на гайта – ліве. Але тоді вже не мав права випити на фермі, бо то сі рахувало як категорія А. Потім, по Незалежности, коли всьо було по купонах, годен був тілько амартізатори від тотих пазіків знайти. Але їх ніхто не брав, бо дороги ше були нормальні в той час, можна було обійтисі і без них. А тепер-во ні доріг, ні амартізаторів, ні колеса не возьмеш. Всьо, чоловіче, за свої гроші купляй. Повідав Яценюк по радіво, жи будут податок на шини встановлювали, буцім вони сильно стирают ті стерті дороги, а гроший на ремонти нема, всьо на чиколяди йде. Ну тай будут шофери платили, бо то ж маршрутки, навколо них всьо сі вобертає…