Блог

Опис відсутній

Роздуми про важливе: схилімо голови у молитві

Блог отця Ореста Глубіша

Блог У листопаді було кілька пам’ятних дат, що їх відзначає український народ. Акцентуючи увагу на цих подіях, з болем у серці та з молитвою на вустах сьогодні вшановуємо пам’ять страшних голодоморів, під час яких голодною смертю померли мільйони безвинних людей. Український голодомор 1932-1933 років визнано злочином проти людства. Як свідчать історичні дослідження, голод був наслідком не лише збільшення примусових хлібозаготівель у той період, але й повного вилучення продовольства в усіх регіонах СРСР, населення яких на 2/3 і більше складали українці. Терор голодом, депортації, індивідуальні масові репресії були спрямовані проти України як національної республіки. Протягом ХХ століття Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр.; 1932-1933-го і 1946-1947 років, але другий був найбільш масовим і жорстоким.
За даними істориків, протягом 1932-33 років жертвами голоду, що виник унаслідок злочинних адміністративних заходів радянської влади, в Україні, за різними оцінками, стали від 7 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна втратила від 10 до 25% свого населення. Кожного дня голодною смертю помирало 25 тисяч осіб, тисяча – за годину. Як стверджують фахівці, якби Україна не пережила голодомору, її населення нині було б удвічі більшим – до 100 млн. осіб.
У нинішню суботу, в День всенародної скорботи та світлої пам’яті за невинно убієнними співвітчизниками, усі наші Церкви – єпископи, священики та миряни спільно молилися за упокій їхніх душ під час Святих Літургій та Панахид. Окрім того, рівно о 16-й годині запалімо свічки та лампадки на підвіконниках наших осель і приклонімо свої голови й серця у щирій молитві за них. Нехай ця жахлива трагедія допоможе нам усвідомити важливість і безцінну вартість подарованого Творцем життя кожній людині, на яке не має права ніхто зазіхати. Передусім це мають зрозуміти ті, хто і в сьогоднішній, здавалося б, мирний час, приніс на нашу рідну землю, зокрема у деякі східні області, загибель людей і розруху. Хай ці сумні події навчать нас цінувати святий хліб, який часто зневажають окремі люди, цинічно кидаючи його у смітники чи на тротуари вулиць. Хочу, щоби цей випадок, про який розповів мені приятель, був для нас, особливо для молоді, добрим прикладом для наслідування. Перебуваючи свого часу у США, він побачив кинуту на тротуарі білу пухку хлібину і, ставши на коліна, підняв її і поцілував. Після цього з великою обережністю поклав у безпечне місце. 
Не знаємо, можливо, саме така булка чи навіть крихта цього насущного хліба змогла б урятувати когось із тих, хто загинув у муках жахливого голоду. Не забуваймо і про те, що цей хліб поблагословив на Тайній Вечері сам Ісус Христос, перетворивши його у Своє Тіло, а вино - у Найсвятішу Кров, які ми споживаємо у Пресвятій Євхаристії.
Ось як щиро і натхненно написав про цей Божий дар наш український поет Дмитро Павличко, коли побачив, що його кохана дівчина, ідучи полем, зневажливо топтала колоски : 
Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена...

А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, хороша й люба,
І я помітив, як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику
Тих колосочків. Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене — згадки
Про те, як на чужому полі
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.
О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку, цілувати;
Та я змовчав і йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що ти - не золоте колосся,
Що ти любов мою безмежну
Стоптала так необережно.

Читайте також