Розповідь 29-річного Івана Космина із села Вільхівчик Гусятинського району змусить кожного задуматися: «Що про вас одного дня скаже історія?» Майже сім років тому Іван заново народився на світ. Він почав бачите і цінувати те, що раніше не помічав. Не зважаючи на те, що у нього не має можливості ходити, хлопець хоче жити, радіти кожному дню і робити його пам’ятним.

Це не просто слова, Іван Космина – заснував у Вільхівчику спортивно-оздоровчий рух «Вікторія», проводить свята здоров’я, їздить з дітьми на чемпіонати з воркауту, написав книжку «Світло в кінці тунелю».

З 2015 року є депутатом у Гусятинській ОТГ, партнером Благодійного фонду «Апостол» та засновником ГО «Гусятинське районне об’єднання людей з інвалідністю «Вікторія». Вже не один рік Іван займається будівництвом пандусів для людей, які пересуваються на колясках та інших малобільних груп населення. Цьогоріч Гусятинська громада навіть виділила 60 тисяч гривень.

Переломний етап у житті – бажання скупатися у ставі та удар головою в дно. Після якого Іван зламав шийні хребці, перестав ходити.

– До 2010 року я просто жив, не можу згадати якусь корисну свою працю. Так, я нікого не вбив, не пограбував, не зґвалтував, але… Після отримання травми, часто буваю в лікарнях, я втратив багатьох людей, яких вважав своїми друзями, моє життя змінилося, але я познайомився з іншими… Сьогодні це далеко не те життя, яке було «до».

Іван зрозумів основне: потрібно щось робити, бо для чогось Бог його залишив. Він часто спілкувався з молоддю, які захоплювалися Денисом Мініним, спортсменом завдяки якому молодь по всій Україні почала займатися воркаутом.

– У мене виникла ідея розвинути вуличний спорт. Спочатку хлопці приходили до мене додому і займалися у невеличкому спортзалі. Потім я вирішив віддати свою пенсію на створення майданчику, але потрібна була зацікавленість хлопців і їхня праця. Вони згодилися, самі облаштувати спортивний майданчик: заливали, фарбували, косили.

– Хлопці приходили до мене і везли на візку на майданчик. Одного разу ми поїхали в посадку за деревами, розпочався дощ, змокли. Пам’ятаю, мама йшла за нами, а ми сміялися…

Усе що є на майданчику: турніки, поле для бадмінтону, волейбольна площадка навіть гриби з мисок чи жирафа – зробила сама молодь під наглядом Івана.

Звісно, були скептики. Там, де зараз є майданчик, земля була загального користування, люди, нібито більше не мали де випасати худобу. Згодом односельці схвалили ідею, бо побачили гідні результати, діти згуртовуються, ведуть здоровий спосіб життя.

Взимку молодь грає теніс в сільському клубі. Іван попросив друга, який має меблеву фабрику, зробити тенісний стіл. На ньому навіть напис є – «Вікторія».

У 2013 році Іван поїхав з двома хлопцями на Західноукраїнські змагання з воркауту. Вишколені на турніках «Вікторії» навіть здобули перші місця.

– Учасниками були діти з Чернівців, Львову, Луцьку, Рівного, Івано-Франківська, Кам’янець-Подільська, Тернополя, і ми – з Вільхівчика.

Хлопець у 5 класі віджався 30 раз. Організатор змагань, спортсменка Лілія Проць, каже: «Я бачу, ти віджався найбільше за всіх, достатньо».

– Я кажу: Володя, ти можеш ще! Так, він віджався на брусах 35 раз. Вдома під час тренувань результат був 50, але на тонкій трубі, а там діаметр труби брусів товщий.

Кожного року Іван Космина проводить свято здоров’я. Запрошує педіатра, яка розказує про шкідливість куріння та вживання алкоголю. Сам ділиться своїм досвідом. Лекції, звісно, діти слухають неохоче, але у різних спортивних конкурсах участь беруть і радіють перемогам.
Конкретного дня свята не має, бо залежить все від того, коли Іван знайде кошти на подарунки дітям.

– Дітям потрібне заохочення. Пам’ятаю, один хлопчина ніколи жодних грамот не отримував, але в облаштуванні майданчику працював завзято, то коли Оксана Іванівна (староста Вільхівчика) вручила йому заслужену грамоту, ех довольний був.

Михайло Апостол у 2014 році приїхав до мене і питає: «Може тобі потрібен ноутбук? А може телефон?». Я кажу: Ні.

– А що тобі потрібно?

– Футбольну форму!

Він дивиться на мене як на божевільного: «Для чого тобі футбольна форма, Іване?». Я сміюся і відповідаю:

– У нас хлопці беруть участь у змаганнях в районі, виходять на поле, а там чотири сьомих номери і два десятих. Трохи стидно.

Незабаром у всієї команди була форма, спереду з написом «Вікторія», а на спині номер і назва села – Вільхівчик.

Нещодавно відбувся чемпіонат по міні футболу в Гусятині. ФК «Збруч» Вільхівчик був в групі найбільш титулованих команд, які виступають у першій групі чемпіонату Гусятинського району.

– Команду з Вільхівчика давно встигли охрестити темною конячкою, спрогнозувати гру «Збруча» було неможливо. Створена на ініціативі, але у цьому чемпіонаті вони показали непоганий футбол. В 4 матчах забито 13 м’ячів, пропущено 9, дві перемоги, дві поразки.

Команда ФК «Збруч» Вільхівчик могла б гідно прикрасити майбутній чемпіонат району з футболу, тим паче в новому комплекті форми, яку футболісти отримали від чинної соціально-гуманітарної програми «Добро людям». Віднедавна Іван Космина є партнером Тернопільського обласного Благодійного фонду «Апостол».

– Сила духу, непохитна віра в життя, мужність та оптимізм – це ті риси характеру які притаманні саме Івану. З таких людей треба брати приклад, – сказав Михайло Апостол.

У житті Іван допустився багатьох помилок, зараз він на інвалідному візку. Своїм прикладом він хоче застерегти молодь, щоб та гідно прожила відведений вік, без шкідливих звичок.

– Я дуже люблю слова Йосипа Сліпого: «Що про вас одного дня скаже історія?».

Іван не встигає все розказати, показати усі фотографії, яких у нього тисячі. Уся історія творення села Вільхівчик зафіксована у фотоматеріалах Івана Космина. Здавалося б цього точно не має, але… Іван сфотографував. Навіть перший камінь, із закладання фігури Матері Божої, про який сперечалися односельці, що нібито він десь пропав, Іван показує його.

Він не може нікого швидко відпустити від себе, сміється, що Свідки Єгови навіть перестали заходити…