Роздуми про важливе: Вони на хвильку з вічності зайдуть

Блог отця Ореста Глубіша

Ми сідали до Святої Вечері, до якої зійшлася вся наша родина. Батьки і діти, бабусі і дідусі, онуки і правнуки. Збиралися у теплих оселях за щедро накритими столами, на яких парували смачні страви. Звісно, у кого як, можливо, були й такі родини, у яких вечеря була дуже скромною. Але зараз я не про те, можливо, на цю тему напишу іншого разу. А про що, - запитаєте ви? Про те, що маємо щиро дякувати Богові за той великий дар і Його ласку справляти цю Святу Вечерю. Як і за те, що було кому сісти до неї.

Повірте, що я не хочу ні образити, ні додати ще більше смутку тим родинам, у яких сідали до столу уже не всі. На жаль, не прийшли на свят-вечірню гостину їхні батько чи мати, бабуся або дідусь, брат чи сестра, улюблені син або донечка, які уже відійшли до вічності. Пишу це для того, щоби духовно й морально підтримати вас, любі друзі, бо й сам свого часу був у такій ролі. Пам’ятаймо, що милосердний Бог нас не залишив і навіть не покарав, як дехто вважає. Ні, вони, наші рідні й дорогі, уже покликані до іншої Гостини-Вечері. До Небесної, де й справді немає ні смутку, ні печалі… Очевидно, Господь хотів, щоб вони були ближче до Нього. Для нас важливим має бути те, чи ми втішаємося тим, що наші рідні є з нами, біля нас, Чи ми шануємо, любимо їх, а чи навпаки - злостимося, не поважаємо їх, нарікаємо, що вже старі, хворі, немічні, нерозважливі, обтяжують наше життя.

Дякуймо Богові за те, що є кому чекати своїх дітей чи онуків на Святу Вечерю, і рівно ж за те, що є кого чекати. Бо сьогодні дуже багато таких родин, що навпаки: уже нема кому і кого чекати. Дуже сильно і зворушливо про це сказано у цьому чудовому вірші, автора якого, на жаль, не знаю. Вдумайтеся, будь ласка, у ці поетичні рядки, котрі є своєрідним відбитком написаного мною. До речі, цей вірш прозвучав у суботній передачі «Христос – Хліб життя», яка виходить після 18-ї години на обласному радіо під рубрикою «Вічні істини», а також його опубліковано у першому, різдвяно-новорічному числі нашої архиєпархіальної газети «Божий сіяч», котру ви можете придбати у ваших парафіях, у міських церквах, або безпосередньо у редакції часопису по вулиці Січових Стрільців, 6а.

Свят-Вечір тихо землю огорта…
З усіх доріг ми спішимо до хати,
Де на столі вечеронька свята,
Де, слава Богу, є кому чекати.
Як зійде Вифлеємськая зоря,
Щоб освітити шлях вікам майбутнім,
До столу, де зібралася сім’я, 
Вертають тіні предків незабутніх.
Вони приходять в році тільки раз,
Всі ті, що залишились на світлинах, 
В переказах і в пам’яті у нас,
Кого нам так бракує у родинах…
Вони на хвильку з вічності зайдуть,
І в час молитви, тихий і величний,
У полум’ї свічок проступлять крізь сльозу
Шляхетні риси рідного обличчя.
Як чудо воскресіння – коляда
В дитинство нас вертає на хвилину…
Ще всі живі, і мати молода,
А ти – дитя, безгрішне і невинне.
І все твоє єство – лише любов
До Господа, до ближнього, до світу.
Душа по вінця повниться добром.
У ній Христа народження славіте!

Читайте також
Loading...